Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

ВАСИЛЬ СТУС: СЕРЦЕ І СЛОВО, ПРОШНУРОВАНІ КОЛЮЧИМ ДРОТОМ… Рекомендуем |
ЮРІЙ КИРИЧЕНКО


ВАСИЛЬ СТУС: СЕРЦЕ І СЛОВО,
ПРОШНУРОВАНІ КОЛЮЧИМ ДРОТОМ…

Поема-монолог


Молодій траві, що пробивається
крізь асфальт, присвячую
Автор


Серце моє – слово, слово моє – серце,
А інше все – любов і ненависть…
З ненаписаного вірша

1. МОНОЛОГ ПОДОРОЖНЬОГО,
ЯКИЙ ВИХОДИТЬ НА ШЛЯХ
КРИЖАНИХ МАЛЬВ

Спасенної тримайся криги,
пречистої тримайся туги.
В. Стус

Мій гнів душі – не брат розстриги,
Мій смуток сумнів не пасе:
Повстане Дніпр, зречеться криги,
В безсмертя правду понесе!
Не тому, що комусь так треба,
Не тому, що так час велить –
Є всеземна сльози потреба:
Зіниці радістю налить.
А нині світ бреде снігами,
Мов аргамак, що без сідла…
…Виходжу, січений боргами,
На шлях, де мальва зацвіла…

2. ПТАХ,
КОТРИЙ ПРАГНЕ НЕБА

Кого шукає
той птах – твій крик,
твій біль, твій жах?
В. Стус

Я – птах, котрий прагне неба,
Звати мене – Василь.
Моя вікова потреба
Родом із празусиль.
Я – птах, котрий прагне неба
В зорях гніву і мсти.
Моя приземна потреба –
В небі жито ростить…
Я – птах, я – сівач блакиті
В слові, в сльозі, в громах.
Дні мої, в жах сповиті, –
Крил порубаних змах…
Я – птах, який скибку сонця
Ніс для снів-немовлят.
В мені калинові ґронця
Так українно болять.
Я – той, хто на шріт і кулі
Звів крижані жалі.
Я – той, хто сни незаснулі
Розколисав у імлі.
Є в мене поривання
Людям неба вточить.
Небесного раювання
Їх на землі навчить…
Скажете, Божий намір,
А я – лиш Василь, Василь…
(Скільки страчено нами
Мрій, поривань, зусиль!)
Скажете, що за мороки –
Небом думи вінчать,
Коли ворони й сороки
Про небо давно мовчать…
Навіть орли з леґенди
В небо йдуть лиш на свята.
Небо – воно аґен де,
А тут – земля чорноп’ята…
Скажете, небо – п’яне,
Земля – твереза, мов суть.
Та поклик судьби не в’яне:
Страчені крила
небо
пасуть!

3. РОЗП’ЯТТЯ ВУСТ

На відстані руки –
ридання безголосе.
В. Стус

Окремо – кайдани, сльоза, солов’ї,
А спільно – душа і сумління.
Їх чують пташина, огром, ручаї,
Вони – понад тління!
Окремо – зневіра, надія і мста,
А спільно – мечі, блискавиці.
Розіп’ято вкотре всезрячі вуста,
Мов янгол – на криці…
Окремо – калина свята й кажани,
А спільно – блакить і лелеки…
…Увійдуть в студене прозріння сини,
Мов грім – у смереки!

4. ЗОЛОТА УЗДА

Світ вишито хрестом,
гудуть хрущі травневі.
В. Стус

Душа моя – з перстом, який не зна зневіри,
Душа моя – з вогню, який не погасить.
Світ вишито хрестом, він – брат сузір’я Ліри,
Допоки днів-проклять – його в собі носить!
Душа моя чудна, але – не без’язика,
Душа моя з снігів, хоч сонця в ній – сто мір.
Вона – не скарбівник, не блазень, не музứка,
Та стачить в ній зорі на весь хрещений мир…
Я взяв її з біди, що зветься Україна,
Я взяв її з краси, аби нести в майбуть…
Моя душа – сльоза: не Божа – солов’їна,
Їй, мов Дніпру, при бережечках буть, –
При тих, де коненят пасе наруга,
При тих, де сніда з лишеньком біда.
При тих, де срібна в пранадій – попруга,
А золота, як розпач брів, – узда!

