Г.С. СКОВОРОДА: ФІЛОСОФІЯ САМООРГАНІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Сікілінда О.В.
 Г.С. СКОВОРОДА: ФІЛОСОФІЯ САМООРГАНІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ


...У будь-які часи, за будь-яких умов суспільство не сприймає нічого надмірного: ні жорстокості, ні зайвого лібералізму. Саме тому воно завжди негативно ставилось до людей, що відрізняються від інших своїми ціннісними орієнтирами. Дотримання або порушення соціальних норм людиною викликає відповідні зміни в становищі окремої особистості або суспільства в цілому. Це є запорукою подальшого існування суспільства. Але не розвитку... Кожен, хто «грає не за правилами», може сподіватися, як мінімум, на статус дивака.
Отже, з того самого моменту, як людина усвідомлює себе часткою суспільного життя, вона приречена контролювати свої дії та емоції і підкоряти їх вимогам цього суспільства. Для більшості це означає стирання індивідуальних рис. Тільки воля та рішучість дарує надію на збереження і визнання своєї особистості, на персональний внесок в культуру, і – як можливий наслідок цього – на всесвітнє визнання.
Ця проблема постає перед будь-якою людиною, що змушена приймати важливе рішення і шукає відповіді у філософії. В кожному індивідуальному випадку найважливішою метою філософського вчення є досягнення людиною злагоди з самим собою.
Що ж таке воля людини?
На погляд автора, воля особистості – це вміння організувати свої думки, розробити власну систему знань та поглядів і максимально пристосувати її до вимог суспільства, щоб, користуючись цією системою, збагатити досвід суспільства реалізацією власних ідей. Узгоджена з самим собою система морально-етичних та психологічних підходів до сприйняття реальності – це запорука морального і фізичного здоров’я людини, фактор, що дає їй можливість вижити в складних побутових умовах.
Сьогодні ця проблема привертає все більше уваги: розвиток сучасного світу, повного протиріч і конфліктів, значною мірою визначається моральною позицією людини. Це вимагає перенесення акцентів з потреб соціуму на морально-етичні та психологічні потреби окремої особистості. Духовність була і залишається одним з вирішальних факторів подальшого культурного розвитку суспільства.
Значення творчої спадщини Г.С.Сковороди в історії світової культури полягає не тільки в оригінальності, але й в рішучих спробах трансформації придбаних знань відповідно до власної концепції життєвого успіху і самопізнання. Філософські традиції минулого Г.С.Сковорода поклав в основу свого світогляду, творчо переробивши їх. У цьому відношенні український мислитель протистоїть песимізму представників більшості філософських шкіл XVIII-XIX ст., які не змогли заповнити гігантський розрив між власними філософськими системами і реальністю.
Філософські концепції Г.С.Сковороди розглядають особистість як перетинання двох діалектично зв'язаних світів, що знаходяться в постійній протидії: реальності і духовного життя людини. Реальність у всіх її проявах змушує людину діяти і намічати визначені цілі; але самі цілі, а також мотиви вчинків визначаються внутрішнім життям людини, її психологічними особливостями, рівнем придбаних знань і вірою.
Подібні погляди на розвиток особистості і суспільства не раз викликали дорікання з боку філософів різних шкіл XVIII-XIX ст. як відгомін середньовічної містики. Однак і донині революцію в культурі робить не суспільство взагалі, а кращі його представники. Таким чином, звертання до людської душі і її моральних цінностей залишається одним з найбільш актуальних питань. Діалектика відносин душі і тіла, особистості та суспільства ще не раз буде використана людством як один з вищих варіантів раціоналізму.
Як Г.С.Сковороді вдавалося зберігати оптимістичне відношення до життя при вкрай несприятливих життєвих обставинах? З погляду сучасної психології їх можна характеризувати поняттям "критична ситуація”, якій притаманний розрив зв'язків зі звичним укладом життя і – інколи – з реальним світом взагалі внаслідок сильних потрясінь. Г.С.Сковорода в один з таких періодів відзначає: «Що таке життя? Це мандрівка: прокладаю собі дорогу, не знаючи, куди йти, навіщо йти».
