Що коїться з мовою?

Любов Цай
Що коїться з мовою?


Питаннями мови переймаються багато і давно. Вони не дають спокою Станіславу Караванському, Ліні Костенко, Ользі Богомолець і багатьом іншим моволюбцям, чиї прізвища невідомі широкому загалу, але цей факт не заважає їх дійсно щирим намаганням віддавати свої різні за можливостями сили і спроби відродити справжню українську мову, привернути увагу до її краси, викликати потяг до її розуміння та вивчення.
Не дають вони спокою й сучасному поету Євгенові Юхниці, котрий весь свій запал, талант і думки покладає на вівтар поезії, видаючи «на-гора» щодня, до 12 години, зокрема й по одному україномовному віршу. І все це заради благородної мети – популяризувати рідну мову, підтримувати поетів-початківців, відродити інтерес до української і світової поезії.
Аби згодом не марнувати час на пошуки матеріалів для написання біографії Поета, передбачливі (чи догодливі?) друзі або й сам Поет вже почали писати розлогу біографію, друк котрої вже розпочато на сторінках поетичного сайта «Клуб поезії» http://www.poetryclub.com.ua/evgen.php?pts=bio (Поета пишу з великої літери, повторюючи те, як це написано в згаданій біографії). До речі, цей сайт започатковано за ініціативи самого Євгена Юхниці із благородними цілями надати можливість поетам з народу безкоштовно публікувати свої поетичні творіння. А ще, звісно, для того, аби вдячні поети-аматори й більш досвідчені автори, словом, письмацтво (прошу не ображатися на це слово) писали коментарі (бажано хвальні) та ставили оцінки творчості, які за визначенням, можуть бути тільки найвищими. Питання оцінок – це взагалі окрема тема, якої теж хочеться неодмінно торкнутися.

Отже, до біографії, першу главу якої прикрашає гучна назва «Життя Майстра, про що можна мріяти». Згадаймо: навіть Булгаков свого героя – майстра не наважився позначати цим словом з великої літери, хоча віддамо належне автору та його герою, котрим (обом!) довелося прожити неабияке складне життя, сповнене турбот, поневірянь, краху ілюзій, зрад, душевного неспокою, пошуків і страждань.
Однак повернемося до нашого Майстра, про якого кажуть, що він з дитинства дуже любив читати. Нікого не здивуєш тим, що літератор починається саме з читання, бо воно, читання, поширює словниковий запас, дає ту суму знань, що їх витворило людство, так, здається, ще Ленін писав, і це правильно для будь-якого суспільства, незалежно від того, якою мовою воно говорить, яку ідеологію воно сповідує і під якими прапорами живе.
«Євген у дитинстві не просто читав, а поглинав книги. Був записаний одночасно до чотирьох бібліотек і до 3-го класу вже відлускав «Чингісханів» з «Батиями», «Вічний поклик» і тисячі інших, найрізноманітніших книг.», – пише невідомий біограф. Бідна дитина, що у 10 рочків мусила із блискавичною швидкістю гортати тисячі сторінок книжок, замість того, щоб знайти бодай трохи часу пограти з дітлахами у квача або у панаса.
Віддамо належне: біограф визнає, що така швидкість поглинання книг позначалася на якості, тобто хлопчик читав не досить уважно, і не помічав мовних скарбів у прочитаних книжках:
«Відсутність навички з дитинства вчитуватися в мовне багатство книги, крім сюжету, боляче вдарить по Поетові пізніше.»

Та на той час, коли розпочинався і тривав читацький марафон автора, незважаючи на ту неуважність, юний читач все таки відчував фальш, коли така траплялася на сторінках різноманітних книжок. Ось як про це свідчать рядки біографії:
«Але Женя читав, читав, уже тоді впевнено вигукуючи: «Але ж тут написана неправда - герой у ситуації критичній - і говорить у «загнанному» темпі! Чому ж автор фальшує?!.»
Міркувати тут є над чим: і над загнаним темпом, і над фальшуванням, але на цьому полишимо коментарі про становлення особистості Поета, тим більше, що біографія пишеться майже у реальному часі і наступні глави мають бути оприлюднені наприкінці року, так принаймні обіцяє анонс на сайті.

Серед інших численних публікацій пана Євгена (це він задекларував кожного дня до 12 години публікувати по одній російськомовній, одній україномовній поезії і майже дотримується означеного регламенту) привертає до себе увагу такий віршик:

Вона б – в’язала щось в кутку, без метушнини

Чому?!.., – аж йойкали здорослішалі діти,
Батьки – розшлюблюються...дружні ж рясноцвіти...
Вітри куйовдили невимовлені правди,
Роками вко́рненнені діалоги-вгади:

...Він хоче дім...перетворити в свято,
Де всі заходять, де гостюючих – багато!!!
Де фейєрить щедрогостинна скатертина...
...Вона б - в’язала щось в кутку, без метушнини...


