Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Із давніх збірок Рекомендуем |
Максим Рильський
Із давніх збірок


* * *
На білу гречку впали роси,
Веселі бджоли одгули,
Замовкло поле стоголосе
В обіймах золотої мли.

Дорога в’ється між полями...
Ти не прийдеш, не прилетиш -
І тільки дальніми піснями
В моєму серці продзвениш.
1911-1918

* * *
Іванові Рильському

Весною ми їздили в поле
Візком однокінним старим.
Котилися вруна поволі,
Гаї зеленіли, як дим.

Над сріблом води лісової
Знімаючись, щиглик дзвенів...
Ми їхали мовчки з тобою,
Для щастя не знаючи слів.

У полі кипіла робота,
Сивіли воли на ріллі, -
А ввечері тиха дрімота
Безмовно плила по землі.

Веселі додому вертались
Ми в свіжій вечірній імлі,
І стомлені душі зливались
З живою душею землі.
1911-1918

* * *
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари...
Земле! як тепло нам із тобою!

Глибшає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється...
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато - серце порветься!
1911-1918

* * *
Цвітуть бузки, садок біліє
І тихо ронить пелюстки,
Напівзабуте знову мріє,
Як помає милої руки.

У небі вітер кучерявий
Колише теплую блакить,
І на землі гойдає трави,
І затихає, й знов шумить.

І раптом схоплює на крила
Хвилясті співи журавлів, -
І давня казка, вічно мила,
Зринає крізь хвилястий спів.
1911-1918

* * *
Дрімає дім старий. Кругом гаряче літо
Стоїть, як озеро в блакитних берегах.
Під призьбою лежить замислений собака
І вухом відганяє мух надокучних.

А мухи дзеленчать, і в’ються, і чорніють.
Мені здається: час уже не йде,
Спинився і завмер. І вже на вічні віки
Розлігся на землі зелений літній день.

І завше так тремтітиме у небі
Самотній шуляк, і в тіні дерев
Бродитимуть півсонні кури. Вічність
Прийшла й поклала руку на чоло.
1911-1918

* * *
Мені снилось: я мельник в старому млині...
Уночі затихають колеса.
Я не сплю. Часом качка в повітрі дзвенить
Чи кажан проти місяця грає.

У млині щось гризуть і смакують щурі,
Під колесами падають краплі...
Щука кинеться десь, і півсонний ситняг
Заспокоїтись довго не може.

Десь підвода далека в полях гуркотить.
Хто, куди та для чого прямує?
Зірка пада ясна і дугу розкида
На широкому темному небі.

І летить вся земля, як підвода в полях, -
До мети, у простори незмірні, -
І далекі міста, і мій млин, і качки,
І щурі, і колеса, і люди.
1911-1918

ДИТИНСТВО

На стільці я їду по Сахарі,
Пелікана з палички стріляю,
Поринаю в піну Ніагари,
Океан на трісці пропливаю.

Вчора був я лоцманом. Синіли
І ревіли темнокосі хвилі,
А сьгодні я господар вілли,
Де в саду блукають пави білі.

Взавтра маю їхати в Пампаси,
Де бізони бродять табунами,
І складаю їстівні припаси:
Сухарі, консерви, сир од лами.

А Ясько готує томагавки
І бурмоче, чистячи гвинтовки,
Що, мовляв, бізон - не для забавки,
А Пампаси - не Криве й не Бровки.
1911-1918

* * *
На порозі гість веселий -
Дощ блакитний, весняний...
Хто постелю нам постеле
У світлиці запашній?

Хто під вогке рокотання
Милих крапель по шибках
Нагадає про кохання
Дивним вогником в очах?

Хто? Як зветься? Як сміється?
Як цілує? І кого?
Чи до серця пригорнеться
До забутого мого?
1919

* * *
Осінь ходить, яблука золотить.
Я приїхав у незнаний край.
- Чужоземко молодая, хто ти?
- Одгадай.

- Чужоземко, дай води напитись!
- У воді любовне є дання. -
Я рушницю почепив на віти,
Я до бука прив’язав коня.