Ця фраза, мабуть, найточніше характеризує властиве кожній людині відчуття «перехрестя», спроби осмислити пройдений шлях – як у плані особистісному, так і соціальному. Однак розрив зв'язку зі світом повсякденним часто виявляється нестерпним для людської свідомості; їй потрібні хоч якісь точки опори, що дозволяють зберегти душевну рівновагу. І тут на перший план виступає воля людини, її внутрішня психологічна готовність і здатність до самоорганізації. На певному життєвому етапі в кожного з нас виникає потреба переглянути деякі моменти свого світогляду, щоб через його призму адекватно сприймати навколишнє середовище, пристосовуючись до нього і змінюючи його. Внутрішній потяг Г. Сковороди до раціоналістичних концепцій, можливо, пов'язаний саме з спробою філософа знайти компроміс із повсякденністю.
Ймовірно, як наслідок подібних міркувань, з'являються наступні рядки Г. Сковороди: «Планом все-на-все создано и слеплено, и ничто держаться не может без него. Он всему материалу есть цепь и веревка».
Знання у поглядах Г.Сковороди - інструмент побудови власної життєвої філософії. Ця філософія розглядає не державу і суспільство взагалі, а відносини держави і суспільства з окремою особистістю .
Суспільство у своїй життєдіяльності виступає відносно людини як сукупність найрізноманітніших програм, що визначають та спрямовують різні аспекти людського життя. В той же час кожна людина вносить у випробуванні суспільством норми та програми щось індивідуальне. Таким чином, самопрограмування виступає як людська творчість, що містить свободу волі кожної людини. Саме цей момент Г.С.Сковорода розглядав як ядро діалектики людини і суспільства.
Самоосвіта обумовлює процес формування соціальної позиції і є однією з вищих форм самоорганізації особистості. Цей процес сприяє становленню загальної культури, соціальної зрілості й активності людини. Поряд з об'єктивною необхідністю величезне значення мають пізнавальні інтереси самої особистості, її уміння організувати в систему способи набуття знань. Щастя і задоволення, за твердженням Г.С. Сковороди, треба шукати , насамперед, у собі: «Збери всередині себе думки, і в собі самому шукай справжніх благ».
Педагогічні ідеї Г.С.Сковороди значною мірою спираються саме на ці міркування. Принцип відповідності природі проголошується як виховання не тільки суспільно корисної особистості, а і просто щасливої людини. Метою виховання мислитель вважає як вміння пізнавати явища природи, так і опанування етичних цінностей людського життя.
Але праця потребує винагороди – як матеріальної, так і моральної. Кожна людина, займаючись якоюсь справою, прогнозує цю винагороду, вбачаючи в ній реалізацію принципу соціальної справедливості.
Поняття «справедливість»... Люди завжди зверталися до нього, щоб виправдати чи реалізувати свої інтереси і вимоги. Сократ зв'язував справедливість із законом: справедливо те, що освячено традиціями. Відповідно до поглядів Платона, справедливість і мудрість є привілеєм і долею лише аристократів-філософів. Кожен представник суспільства повинен займатися тим, до чого він призначений від народження, – і в цьому Платон бачить прояв вищої справедливості.
Концепція справедливості в трактуванні Г.С.Сковороди наближається до філософії Демокрита. Давньогрецький філософ відзначав, що справедливість має на увазі рішучість, активність, сміливість, а головним джерелом справедливості вважав збереження духовного спокою навіть за несприятливих зовнішніх обставин. З цього боку філософське вчення і саме життя Г.С.Сковороди заслуговують на особливу увагу. Визначаючи суть і головне призначення філософії, він підкреслює: «Філософія або любомудріє прагне всіма вчинками своїми, щоб дати життя духу нашому, благородству серцю, ясність думкам яко голові всього. Коли дух у людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле... Це і є філософія». Філософія справедливості?
Людина може і повинна шукати Бога в собі і навколо себе. Вона повинна розвиватися протягом життя- інтелектуально та духовно: це її обов”язок перед собою та наступними поколіннями. Але змінити закони розвитку соціуму вона не спроможна.
В історії людства свобода особи і справедливість, творчий розвиток особистості та соціальний прогрес надто часто протиставлялися одне одному. Прагнення до рівності усіх громадян без їх духовного самовдосконалення найчастіше обертається нетерпимістю до того, що виходить за рамки соціальних стандартів у всіх сферах життя. Таким чином, суспільство, що пропагує рівність як самодостатню цінність, змушено повертатися назад. На жаль, свобода особи і її самовираження стає основною жертвою таких поворотів в історії. Мудрість філософів рідко поєднується з амбіціями політиків...

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.