Мой карандаш дежурит у листа

Ирина

ЮРЧУК

 

 

* * *

 

Я на минутку вышла из стиха,
Рассвет на плечи зябкие набросив,
Взглянуть, как утро утирает росы
И розовит восходом облака.

 

Лиловый сумрак светом забеля,
Перепугав застенчивые тени
И в косу заплетя ночную темень,
На новый день отважилась земля.

 

Мой карандаш дежурит у листа.
Спадает жар на высоте озноба.
Найти бы слово нужное, одно бы,
Но только, чтобы ёмкость, высота…

 

И вот уже взмывают в небеса
Из потайных изгибов подсознанья
Сигналы зренья, слуха, осязанья…
Скорее в стих. Успеть бы записать.

 

_______________
© Ирина Юрчук

 

 

* * *

Я вийшла з вìрша, порухом рукú
Собі на плечі кинувши світанок,
Щоб подивитись, як стирає ранок
Росу й рожевим прискає в хмаркú.


Потроху світло присмерк віддаля
Й лякливі тіні в небуття відносить.
І, темряву нічну заплівши в коси,
На день новий відважилась земля.


Чекає аркуш знов на олівця.
Чи жар, а чи озноб у скронях дзенька.
Потрібне слово віднайти б, одненьке,
Щоб височінь і глибкість до кінця…


І ось уже спливають в небеса
З таємних звивин непомітним рухом
Сигнали зору, дотику та слуху…
Мерщій у вірш, щоб встигнуть записать.

 

______________________________________
© Переклад з російської Михайла Лєцкіна

 

 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.