Будь-хто з видатних представників красного письменства позаздрив би такій кількості новотворів (ще й яких!) на 8 рядків вірша. На цей, з дозволу сказати, вірш одна дівчина з Миколаєва разом з найяснішими компліментами сказала (точніше, написала) буквально так:
«Стільки нових слів для себе відкрила. От що значить – жити в російськомовному місті. Буду вивчати Вашу поезію, мов словник української мови.» Бідна дівчина! Дай же, Боже, їй натрапити на чиєсь мудре і достойне слово! І лишень уявімо собі на хвилину, скільки часу знадобиться, аби «виполоти» з мовної ниви такі «мовні бур’яни». А щодо російськомовного простору тут варто зауважити, що саме тут, на російськомовних теренах, є неперевершені приклади тремтливого, щирого і вкрай обережного ставлення до української мови.
Щирість пана поета викликає сумнів, і в цьому переконаємося хоча б з поезії з такою претензійною назвою «Альфредом Мюссе зачитався з 6-ти, мабуть, років» (http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227925). Якщо припустити щирість цієї заяви і зважити на згаданий вище «читацький марафон», то можна уявити собі дитину у 6-7 років, котра читає Альфреда Мюссе…
В коментарях до цього вірша на зауваження, що авторські рядки сподобалися б Альфредові Мюссе, поет пише: «Не знаю... Можливо й нас через роки перечитають вміло.» Тут чути надію на безсмертя своїх творінь. А впевненість у тому, що поет вже сьогодні має визнання, висловлена за цим посиланням: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264419. У цьому коментарі – вже про всенародне визнання, про те, як за ним йдуть країна, покоління, мільйони, дівчата (?). Читають, люблять, сперечаються... А головне: хто до нього завітав (на сайт), мусить тільки аплодувати, ставити високі оцінки. Критиці – зась!

Вернімося до питання мови, тим більше, що так сталося у житті Поета, що він відчув потребу взятися за перо, аби відродити потяг народний до рідної мови. Про це сам автор написав так:

Тепер палке лишилося бажання:
Щоб нею я народу віру відродив!.


Ось в одній з своїх поезій, яка, по-всьому схоже, може вже й оселитися на сторінках шкільних підручників, читаємо:

Важко збагнути, що коїться з мовою,
Милою, ніжною, гнучко-шовковою.
Протягом низки останніх століть
Завдано скількі тобі лихоліть...

Дійсно, можливо привчити до іншої.
Hавіть, гучнішої, мабуть, не гіршої...
Але музичність, барвистїсть поем
Гідно засвідчать -- це мова богем!


Не дивно, мабуть, що з мовою коїться те, що коїться. І пояснення, певно, у повній відсутності прискіпливого ставлення до написаного і мовленого, будь-яких внутрішніх обмежень, які не завадило б мати, аби контролювати себе, любленого. Привертає увагу авторський новотвір гнучко-шовкова мова. З шовковою більш-менш зрозуміло, бо цей епітет якимось чином додає фарби до опису мови. А от чому гнучка? І те, що вона, мова, гнучка – то є добре це чи не дуже? Чи не означає це, що з нею можна чинити все, що завгодно? А слово протягом і зовсім наче потрапило сюди із доповідної записки про фінансово-господарську діяльність котрогось з підприємств або звіту народного обранця перед своїм електоратом.
Ось бідкається автор, що протягом низки століть нашій рідній мові завдано багато лихоліть. Розгорнімо словник і ще раз пересвідчимося, що значить слово лихоліття. Отже, лихоліття – це лихі часи, чорні дні, лиха година, тобто йдеться про певний проміжок тяжкого, сумного, журного часу. Завдати мові (чи ще будь-кому або будь-чому) можна горя, страждань, а не часину, годину, хвилини.
Тепер трохи про богему. Словники тлумачать, що богема (від франц. boheme – циганщина) – 1. збірн. Середовище творчих людей, які не мають стабільного доходу та живуть безладно, легковажно. 2. перен. Безладність і неорганізованість у побуті таких людей. А ще Вікіпедія підказує, що за радянських часів у СРСР творча інтелігенція удостоїлася такої назви. Щоправда, у будь-якому випадку слово це має тільки однину – богема.

Дійсно, незважаючи на будь-які спроби спаплюжити мову, вона попри буремне лихоліття дійсно зберегла створені нашим народом пісні, казки, поеми, думи. Цією мовою складено безліч геніальних творінь, які підписано такими поважними іменами як Іван Франко, Леся Українка, Василь Стус, Павло Тичина. Цей перелік можна продовжувати, на щастя, дуже довго, і це дає надію, що правильному і красивому рідному слову ми будемо вчитися саме у таких людей, від прочитання рядків котрих щемить серце і світліє на душі.
І ті славетні імена, які щойно були згадані, і безліч інших імен, відомих і не дуже, становлять той духовний прошарок (богему?), який може пишатися своєю мовою.

Комментарии 2

ИванН от 19 апреля 2012 09:14
Ну, нам можно не открывать глаза на этот факт. Мы уже пуганы его книгами с золотыми обрезами. А вот то, что журнал "Днипро" в руках эдакого мАСТЕРА - это жутко.
--------------------
С теплом земли донецкой, Иван Н
Я очень люблю украинский язык, дотепний, щирий! Люблю изумительные песни. Именно потому, чтобы не спаплюжити його, и общаюсь по-русски, как было принято в моей семье. Чтобы владеть мовой в совершенстве, ее  надо впитать с молоком матери. И  не только знать, но и чувствовать! А в творчестве все искусственно написанное особенно заметно, оно не трогает душу, вызывая снисходительную улыбку. Уж лучше высказаться на языке, который знаешь. Главное ведь -  качество мышления. И пусть каждый принесет Украине наилучшее, не помышляя о награде.  ОНА САМА  ВЫБЕРЕТ,  КОГО ВОЗВЕСТИ  НА ПЬЕДЕСТАЛ. 
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.