Остання шабля Слова і Честі...

Остання шабля Слова і Честі...

Вахтанг Кіпіані, "Україна молода"

1 квітня 2004 року зупинилося серце Миколи Даниловича Руденка – одного з „останніх могікан” української літератури ХХ століття, правозахисника і просвітителя. Йому було 83. Залишились хороші книжки і добрі згадки... Шлях, пройдений Руденком – від фронтів Другої світової і бараків пізнього брежнєвізму до читацького і громадського визнання, від марксизму до його повного і обґрунтованого заперечення ще багато років викликатиме інтерес у тих, хто розуміє ціну Слову.

Микола Руденко був справжнім письменником. Вважав за обов’язок кожен день писати сторінку за сторінкою у книгу свого і нашого життя. Спочатку від руки, потім на друкарській машинці, відтак на комп’ютері. Унаслідок фронтових поранень і концтабірних катувань в останні роки майже не бачив (у 1991-му втратив зір, але згодом відкрилося ліве око, яке не бачило 63 роки!), але все одно продовжував складати з простих слів мудрі формули життя і поступу. І хоча письменник пішов, книги Руденка назавжди залишаться цеглинами у підмурівку українського погляду на світ. Його твори навряд чи читатимуть у метро і трамваях, але, певен, вивчатимуть не тільки історики літератури, але й філософи, економісти, біологи.

Він родом із покоління, яке за фактом і часом свого народження було носієм тоталітарності. І одинаком, який зміг зламати себе і спробували змінити оточуючий світ. Мені пощастило кілька разів бувати вдома у Руденка у знаменитому письменницькому будинку на вулиці Богдана Хмельницького, стіни якого рясно увішані бронзовими дошками майстрів слова минулих літ. Через це він, сміючись, називав свій дім „братською могилою”.

Ім’я Миколи Руденко в історії правозахисту в Радянському Союзі навічно поруч із іменами академіка Андрія Сахарова і генерала Петра Григоренка. Він був містком, який зміг поєднати орієнтований на Москву „загальнодемократичний” рух з носіями українських національно-визвольних традицій ХХ століття – Левком Лук’яненком, Іваном Кандибою, Зеновієм Красівським, В’ячеславом Чорноволом.

Микола Данилович не був народжений для того, щоб виступати з трибун і запалювати серця патріотів закликами. Його призначенням було писати книжки і бути моральним авторитетом, арбітром. І те, що президент кілька років тому дав Руденкові звання Героя України – нехай Кучмі це зарахується як одна з небагатьох добрих справ.

Руденко-дисидент народився 49-го року, коли він вчорашній політрук зміг сказати категоричне „ні” беріївському приятелю Олександру Корнійчуку. Руденко мав необережність заступитись за вислану у Казахстан авторку роману „Людолови” Зінаїду Тулуб. І тоді цинік і душогуб Корнійчук привселюдно кинув – „наш парторг уміє закохуватися у старих курв”...

За кілька місяців товариш Сталін розпочав свою чергову диявольську гру проти інородців. Цього разу – об’єктом переслідування стала недостріляна в 37-му та недозачищена у Бабиному яру єврейська ідишистська інтелігенція. Руденко відмовився писати негативні партійні характеристики на Риву Балясну, Матвія Талалаєвського, Григорія Полянкера, Леоніда Первомайського та інших. Декого з „безродных космополитов” це врятувало, дехто все одно пішов етапом...

Та й після цього син шахтаря залишається сталіністом. Руденко визнавав, що був засліплений образом великого Сталіна – протестуючи проти окремих „перекручень” вважав, що політика ЦК і особисто Йосифа Віссаріоновича єдиноправильна. Навіть мав у доробку поему про вождя. І тільки ХХ з’їзд зняв полуду з очей. Відтак виступаючи на одному з письменницьких форумів гостро розкритикував „культ особи” і тоді до нього підійшов поет-академік Микола Бажан і порадив бути обережнішим...

На початку 60-х рр. Руденко пише листи до Хрущова, до ЦК партії, в яких викладає „таємницю партії”. Читаючи й аналізуючи Марксів „Капітал” (а особливо четвертий том, виданий уже після смерті Сталіна), він прийшов до заперечення теорії додаткової вартості. Вважаючи теоретичну помилку Маркса „міною уповільненої дії”, він пише твір „Енергія прогрессу” та матеріали до „Економічних монологів”, в яких доводить, що абсолютна додаткова вартість виникає не з експлуатації людської праці, а із самої природи.

