Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Огляд альманаху "Скіфія-2013.Літо". Частина 2 Рецензии |
Любов ЦАЙ

Огляд альманаху «Скіфія-2013.Літо»

Частина 2

     Для тих, кому на очі ще не трапилась частина перша огляду альманаху «Скіфія-2013.Літо» зауважу, що вона розміщена тут:(http://mspu.org.ua/recense/9786-oglyad-almanahu-skfya-2013lto.html. Читання огляду можна починати й з другої частини, нагадаю лише коротку інформацію про цей альманах.
Літературно-художній альманах «Скіфія», який з 2012 року виходить щокварталу у видавництві «Склянка часу», містить твори, написані українською, російською та німецькою мовою і останнім часом все більше привертає до себе увагу широкого кола читачів.
     В альманасі друкуються твори авторів з України, Росії, Італії, Німеччини, США.
Упорядник і технічий редактор – Олександр Апальков. Альманах надає можливість усім охочим висловитися, поділитися своїми роздумами і винести на суд читачів свою творчість.

     Другу частину огляду україномовних текстів альманаху «Скіфія-2013.Літо» хочу почати з приємного – з добірочки Наталі Данилюк (стор.355–358). Її поезія дуже гарна, мелодійна, милозвучна, написана прекрасною, пишною мовою. Вона настільки органічна, що, здається, у авторки не було ніяких так званих мук творчості, коли з натугою серед купи слів намагаються дібрати потрібної рими... Наче ллється вільний потічок – так чудово лунають її слова.
     В її поезії є все – і пейзажна лірика, і кохання, і філософські роздуми.

    І ти летиш з холодної пітьми –
    Увись, у синь, подалі від земного!..
    Коли буває важко між людьми,
    Втікай до лісу говорити з Богом...

    Сипле ранок бісер на отави,
    Кришталем намисто мерехтить,
    Край городу мальви, наче пави,
    П’ють дощем розбавлену блакить.


    Так і хочеться запам’ятати чи занотувати такі рядки, щоб знов вертатися до них, читати і насолоджуватися ними. Це просто справжній щедрий дарунок читачеві.

    Привернула увагу невеличка новела «Червоні маки» Ігоря Старенького (стор.341). В ній автор багато віддає на роздуми читачеві. Картина, ним змальована, досить скупа, але відчутно, що автор володіє словом, і від нього можна чекати багато нових творів, загадкових, виважених, таких, що змушуватимуть читача думати.

    Погляньмо на добірку перекладів Дмитра Щербини з білоруської (стор. 162 – 169). Мені доводилося читати й оригінальні тексти авторів, чиї твори привернули увагу Дмитра Щербини – це чудові поезії.
     Переклад вийшов дуже вдалий, слово добірне. Я уважно стежу за творчістю Дмитра Щербини – охочі так само можуть долучитися до приємного без перебільшення читання прекрасних перекладів Дмитра Щербини, знайшовши їх за посиланням
http://dmytroshcherbyna.blogspot.com/
    Перекладає Дмитро з російської, білоруської, болгарської. Кілька перекладів має і з англійської.
    Навіть з тої добірочки, що розміщена в літньому числі альманаху, можна відчути, яке неперевершене мовне чуття має перекладач. Особисто мені здається, що немає таких текстів, які б не підкорилися Дмитрові.
    Якось трапилися на очі слова А.Крижанівського: «Добірне слово. О, як непросто виплекати його у голові і висипати золотими зернами на папері!» Повною мірою, гадаю, це можна віднести й до Дмитрової перекладацької творчості.

