Нина
ХМЕЛЬНИЦКАЯ

(Николь Нешер)

РАСТАЕТ ВЕЧЕР, КАК ПЛОМБИР...

Растает вечер, как пломбир,
Укутает ночною шалью,
Откроет ставни в дивный мир,
Мерцая бирюзовой далью.

Волной сиреневой весна
Окатит голые деревья...
И соловьи, не зная сна,
В сердца нальют любви елея.


СОРОК ЛЕТ ТОМУ НАЗАД...

Час вечерний, свет усталый,
Время выпито до дна.
Сад вишневый под Полтавой...
Вечно юная Луна.

Две души навстречу рвутся -
Двое брошенных котят.
Как же хочется проснуться
Сорок лет тому назад...


ОБЬЯТИЯ НАДЕЖДЫ

Я – поверил. Поверь и ты.

                     Евгений Орел

Любовь – в объятиях надежды...
Мечты крылатые одежды.
Земля и небо... Души – между,
Поют от счастья в унисон!

Любовь сметает все преграды,
Взаимность будет ей наградой.
И соловьиные рулады
Звучат весной со всех сторон.

МУЖЧИНА И ЖЕНЩИНА

Мы идём, и следы наших голых ступней
наполняются влагой жемчужной.
                                              В. Набоков

Жемчужная влага затопит следы.
Волною желанья нахлынут мечты.
Завесу срывая, рисую прибой.
Отвергнув сомненья, иду за тобой.

Забудь предрассудки – летать, так летать!
Маячит судьбы горделивая стать.
Зов плоти... дрожит от волненья струна.
Мужчина и Женщина. Мир и Война.


ДОСТИГ Я ДНА

Когда я думал, что уже достиг самого
дна, снизу постучали.
                                Станислав Ежи Лец

Достиг я дна... но снизу постучали.
«Спускайся ниже, ждём тебя, дружок!
Душа поэта – сонм земной печали,
А с нами ты не будешь одинок».

Стучат из ада черти, не уймутся,
Приоткрывают в пекло ржавый люк.
Глаза у дьяволят – пустые блюдца.
Мгновение – и мне придёт каюк!

Кошмарный бред – ужасное виденье...
Пороком манит вековая мгла.
А в небесах – святые песнопенья,
И ангелы расправили крыла.

Но, разорвав объятья сна дурного,
Лечу наверх, и нет пути назад!
Воскрес Поэт! Мое оружье – слово.
А файлы в интернете не горят...


ОСЕННИЕ КАТРЕНЫ

Сквер. Каштан. Ладонь листа.
В омут чувств – полёт с моста.
Осень жёлтые чернила
Расплескала в лужах – сыро...

Простота святой молитвы.
Рифмы – лесенкой, как титры.
Вдохновенье – дар от Бога.
Привыкаю понемногу.

Музыка – аккорды слова.
Блюза нежные оковы.
В сквере поселилась осень.
Два катрена – строчек восемь.


БЕРЕГ ЧУВСТВА

Мои строки сплетаю с твоими –
Берег чувства забрезжил вдали.
И в небесной октябрьской сини
Многоточьем кружат журавли.

Раскрываю страницы, как крылья,–
Полосатое поле листа.
Не напрасными были усилья:
В поцелуе сольются уста.

Позабуду плохие приметы –
Счастьем полные ведра налью.
И ворвётся зелёное лето
В одинокую душу твою.

____________________
© Нина Хмельницкая

РОЗТАНЕ ВЕЧІР, МОВ ПЛОМБІР…

Розтане вечір, мов пломбір,
Закутає нічною шаллю,
У світовий вдивившись вир,
Замерехтить рясною даллю.

Вали бузкової веснú
Нахлинуть на дерèва голі…
І солов’ї, забувши сни,
Любові нам нашлють доволі.


СОРОК РОКІВ ЩЕ ТОМУ...

Вечір, захід весь рожевий,
Часу станули сліди.
Край Полтави сад вишневий...
Місяць юний, як завжди.

Дві душі в обiймах ночі
Подолати прагнуть тьму.
Як прокинутись я хочу
Сорок років ще тому...


ОБІЙМИ СПОДІВАННЯ

Я – повірив. Повір і ти.

                Євгенiй Орел

Любов – в обіймах сподівання…
У мрій крилате зодягання.
Земля і небо… Душ єднання,
Їх спів од щастя – в унісон!

Любов змітає перешкоди.
Взаємність – вища нагорода.
І солов’їв чарiвнi оди
Лунають навесні крізь сон.

МУЖЧИНА І ЖЕНЩИНА

Ми йдемо, і сліди наших голих ступнів
заливає волога перлинна.
                                              В. Набоков

Перлинна волога слідів не лиша.
Від мрій і бажань захлинеться душа.
Малюю прибій, обірвавши узду.
Без сумнівів я за тобою іду.

Забудь забобони: літати – і все!
Як доля себе горделиво несе!
Нас кличе єство… і тріпоче струна.
Мужчина і Женщина. Мир і Війна.


ДОСЯГ Я ДНА

Коли я гадав, що вже досяг сàмого
дна, знизу постукали.
                          Станіслав Єжі Лец

Досяг я дна, та грюкають ізнизу:
«До нас спускайся, друже, з висоти!
Душа поета крається від кризи,
А в нас ти не зазнаєш самоти».

Гримлять чорти із пекла, не заткнуться,
Ледь відкривають свій пекельний люк.
А очі в бісенят – порожні блюдця.
Якась миттєвість – і мені каюк!

Це марення – кошмарне та жахливе…
Пороком манить віковічна мла.
А в небесах – священні піснеспіви
Та ангел розправляє два крила.

Та, сну дурного морок розірвавши,
Злітаю, і вже пізно відступать!
Воскрес Поет! Словà мої – назавше.
А файли в інтернеті не горять…


ОСІННІ КАТРЕНИ

Сквер. Каштан. Мiж листя – в простір.
Вир чуттів – політ із мосту.
Осінь з жовтого чорнила
Вже калюжі наробила…

Святість чистої молúтви.
Рим драбинка – наче титри.
І натхнення – дар Господній.
З ним звикаюся я щòдня.

Музика – акорди слòва.
Ніжні блюзові окови.
Осінь… В ній рядкам блаженно:
Вісім рївно – два катрени.


БЕРЕГИ ПОЧУТТЯ

Ми рядками сплелися з тобою.
Вдалині – береги почуттів.
І жовтневого неба габою
В вирій тягнеться клин журавлів.

Сторінок відкриваю розкрилля, –
Дозрівають там вìршів житà.
Не дарма витрачались зусилля:
В поцілунку зіллються вуста.

Я забуду прикмети погані –
Щастям сповнені вìдра наллю.
Зелень лìта влетить на світанні
В усамітнену душу твою.

______________________________________
© Переклади з російської Михайла Лєцкіна