Я дивлюся в вічі - і скорботи
Листя опада на дно душі.
Щастя ходить і серця золотить,
І в знемозі клонить комиші.
28 липня, 1922 р.

* * *
Слід копитів занесло сивим димом,
Упала гілка - лапа снігова,
І вітром невловимим і незримим
Гойдає омертвілі дерева.

І тіні переходять під скрипіння
Старих осик у льодовій корі,
І все життя здається тільки тінню,
І раптом - іскор налітає рій.

То поїзд лине з гуркотом і свистом,
Червоним оком блискає на сніг...
Кому ж повірить? Іскрам золотистим
Чи сивині осик, осик глухих?
1924

* * *
Шумить і шепче, і тривожить
Зрадливий дощ із-за кутка, -
А в серці: сонячна сіножать,
З граблями дівчина струнка,

І передзвони косовиці,
І житні золоті коржі,
І запах в’ялої копиці,
Полинь і кашка на межі.
1924

* * *
Ключ у дверях задзвенів. Самота працьовита й спокійна
Світить лампаду мою і розкладає папір.
Вбога герань на вікні велетенським росте баобабом,
По присмерковій стіні дивний пливе корабель.

Ніби крізь воду, вчуваються крики чужинців-матросів,
Вітер прозорий мене вогким торкає крилом,
Розвеселяє вітрила, гаптовані шовком гарячим,
І навіва з островів дух невідомих рослин.
1925

* * *
Коралові рухливі городи,
Підводні скелі й дикі чорториї,
І всі омани темної води
Він, як дитина матір, розуміє.

Де пропливають електричні скати,
Де гнізда в’ють крикливі баклани,
Унукам любить він оповідати
У сивому заливі тишини.

Його хатина - з решти корабля,
На неї білий шум прибою бризка,
І в ніч осінню піскова земля
Його гойдає ніжно, мов колиска.

Коли приходить старовинна шхуна,
А в небі серпень розкида зірки,
Охриплу мову сивого Нептуна
В його хатині чують моряки.
1925

ДОЩ

Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.

Відкривай гарячі груди,
Мати-земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить, -
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.
1925

* * *
Докурюйте сигари, допивайте
Лікери й каву. Вдарив сім разів
Годинник месницький. Залізні кроки
Гудуть по сходах, землю потрясають,
І вам од них нікуди не сховатись,
Як не втекти єпископу Гатону
Од темних і розлючених мишей.

Ключі од житниць кидайте на дно
Глухого, пінявого океану,
Востаннє гляньте, рицарі скупі,
На золото у вогких сутеренах,
Уста фарбовані своїх коханок
Цілуйте наостанку. Вже тріщать
Залізні двері, голоси гудуть,
І закривавились високі вікна.
1925

КИТАЇВ

Він хмари рукавом розмаяв,
Піднявшись хвилями вершин,
Окучерявлений Китаїв,
Благоуханний сельний крин.

Крізь плісняву холодних келій,
Крізь ладан, віск і клобуки,
Як очі грішниці веселі,
Сміються роки і віки.

Хай звук заплаканої міді
Скликає згорблених ченців,
Хай спис Євстафія Плакіди
Перед хрестом закаменів,

Хай прикладаються прочани
До переляканих ікон,
Хай прорікає Первозванний
Царів, панів, корону й трон, -

Та з палицею пілігрима
У нові села й городи
Прямує тінь неутолима
Григорія Сковороди.
1925

* * *
Свіжа зелень розгойдалась,
Розгулялась, поплила.
Перші краплі засміялись
До голодного зела.

Голуби летять у сховок,
І в тіснім голубнику
Ряд округлих їх головок -
Як намисто на разку.
28 квітня 1926 р.

* * *
Коли дзвенять черешні
В медовому цвіту,
Узори нетутешні
Із цвіту я плету.

І щось бадьоре сниться -
А може, то ява, -
Немов лице в криниці
Чудовно ожива.

Земля тремтить у млості
І ронить пелюстки,
І невідомі гості
Злітаються в садки.

І думка стала словом,
І в поглядах - пісні,
Коли в цвіту медовім
Черешні запашні.
Квітень, 1926 р.