    Микола Снаговський запропонував до альманаху (стор.225) уривок з роману «Лікарня... акторської майстерності». Ім’я автора я запам’ятала для себе, читаючи весняний випуск альманаху – в ньому була чудова новела «Проліски».
    Несподіваний сюжет, гарна мова – це про оповідання «Проліски» Миколи Снаговського. Коли перегортаєш останню сторінку, не хочеться говорити, бо в душі йде робота, осмислення.
    В невеличкім за обсягом оповіданні вміщено ціле життя Марії: від юного проліскового кохання до складних часів зістареної, змученої життєвими обставинами жінки. Протягом невеличкого відрізку у часі, наче в кінохроніці, змінюються картинки життя, майже епохи (з огляду на людське життя). А ще встигаємо побачити багато героїв навколо Марії – близьких її серцю людей, просто випадкових перехожих чи тих, з ким вона на невеличку мить перетнулася на своєму шляху.
    Але вертаймо до уривку. Мені цікаво було читати про студента, який свого часу на іспитах насмілився читати Стуса, Світличного... І професор у лікарні чомусь нагадав професора Преображенського (з Булгакова). Дуже розумний і ... людяний. І сміливий. Де можна стежити за подальшою долею Юрка? Гадаю, що не тільки у мене виникло бажання запам’ятати ім’я Миколи Снаговського і надалі стежити за його публікаціями.
    Кілька зауважень все-таки висловлю тут.
    На стор.226 читаємо «Йому що до «неуду» чужого?» Цікава тема до обговорення. Справа в тім, що сленгове студентське «неуд» виникло в російськомовному середовищі, воно походить від оцінки «неудовлетворительно», власне, є його скороченою формою. Українською ця оцінка звучить як «незадовільно». Цікаво, як таку оцінку називають україномовні студенти? Чи послуговуються усталеною вже російською формою? Чи варто придумувати щось інше? – Такі цікаві питання постають і чекають свого вирішення. Я навіть порушила ці питання на одному з мовних форумів. Сподіваюся, що мовці відгукнуться, може, щось порадять. Поки читала далі, вже є перші відгуки на форумі. Радять говорити «двояк», а ще «пара». До речі, 11-томний СУМ (Словник Української Мови) фіксує останнє слово і у п.10 подає: «пара» – у шкільному арго – незадовільна оцінка, двійка. У М.Коцюбинського в «Оповіданні на іменини» читаємо: «А Козерогові пару вліпили».
    На стор.226 у 6 зверху рядкові читаємо «...намагалася пошвидше допомогти». Це в російській мові ступенювання прикметників відбувається за допомогою префікса по-. Українською правильно сказати не «пошвидше», а «якнайшвидше». Можна ще сказати «притьмом».
     На стор.226 у 4 зверху абзаці у реченні «...закликали хлопців підняти хлопця з підлоги...» – тут бажано уникнути повторення слова «хлопець»: або перше замінити на «друзів» тощо, або друге – на «бідолашного» тощо.
На стор. 228 подибуємо слово «напялили». Російське «напялили» українською буде мати вигляд «напнули», «нап’яли», «натягли» тощо. Це слово вжито не в прямій мові, а в авторському тексті, тому бажано замінити його.
    Всі викладені тут зауваги можна вважати технічними огріхами, головне, що у Миколи Снаговського гарна мова, цікаві сюжети, і його твори можуть бути окрасою будь-якого видання.

     Звернімося тепер до сторінок, що відкривають читачеві Остролуцьку Анастасію (стор. 157 – 161), якій в обговореннях закидають докір щодо відсутності пунктуаційних знаків в віршах.
     Особисто мені ближче до душі, коли автор розставляє знаки пунктуації. Це традиційний підхід, і більшість читачів звикла саме до такого оформлення поетичних текстів. Побутує думка, що моду на відсутність знаків принесли футуристи. Вони, мовляв, поетизували динамізм, рух, отже, заради цього «прискорення» записували свої тексти без розділових знаків, аби уникнути пауз.
     Ось як пише Леся Ставицька в статті «Крапка, кома і...», наводячи цитату з Віталія Коротича:
«Вірш без пунктуації — це стрімкий плин життя, вічне поспішання: «І я поспішаю / у вірші ні ком ані крапок/А як ти живеш?» (В. Коротич)».
    В статтях з історії літератури можна постерегти, що першим, хто зовсім відмовився від пунктуації, як засобу регулювання ритму вірша, був авангардний французький поет Гійом Аполінер (1880–1918). Він вважав, що «знаки пунктуації не мають значення, бо справжня пунктуація – ритм і паузи вірша». Поет вважав, що таким чином він дає читачеві свободу на власний розсуд відчути емоційний дух вірша, прочитати його з особистою, неповторною, відповідною до настрою, інтонацією. Він вважав недоречним нав’язувати читачеві свою, авторську схему прочитання.
     В сучасній літературі з’явилося дуже багато поезій без знаків пунктуації. Це, мабуть, не так вже й погано, якщо тільки за цим не стоїть елементарне незнання правил граматики, а це, виходить, неабиякий рятівний аргумент на користь молодого поета.