Зрештою ці теоретичні пошуки та наступне знайомство з Андрієм Сахаровим привели Руденка до участі в радянській групі „Міжнародної амністії”. Напередодні 30-річчя Перемоги його заарештовують, але 9 травня 1975 року випускають за амністією (все-таки інвалід війни!). Невдовзі Руденко зав'язує тісніші контакти з генералом Петром Григоренком (членом Московської Гельсінкської групи), відомою правозахисницею Оксаною Мешко, письменником Олесем Бердником, які і стали членами-засновниками Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод, через яку пройшов 41 правозахисник. З них один покаявся, один покінчив життя самогубством (Микола Мельник), а четверо – Василь Стус, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Олекса Тихий – загинули в радянських концтаборах.

В інтерв’ю, записаному у 1998 році Микола Данилович зробив передбачення, яке стосується долі світу. Ми шануємо його як видатного письменника, а тепер можемо запам’ятати ще і як прогнозиста: „Через тридцять, максимум п'ятдесят років у світі почнуться катаклізми. Філософ Мальтус говорив правильно, що перенаселення землі неодмінно призведе до катастроф. Земля - не гумова! Вона може й не витримати такої кількості людності... Візьмімо Китай – це вже 1250 млн. населення, яке й далі росте високими темпами. А тому китайці, на мою думку, підуть на північ, у Сибір (величезна територія і всього 40 мільйонів людей). Економічна і демографічна експансія китайців на Далекий Схід уже почалася. Всі просто в захваті від „досягнень” Китаю, але все одно рівень життя там, за максимальної експлуатації людей і землі, нижчий, ніж в Україні. Довго так тривати не може... Війна Китаю з Росією неминуча!”

Треба буде обов’язково переслухати чотири або п’ять касет, де записані наші розмови з Миколою Руденком. Як і у написаних ним спогадах він не виправдовував свої помилки і завжди намагався жити „не по лжи”. Таким ми його і пам’ятамемо. Десь тиждень тому, спостерігаючи за клопотами дружини Раїси Опанасівни, на пошуки лікарні і ліків Микола Данилович сказав – це все суєта, не треба, прийшла і моя пора...

In Memoriam: Руденко Микола Данилович, народився 19 грудня 1920 р. у селі Юріївка на Луганщині, помер у Києві 1 квітня 2004 р. Учасник ІІ світової війни, був тяжко поранений. Нагороджений орденами Червоної зірки, Великої Вітчизняної війни І ступеня, 6 бойовими медалями.

Член Спілки письменників України з 1947 р. Перша поетична збірка – „З походу”. Був відповідальним редактором видавництва „Радянський письменник” і секретарем парткому СПУ. У 1949 р., під час сталінської кампанії проти „космополітів”, заступився за єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ. Відтак був вимушений перейти на творчі хліби: автор численних романів, повістей, збірок – „Вітер в обличчя” (1955), „Остання шабля” (1959), „Орлова балка” (поч. 1970-х), „Економічні монологи” (1975), „Хрест” (1976), „Найбільше диво – життя. Спогади” (1998), „Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії” (1998) тощо. Лауреат Шевченківської премії.

Виключений з КПРС за критику марксизму та правозахисну діяльність (1974). Член Радянського відділення „Міжнародної амністії”. 18 квітня 1975 р. заарештований „за проведення антирадянської агітації та пропаганди”, але згодом амністований як учасник війни. 9 листопада 1976 р. виступив членом-засновником Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод, перший голова УГГ. 23 червня-1 липня 1977 р. на суді у м. Дружківка Донецької обл. був засуджений до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Відбував покарання на суворому режимі таборів у Мордовії та Пермській обл. 1978 р. рішенням Головліту всі твори Руденка були вилучені з продажу та бібліотек СРСР.

1987 р. вимушений виїхати з СРСР, відтак указом Горбачова був позбавлений радянського громадянства за „действия, порочащие высокий статус…”. Працював на радіостанціях „Свобода” і „Голос Америки” у ФРН і США. Голова Закордонного представництва Української Гельсінської Групи та УГС. Повернувся в Україну 1990 р.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.