Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Оповідання Проза |
Алевтина Легещич
ПРО ПАРОВОЗИ

Фотографії розлітались кімнатою, наввипередки із вітром, якого
занесло сюди цілком випадково. По колу. Спасибі, що лишили відчиненою
квартирку. Вони пролітали. Чорно-білі. Все довкола було чорно-білим.
Просто відтінки сірого в 8 біт, криві й невблаганні лінії. Златка
стояла посеред кімнати. Зловила! Руки, що дрижали тимчасовим коливанням
нервів, ледь витримували глянцевий листочок. Руки ледь витримували
танцюючі усмішки з офіціальними родинними кутиками біля губ. І маля
трималося за дивну ляльку у клітчастому платті… Застарілі фотокартки
пахли непотребом. Летіли у вирій. Курликали хриплим прощанням. Коло,
мабуть нескінченне. Вітер, мабуть, затримався у хрущовці.
Пилосос гудів паскудно, витісняючи крилатих гостей. Сусіди
гуділи нічними звичними нотами оргазму. Імпульс! А трирічний син Златки
стояв на кульгавому табуреті. І крізь сірість середовища витіснявся його
приглушено-зелений шовковий бант на шиї. Білизна охайних кучерів
піддавалася плинові вітру. Лише хлопчик із прозорими очима та своєї
непричетністю до безталанного світу знав, коли фініш. Боязко линула з
тоненьких вуст «муха-цокотуха», спішно дожинаючи квартирний хаос. А він
тут мастак! А з тої сторони квартирної коробки помітно, як гірлянда на
похиленій сосні миготить, подаючи сигнал у пустий двір. Маяк в
стандартному вікні, маяк без кольору і без очікування теж.
Нічна сорочка Златки була, як сонце опівночі. А очі! З літрами
холодної води. Із вмістом солі два до одного. По телевізору сказали, що
завтра буде дощ, а вітер північно-західний. Знов не покине квартиру?!
Дитя ковтало дольки мандаринки. Солодкі, пухкі рученята витирали
необачно шорти. І кучеряве зовсім не хотіло покидати табурет, бо тоді
ялинка побачить, що всі заснули та покине навшпиньках квартиру,
плигнувши із відчиненого вікна, забере із собою цукерки «Гулівер», які
влаштувались комфортно із сусідами-іграшками на гілках.
Зайшов він – тато, чоловік, господар – хай йому грець! І грець
йому був неабиякий! Здувало пилососом нервозності, лайки. Приходив
чемодан на допомогу Златці. Муха-цокотуха гуділа. Наповнювався мотлохом
«старий», краватка висунула свій язик, вилизуючи крижану підлогу. Повзла
змією за чоловіком з чемоданом, ось-ось – і озирнулась на прощання.
- Розкази про паровози! – раптове благання до матері в очах
дитинча.
- ?
Та фотокартки падали снігом на стелю, сповзали стінами. І вже
десь там – за вихром фотографії, за гулом пилососу та думок, за слізьми
молодої домогосподарки, за отим стільцем поблизу рівностороннього вікна,
за… Прорвалось від чоловіка:
- Я більш так не буду.
І його більше не було.

Лиш пісня паровозів переслідувала січневі вечори.





НАЇВНИЙ ПОГЛЯД НА БОЛОТО

Ідеологічно-культурне протистояння вплинуло на хитке сприйняття
Мусі. Тепер вона ненавидить тролейбуси. В її планах – залікувати рани
духовності та цивілізації, підняти з руїни матеріальну культуру. Але ж
блін! – у неї ненависть до постійного току для тягових двигунів.
Цей довбанутий поспіх та відокремлення від реальності народили
ненависть до конкретного виду громадського транспорту:
а) поспіх – треба терміново дістатися до даху із дивною малознайомою
дівкою;
б) відокремлення від реальності – такий собі протест насамперед
спричинений пунктом а) та впливом дівки.
І якщо ж ставалось так, що Муся не дотримувалась вище згаданих
термінів, то відбувався повний відхід від її сутності та духовних
коренів, породжених і створених для бунту.

Коли «тьотя-кантральор» порядно зауважила, що «чо білєт не
пробіла а? штраф 20 гривєн с тібя ану давай дєньгі ато бригаду визовім і
оні 400 сдерут чо нє паняла?». Муська, дурненька, нє паняла. Із
неймовірним болем кинула в обличчя порядну купюру…
Це біографія. Дата народження ненависті. Ненависть – лякливість
– байдужість – «пофігізм» - подальша доля відношення до тролейбусів.

Муся підіймалась сходами прямолінійного будинку, начебто
досліджуючи здоров’я нації – вдумливо й обачливо. Але гомінливі сварки,
надокучливі співи собак, гуркотіння трухлявих меблів звучали без фарб і
зухвало-зухвало у своїй акустичний простоті. І все б було круто, і
звісивши ноги можна було б сидіти на тих, хто в коробці багатоповерхівки
топче ряст, і теревенькати про акварельне місто, яке впало мальованим
папірцем під ноги, і радіти кожному спалаху сонця, і… Але на будівлі
нікого не було. Малознайома не прийшла.
«Відокремлена» всілась на свою торбину. А гармонія та
терпеливість – отакі чудові чувихи – приєднались.
Знизу – обмежена аудиторія, вузькі рамки стилю… Хтось сказав, дахи –
острови у океані вулиць. Нєєє! Це помилково. Дахи – латаття в болоті (не
в озері!) міста.

Жук повзе по поверхні заболоченої місцевості – тролейбус розрізає місто.
Розквітає латаття. 
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Квартира
  • ДИТИНА ВІЙНИ
  • ПОДАРУНОК
  • День народження
  • Чуже місто


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Январь 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Вчера, 05:13
    Мудрость

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.