* * *
Щодня в подвір’я наше заліта
Упертий дятел. Сяде на колоді -
І стук та й стук, що й переслухать годі.
Мурко вже закрадався до хвоста
І сяк, і так, неначе справжній злодій, -
Та де там! Раз - знявся, й полетів,
Нуряючи на снігом синюватим...
Ех, Мутку, Мурку! Ще б чого схотів!
Адже не кожне родиться крилатим!
Вересень, 1927 р.

* * *
Ізнов "Тадеуша" я розгорнув,
Розклав папір, вікно завісив синє,
Знов шляхта гомонить передо мною,
Драпується у романтичність Граф,
Знов ріг мисливський грає над борами
І кида в небо тріумфальний клич.

Знов я дивую майстрові, що вмів
Такою певною вести рукою
Свавольне панство. Знов слова, міцні,
Як темна мідь, у тиші залунали.

Але рука безвладно випускає
Перо, - бо повстає в моїх очах
Жіноча постать, як ламка крижинка...
Тоненькі руки, ніби двоє крил,
Здіймаються у пориві несмілім,
І в косах перша срібна волосинка
Нагадує про осінь і печаль.
1929

СЛОВО ПРО РІДНУ МАТІР
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.

Благословенні в болях ран
Степів широчина бездонна,
Що, як зелений океан,
Тече круг білого Херсона,
Що свій дівочий гнучкий стан
До Дніпрового тулить лона.

Благословенна ти в віках,
Як сонце наше благовісне,
Як віщий білокрилий птах,
Печаль і радість наша, пісне,
Що мужність будиш у серцях,
Коли над краєм хмара висне.

Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності дощами,
Мандрівника Сковороди
З припорошілими саквами,
Що до цілющої води
Простіє, занедбавши храми.

Благословен мечів ясних
Огонь, отчизни охорона,
Іржання коней бойових,
Морських походів даль солона,
І "Енеїди" владний сміх,
Полтави тихої корона,

Гаряча дума Кобзаря,
Що і в огні не спопеліє,
І молоток Каменяра,
І струни Лисенка живії,
І слави золота зоря
Круг Заньковецької Марії!


Благословенна синь озер,
І Псло, і повів рути-м’яти,
Народу геній, що не вмер,
Не вмре від жодної гармати,
У гроні світлому сестер
Благословенна наша мати.


Хто може випити Дніпро,
Хто властен виплескати море,
Хто наше злото-серебро
Плугами кривди переоре,
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе?

Настане день, настане час -
І розіллється знов медами
Земля, що овятив Тарас
Своїми муками-ділами,
Земля, що окрилив Тарас
Громовозвукими словами.

Хіба умерти можна їй,
В гарячій захлинутись крові,
Коли на справедливий бій
Зовуть і дерева в діброві,
Коли живе вона в міцній
Сім’ї великій, вольній, новій?

Хіба їй можна одцвісти,
Коли зоря горить рожева,
Коли шумлять-дзвенять світи
Від рику раненого лева,
Лисиці брещуть на щити,
І кличе див поверху древа!

Хто золоту порве струну,
Коли у гуслях - дух Боянів,
Хто димний запах полину
Роздавить мороком туманів,
Хто чорну витеше труну
На чорний Київ наш і Канів?


Гримить Дніпро, шумить Сула,
Озвалить голосом Карпати,
І клич подільського села
В Путивлі сивому чувати.
Чи совам зборкати орла?
Чи правду кривді подолати?

О земле рідна! Знаєш ти
Свій шлях у бурі, у негоді!
Встає народ, гудуть мости,
Рокочуть ріки ясноводі!..
Лисиці брешуть на щити,
Та сонце устає - на Сході!
1941
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • ЗАПАХИ ПАМ’ЯТІ
  • НЕ ПОМІЧАЄМО КРАСУ
  • Спомин про батька Махна
  • Рипнула дверима осінь
  • СТИХИ УКРАИНСКИХ КЛАССИКОВ


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Ноябрь 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Сегодня, 00:16
    Стихи 20-х годов
    11 ноября 2019
    Людина року

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.