Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

МОТИВИ КОХАННЯ В ЛІРИЦІ Г. ПОЛОВИНКА Рецензии |
УДК 821.161.2 – 1.09+929 Половинко

О. Л. Гавриленко

МОТИВИ КОХАННЯ В ЛІРИЦІ Г. ПОЛОВИНКА

Виходом у 2008 році в Луганську збірки "А потім скажи, що не
любиш…” Григорій Половинко ще раз засвідчив неабиякий талант і
глибоке розуміння поетичного слова. Значну, навіть можна сказати
більшу, увагу в своїй збірці письменник приділяє темі кохання, яка
розкривається на тлі різноманітних мотивів, починаючи від
особистісних, що зароджуються у власних переживаннях і почуттях, й до
рівня цілих народів.
На наш погляд, питання про творчість цього видатного
письменника є актуальним, особливо варта на увагу його поезія.
Метою даної розвідки є дослідження мотивів кохання у творчості
Г. Половинка на прикладі збірки "А потім скажи, що не любиш…”.
На жаль немає фахових розвідок щодо творчості цього визначного
письменника, не існує жодних літературних студій в цьому напрямі.
Лише в 90-х рр. минулого століття в періодичних виданнях з’явились
рецензії на окремі збірки Г. Половинка, М. Малахути, С. Перцовського,
І. Низового та інших.
Г. Половинко як справжній майстер слова, як поет з
великої літери, що отримав визнання і письменників-товаришів, і
друзів-однодумців, і звичайних читачів загалом, і просто як людина з
тонким відчуттям найменшого й найслабшого подиху цього світу, як
людина, яку віддано й гаряче, але стримано на людях, переповнюють
почуття любові до України, до свого багатостражденного народу, до
кожного деревця і травинки на цій землі, до малесенької комахи, просто
не міг не писати про кохання, кохання велике і надзвичайно сильне,
палке і безмежне… І нехай багато хто вважав, що Г. Половинко не
здатний на таке величне і світле почуття як кохання, що він спроможний
лише заримовувати просто сторінки історії, то це лише заздрість до
високопоетичного таланту митця, а вихід у світ його останньої збірки
свідчить лише про те, що лірика про кохання писалася довгий час тюльки
для себе, у шухлядку. Можливо, Г. Половинко просто соромився
показати свою тонку душу загалу, винести свої почуття і переживання,
що приховував роками, і які виливалися на папері яскравими
невимушеними поетичними рядками, обгорнуті свіжою метафорою і
соковитими порівняннями, між якими випливають, здавалося б й
традиційні, образи, але вони недоторкані ще нічиїм пером, навіть нічиєю
думкою. Так, цікавим є образ червоного листа, який уособлює в собі
серце коханої. Письменник настільки вміло описує образ осіннього
листа, так природно і просто, що ми не можемо здогадатися, що це серце
саме коханої, та і взагалі, що це серце:
На ньому вже і паморозь лягла,
І прожилки окреслились, як вени.
А він летить, червоний і шалений,
І все ніяк не догорить до тла [1, с. 12].
У цьому вірші постає мотив старіння коханої людини, образ якої
автор виводить через червоний лист, старіння і водночас безсмертя,
невмирущість справжнього кохання.
Дійсно, за описом нагадує звичайний осінній лист, який просто
вже відірвався з дерева. Тож і виходить, що в цьому вірші на перший
план виходить мотив осіннього листа. І лише в останньому рядку
Г. Половинко підводить нас до розуміння того, що це серце коханої
людини: "І осяває темний день мені” [1, с. 12]. Тоді вже розумієш, що це
був не опис осіннього листа, а серце, на якому залишило свій відбиток
життя. Ось так, за допомогою лише одного рядочка поет зміг показати
інший зміст вірша, його глибоке смислове навантаження.
Від автора-героя Г. Половинко лаконічно, стримано, не завжди
відкрито, але від душі каже:
На цьому боці суєти
Не залишай мене самого.
Бо все, що є в мені, це – ти,
Моя розрада і підмога [1, с. 58].
Сила кохання ліричного героя настільки велика, що проживши не
один вік на цьому світі, від часів Нерона і аж до сьогодення, маючи