    Погляньмо разом на рядки Остролуцької Анастасії:
    Пісок лоскоче пальці ніг
    Я зупинюсь не біля Бога
    А на зупинці всіх доріг
    Та він мені і це пробачить
    Як пробачають немовля
    Горить пісок
    Це мабуть значить
    Що вічний Бог
    А з ним і я


    Або
    Пошепки пошепки
    Спілкуюся з квіткою
    Ненавмисне шукаю в росі веселку
    Заплітаються пелюстки
    Погана дикція
    Шматочки пелюсток
    До купи склеєні
    Лиш здогадуюсь
    Що в середині морок
    Лиш знаю що не зірву
    Нехай поговорить


     Зауважу лише, що «до купи», мабуть, правильніше і краще написати разом – «докупи».
     Відсутність пунктуаційних знаків у Анастасії мене не обурює і не заважає мені відчути красу її віршів.

     Життєве психологічне оповідання Миколи Кульбовського «Мудрість серця» (стор.72 – 77) про несподівані «метаморфози Долі». Саме мудрість батьківських сердець допомогла щасливо вирішити клубок проблем. Але ж могло й не відбутися тої щасливої помилки із з’ясуванням батьківства оповідача. Цікаво, як тоді б розвивався сюжет...
     Читати цікаво, як, втім, і оповідання, надруковане в минулому числі альманаху («CUI BONJ»).
     Кілька зауважень до «Мудрості серця»:
     «...з відмінниці докотилася до невстигаючої» (стор.72). Українській мові непритаманні віддієслівіні прикметники. Тут краще заступити прикметник «невстигаючий» прикметником «відсталий». Ще є чудовий замінник – «пасти задніх».
     «Але не придав цьому значення» (стор.72). У цьому реченні краще замінити «придав» на «надав» (У «Російсько-українському словникові сталих виразів» І.Виргана, М.Пилинської подаються такі українські відповідники російському словосполученню «придавать значение»: «надавати ваги, сили, значення».
     На стор.74 вжито слово «співпадати», воно є калькою з російського «совпадать». Правильно українською – збігатися. До речі, дієслова «співпадати» не фіксує 11-томний СУМ («Словник української мови»).

     Гадаю, що неабиякою вдачею альманаху є те, що в ньому наведено багато коротких, але цікавих оповідань. Серед них і оповідання «Пора» Андрія Коваленка (стор. 216 – 218).
    «Брат, згорнувшися кішкою, спав у своєму заґратованому ліжечку – вічній дитячій в’язниці. Він здавався Василеві закутим маленьким Спасителем, який ніколи нікуди не вирветься і нікого не спасе».
«Василь згадував запах смаженої цибулі щоранку, коли ще живою була мати. Після її смерті цей запах вивітрився, мабуть, вона забрала його з собою.»
    Цих двох цитат, мабуть, вистачає, щоб уявити собі такий чорно-білий графічний малюнок – це нервовими штрихами автор змальовує оселю, в якій жив Василь із батьком і маленьким братиком.
     Цілковита безвихідь, і розірвати це коло намагається герой оповідання. Дуже прикро, що, на жаль, такі картини є й у реальному житті.
    Лишень порадила б авторові замінити «падшого» (стор. 218) на «скинутого» чи «повергнутого», бо прикметника «падший» українські словники не фіксують. Цікаве обговорення теми «падший ангел» можна знайти тут http://forum.slovnyk.ua/index.php?showtopic=4641&hl=%EF%E0%E4%F8%E8%E9