5. МОЛИТВА НАД БЕЗОДНЕЮ

Давно забуто, що є – жити,
і що є світ, і що є ти.
В. Стус

Зрікаюсь тіла, відрікаюсь,
Та – не душі, та – не душі.
З гризотами ще поквитаюсь
На мислях, як на палаші…
Зрікаюсь тіла, вивільняюсь
З дрібних нестям, образ, олжі.
На півшляху не зупиняюсь,
Бо кров’ю святяться ножі…
Зрікаюсь броду – не народу,
Зрікаюсь усміху – не мрій…
Аби не стратить честь і вроду,
Відбудусь… у землі сирій.
В землі відбудусь, коли збудусь
У слові, що такόж – земля.
Зерном із колоса пребуду
У світ, що – гнівне немовля…
Мій день столикий і великий,
Мій день – калинонька і злак…
Він ще такий косноязикий,
Немов на палі вурдалак…
Він марить лугом соковитим,
Він скине пута німоти:
„У власне тіло увійти
Дано лише несамовитим"*

_____________
*Цитата з вірша В. Стуса

6. КЛИЧНА БАРВА

Душа зродилась. Жити хоче.
В. Стус

Знебудься, клятий потороче,
Хоч в час, коли кричу-мовчу.
Душа зродилась, жити хоче,
А ти по ній уже свічу?
Знебудься, клятий вурдалаче,
Хоча б на мить, що вкрав у снів.
Моя сльоза – о ні! – не плаче,
Мій крик в душі закам’янів.
Знебудься, клятий яничаре,
Манкурте з профілем мерця.
Мої слова – не від’ячали,
Їм клична барва до лиця…

7. СОЛОВ’Ї ПРИ КАЙДАНАХ

І глухо, як кров ув аортах,
солоні гримлять солов’ї.
В. Стус

Немає сонця для сім’ї,
Немає неба в грудях.
Є лиш „солоні солов’ї"
Та поговір на людях.
Ті солов’ї не сплять,
не сплять,
Хоч і сповиті снами.
Вони гримлять,
гримлять,
гримлять
Крізь вічність кайданáми…
Немає затишку в словах,
Є – цвинтар пранадії:
Зросте тополя в головáх,
Що небом молодіє.
Десь там – Дніпро, десь там – гаї,
Дороги верстовії.
А тут – „солоні солов’ї"
Витьохкують край вії…

8.ГОЛОС КРИЖАНОЇ СОПІЛКИ
ЗА ЧАСТОКОЛОМ ГІРКОТИ

Передруковуйте прокльони
і переписуйте печаль.
В. Стус

В світах, де соняхи й пасльони
І напівмертвий Бог Дніпро,
Передруковуйте прокльони, –
Вони для спраглих – на добро!
В світах, де жито й перепілка,
Де гіркота і сіножать,
Печаль, мов крижана сопілка –
Її долоньок не розжать…
В світах, де княжать поторочі,
Де дріт колючий край вікна,
Погляньмо, браття, правді в очі:
А мо’, і наша в чімсь вина?
А мо’, і ми у чімсь провинні,
А мо’, і ми не всесвяті?
Бо навіть на хресті повинні
Уста отверзнуть німоті.
В світах, де хмаровиння з літа
Бредуть в січневу кружину,
Душа, неначе Аеліта,
Шука розіп’яту весну…
А доокола – поторочі,
А доокола – гіркота.
І мерзнуть очі, мерзнуть очі,
І цвіт з надії обліта…

9. КАЛІГРАФІЯ
СТРАЧЕНОГО БОЛЮ

Біда так тяжко пише мною,
так тяжко мною пише біль.
В. Стус

Чужа біда в свідомість осіда,
А власна десь хорониться в сум’ятті.
Та все ж вона – не є сліпа вода,
Настояна на чебрецях і м’яті.
Куди тече – про те крайнебо віда,
За ким рида – про те лиш серцю чуть.
Моя біда вечеряє і сніда
Із тим, хто в меч переплавля… свічу.

10. БЕЗСМЕРТНИКИ
НА ПОМИНАЛЬНІМ ПОЛІ

…і тінь лягла на заволоку часу.
В. Стус

Лягає тінь на заволоку днини,
Лиш – не на серце, не на слово, ні…
Блакитний смерк тремтить на дні крижини,
Світає совість в крижанім вікні.
А поруч десь – сопілка і душа,
А поруч десь – січнева перепілка,
Що в розвидень-великдень поспіша, –
Туди, де в чорнім сні жахнулась зірка…
Не просто зірка – зіронька, зоря,
Не просто крижана – холодночола…
При ній душа, як житній сніп, згоря,
Хоч поруч – сонцем перевиті чола…
Ті чола ще увійдуть у сніги,
Зведуть з колін усіх, хто прагне волі.
У них снаги, о брате мій, снаги,
Немов безсмертників на поминальнім полі…














 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Плекайте мову
  • Три слова: «Ще не вмерла...» і народ.
  • МАТЕРИК МАТЕРИНСЬКОГО СЕРЦЯ
  • ТРИ ЕТАПИ КОХАННЯ
  • Какая-то лирика


  • #1 написал: ferprtvmdi (3 октября 2012 17:58)
    Дуже гарно
    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Сентябрь 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    16 сентября 2019
    Клеветникам России

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.