навіть безсмертя: "Через віки й віки мені було безсмертно й смертно”
[1, с. 59], він, знайшовши свою єдину, кохану, відмовляється від
безсмертя, заради того, щоб прожити ще одне, але вже останнє, життя з
нею. Ліричний герой розуміє, що знайшов свою другу половинку, яку
шукав багато віків, і він, можливо, в дещо наказовій формі, просить її,
щоб вона його не забувала, бо окрім неї він нічого не має і нічим не
дорожить на цьому світі:
Та ось я є, і вік останній мій
Я проживу з тобою. Лиш з тобою.
Мене забути в цім житті не смій.
Тож обнімімось.
Нас всього лиш двоє [1, с. 59],
або в іншому вірші:
І в переміщеному часі,
Де все мине і промине,
Не забувай ні в якім разі
Хоч ти мене. Хоч ти мене [1, с. 34].
Та й сам ліричний герой не може забути свого кохання в цьому
житті, яке постійно випливає в його пам’яті короткочасними хвилями
юнацьких років, накочується на нього сумними, але водночас й
радісними, спогадами, обдає льодяною водою й тривожить думки:
Нехай як є, нехай отак і буде
усе як є –
любов, розлука, сніг…
Нічого ні градинки не забуду,
бо не забудусь в праведному сні.
Я пам’ятаю. Все я пам’ятаю… [1, с. 25].
Взагалі, як зазначає Л. Н. Целкова: "В лирическом произведении
мотив – прежде всего повторяющийся комплекс чувств и идей”
[2, с. 234].
Тож, як бачимо, у декількох віршах Г. Половинка наскрізним є
мотив забуття або, навпаки, не забуття, що повторюється із вірша у вірш.
У цих віршах ми можемо спостерігати як ліричного героя спонукає таж
сама ідея: він боїться, що кохана людина забуде про нього, про їхнє
кохання, про все,що вони пережили разом.
Через роки й роки не дає спокою пам’яті ліричного героя "давнє
кохання” [1, с. 32], яке він не може забути усе своє життя, яке тонкими
ниточками зв’язує його з минулим, дає поштовх до майбутнього. Так в
поезії Г. Половинка постає мотив пам’яті – часу. Йому важко лічити дні
цього життя, бо "пригорнулись до серця жалі по тобі, моє давнє кохання”
[1, с. 32]. І як сумно б не було через це, та ліричний герой мозком
розуміє, що вдіяти вже нічого не можна, бо час – сильний супротивник,
який не стоїть на місці, і якого нікому ще не вдавалося побороти. Тоді
тільки й залишається змиритися з тим, що:
Не повернеш нічого назад,
все тече у спрямованім руслі.
Те, що знав, і хотів, і казав –
Загубилось у бігові… в русі… [1, с. 32].
Довго тягнуться дні без коханої людини: "Життя коротке. Але
довгі дні, Коли усе минається без Тебе” [1, с. 65]. Легше, коли розумієш,
що вона нехай і далеко, нехай на іншому кінці світу, але ж чекає на тебе,
рахуючи хвилини, сподівається ще хоч разок побачити тебе. Сила її
кохання настільки велика, настільки велична, що вражає; вона згідна
навіть на зраду коханого, аби тільки не забував її: "Скільки завгодно
цілуй незнайомок. Всіх полюби” [1, с. 56]. Мотив кохання – зрада є
класичним як у світовій, так і в українській літературі, проте
Г. Половинко у своїх віршах надає йому нової інтерпретації. Лирична
героїня витримає все: розлуку, зраду, посміх, тільки про одне вона його
благатиме "і на колінах” [1, с. 56], щоб він не згубив їхнє життя:
Милий козаче,
Гуляй, та затям собі:
Навіть коли уже все промайне,
скільки завгодно жартуй
із життям своїм.
Не погуби тільки наше – одне [1, с. 56].
Г. Половинко устами свого героя заспокоює кохану, він обіцяє їй:
"Де б не блукав я, а знову до тебе – Ти моє друге крило” [1, с. 35], "Я
повернусь іще не скоро. Та тільки ти чекай мене” [1, с. 34], тому й
просить її схвильовано, але зовні спокійно: "Усе, що так цвіло між нами,
Не дай зав’янути йому” [1, с. 34] (виступає на поверхню мотив
весна – осінь), "Змалюй мене дотиком пальців, мій профіль в собі
збережи” (знову простежується мотив пам’яті) [1, с. 55]. А поки що йому
нічого не залишається, як сподіватися, що побачить свою кохану хоча б
уві сні, через це, знаходячись у стані між дійсністю й уявленням,
молитвенно каже:
Наснись мені. Хоча б наснись мені,
Зійди зішестям янгола із неба.
Торкнись чола. Вві сні. Хоча б вві сні.
Вустами припади, як до криниці… [1, с. 65].
У цьому вірші Г. Половинко виводить через мотив сну інший,
християнський мотив – зішестя янгола з неба, що є уособленням чуда,
просвітлення, надією на зустріч з коханою.
Своє кохання ліричний герой проніс через усе життя. Він
заспокоює кохану, на обличчі якої життя залишило вже свій відбиток,
відбиток часу, він буде кохати її вічно, як б вона не виглядала, такою, яка
вона є: "Така як є. Уся. В словах. В тривогах. В сумнівах. В чеканні…”
[1, с. 58], тому й просить її, заспокоюючи:
Кохана,
у зморшках не сум, а краса,
Осіннє років пригасання.
Та ще не зійшла твоя зірка остання,
І диха любов у нічних голосах.
І ти залишайся такою, як є,
Кохана… [1, с. 30].
Ця поезія є дуже цікавою, бо лише в ній майже в кожному слові
криється якийсь мотив: часу, тривоги, сумніву, краси, чекання тощо, які
разом об’єднуються у тему кохання.
Г. Половинко зміг, на перший погляд, здається, простими,
звичними, ми сказали б навіть "побутовими” словами, возвеличити
справжнє кохання, підносячи його до небесної брами. Та коли ці слова
письменник так вдало й майстерно виставляє у поетичні рядочки, вони
набувають якогось нового, свіжішого й яскравішого навантаження; із
простих слів, які ми використовуємо у повсякденному житті, вони
перевтілюються у казково-загадкові з глибоким філософсько-ліричним
підтекстом. Все це свідчить про глибокий поетичний хист і нештучну
майстерність нашого луганського письменника Григорія Половинка. Так,
наприклад, у вірші "Прощальне”, де вже у самій назві криється мотив,
поет за допомогою, здавалось би, звичайних слів зміг у чотири рядочки
вкласти усю силу справжнього кохання, його відданість і невмирущість;
ліричний герой до останньої своєї хвилини, до останнього свого подиху й
погляду думає про свою кохану:
І коли силоньки не стане,
І коли руку не здійму,
Я, вже зникаючи, востаннє
Тебе очима обійму [1, с. 34].
Ліричний герой переймається долею своєї коханої, йому навіть
байдуже на своє життя, аби тільки їй жилося краще. Він так віддано
кохає її, віддаючи всього себе, що не може й думки допустити про те, що
вона покине цю грішну землю раніше нього, він просто не зможе винести
такий нестерпний безмежний біль. Тому з його уст ллється молитва,
молитва не за канонами, а своя, від душі, справжня і непідроблена, яка
свідчить про його велике, точніше величне, кохання, називаючи своє
життя без неї туманом:
Продовж, о Господи,
ти дні моїй коханій.
Як швидко плине час
і старяться літа.
Без неї я блукач
в самотньому тумані.
Без неї я, повір,
мов церква без хреста…
Ніколи не молив –
єдиний раз прошу [1, с. 66].
Так, тісно переплітаються у цьому вірші мотиви кохання разом з
християнськими мотивами, що доповнюють і розкриваються за
допомогою одне одного.
Дана розвідка перспективна, бо є частиною комплексного
дослідження творчості Г. Половинка.
Отже, у творчості Г. Половинка, зокрема в ліриці, наскрізні
різноманітні мотиви, що об’єднуються в одну тему, тему кохання.
Мотиви, які використовує у своїх поезіях письменник можуть
повторюватись як із вірша у вірш, так і в межах одного
вірша. Найчастіше у Г. Половинка постають мотиви на тлі особистісного
хвилювання, проте зустрічаються і класичні формули типу
"кохання – зрада”, але письменник надає їм нової яскравої інтерпретації.
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Чуже місто
  • ТРИ ЕТАПИ КОХАННЯ
  • Ти до мене прийди
  • СТОЛИК - НА ДВОХ, А ЗАЛА ЗНОВУ ПОВНА
  • Що називають коханням


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Ноябрь 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    27282930 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    6 ноября 2017
    ОСЕНЬ (отрывок)

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.