    Сльози навернулися на очі, підступило до горла... Це неприховані емоціїї після прочитання оповідання Галини Хитенко «Колоски» (стор. 32 – 36). Майстерно написана, яскрава оповідь про дівчаток, що в голодні роки із острахом збирали колоски на полі. Відомо, що могло статися з ними, з їх родинами, коли б їх спіймали «на гарячому». Бригадир, дядько Пилип, якого все своє життя боялася героїня, виявився насправді доброю людиною, з великим серцем, в якому є місце спочуванню, великій доброті. Звичайно ж, героїня це зрозуміла, вже ставши дорослою жінкою, як одного разу, на Великдень, зайшла на цвинтар поклонитися могилам батьків, а серед інших могил побачила й могилу дядька Пилипа...
     Не можу не сказати про захоплення мовою авторки. В її оповіданні я звернула увагу на вживання чудових питомих українських слів, які нечасто почуєш в мові, але їх не варто забувати, адже їх застосування збагачує мову, робить її неповторно красивою і цікавою. Вони досі збереглися в селах – осередках живого народного мовлення. І треба прислухатися до них, повертати у мову, поки їх остаточно не забуто.
     Наведу кілька:
     «– Ти куди пішов? – валує дядько Пилип до Миколи...» (валувати – заходитися від крику чи гавкоту).
     «Дядька Пилипа ніде не було видно, то вони сіли край дороги в шпориш і давай лущить у пелену» (пелена (тут) – нижній край одягу, плаття, спідниці).
    «...якби вони не зібрали той ворочок зерна, то його б з’їли миші, або воно проросло і пропало, і заоралося» (ворок, ворочок – мішечок).
    «...Восени батько приніс клумак жита» (клумак – те саме, що й клунок).
    «Аж то все діло в мірчуку: за те, що змелють – давай мірчук. Плату. А з того мірчука ціла хлібина виходить» (мірчук – міра зерна, яку беруть на помел).
    А який чудовий авторський новотвір – «мовчанкуватий»! Це з характеристики німця-управителя.
    Цитат, яскравих і влучних, можна б було навести дуже багато. Згадаю лише дві:
     «Дівчинка видавлює із себе залишки сил, котигорошком котиться по дорозі, п’яточки мельтешать по пилюці, піднімаючи вервечку маленьких вибухів
    «Рукав, вишитий калиною, як живою, дуже гарний.»
    Браво, пані Галино! І щира дяка за таке оповідання.

     Хай це буде приємним закінченням цієї статті. Щодо зауважень, висловлених у статті, сподіваюся, що вони будуть сприйняті з розумінням і без образи. Радила б усім, хто небайдужий до рідного слова, до рідної мови, частіше звертатися до словників, до творів красного письменства.
     І наостанок хочу навести у повному обсязі вірш Мкаксима Рильського «Мова».

    Максим Рильський
    МОВА


            Треба доглядати наш сад
            Вольтер


    Як парость виноградної лози,
    Плекайте мову. Пильно в ненастанно
    Політь бур’ян. Чистіша від сльози
    Вона хан буде. Вірно і слухняно
    Нехай вона щоразу служить вам,
    Хоч і живе своїм живим життям.
    Прислухайтесь, як океан співає —
    Народ говорить. І любов, і гнів
    У тому гомоні морськім. Немає
    Мудріших, ніж народ, учителів;
    У нього кожне слово — це перлина,
    Це праця, це натхнення, це людина.
    Не бійтесь заглядати у словник:
    Це пишний яр, а не сумне провалля;
    Збирайте, як розумний садівник,
    Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
    Не майте гніву до моїх порад
    І не лінуйтесь доглядать свій сад.

 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Владу Клёну
  • Памяти побратима
  • Зажимая боль в горсти
  • "О дивные пчелиные сирени..."


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Ноябрь 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    15 ноября 2018
    Стихи

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.