Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

НОВОРІЧНІ ГАДАННЯ Проза |
НОВОРІЧНІ ГАДАННЯ
Костенко Геннадій (Юрій Ош)
м. Суми

Л Я П А С
Новела


Борис Васюченко давно вже хотів одружитися. Та воно й не дивно, бо ось-ось мало йому брязнути тридцять. Крім того, надокучило парубку вештатися по дівках та молодих вдовах, яких після війни у їхньому селищі було майже в кожній хаті, а потім вислухувати материні докори. Батько його в цих докорах участі не брав, тільки слухав та посміхався, іноді примовляючи стиха:
– Хай гуляє хлопець, поки гуляється. Ще встигне хомута собі начепити.
Мати на такі зауваження казала роздратовано сину:
– Слухай, синку, батькові настанови! Три чуба на чужих подушках. А як зацвірінькають по дворах наслідки твоїх парубоцьких походеньок, то будете ви з батьком потилиці чухати від сорому на все наше селище.
Борис, бувало, слухає, слухає материні докори та й скаже спересердя:
– А ви, мамо, чим товкти воду в ступі, взяли б та й знайшли мені дівку підходящу, раз я сам знайти не можу. П’ятеро знайшов би, а одну… ніяк не можу.
Тож мати й шукала сину наречену. І не тільки в своєму селищі, а й поза його межами. Та що там про селище говорити. Вона разом з сином майже ніколи ніде постійно не працювала, а все їздила в свою Кацапщину, звідки була родом, привозила пухові хустки й перепродувала їх на ринку шахтарським жінкам. Сім’я, правда, жила не за рахунок тих спекуляцій, тому що батько Борисів працював машиністом паровоза на місцевій залізниці й непогано заробляв. Та мати, за кацапською звичкою, так поставила себе в своєму сімействі, що, мовляв, саме вона, а не батько годує свою сім’ю. Слідом за нею так вважали і всі їхні родичі, а батько з цим звикся і як представник хохлацького роду мовчки тягнув лямку на димному паровозі.
Материні пошуки нареченої своєму сину не раз увінчувалися успіхом, і вона привозила йому то одну, то другу дівку. Та й він іноді, бувало, приводив додому звідкись якусь жінку. Але ні дівки, ні жінки в їхньому домі довго не затримувались. Бо не хотіли впрягатися в спекулянтське дишло і разом із свекрухою сновигати по Кацапщині та по донбаських ринках з отими клятими пуховими хустками, раз у раз ховаючись від міліції. Отож Борисова матуся вже й сама не знала, що його робити, як оженити свого синочка. Чи йому пороблено, думалось їй, що на такого лобуряку не знаходиться дівка, яка б вирішила бути йому жінкою? Почала вона нишпорити по усяких ворожках та вести з ними розмови про свою біду. Бува, приводила їх додому, щоб вони якось вплинули на долю її сина. Щоб не гнівити матір, Борис не цурався ворожок, навіть пив наговорену ними воду, а потім, залишившись сам на сам, реготав до кольок. Та сміх сміхом, а йому й самому вже обридло його гультяйське парубоцтво. Обридли Борису також і спекулянтські рейди разом з матір’ю на край світу та вештання по місцевих ринках у пошуках збуту усякого мотлоху, привезеного ними з матусею з далеких країв. Одно слово, хотілось йому вже своєї сім’ї і нормального подружнього життя. Отже, хотіння було, а… наречена все ніяк не знаходилась. І от у пошуках підходящої жінки, яка б згодилась бути його дружиною, та за усяких думок щодо цього питання трапилась з ним історія, з якої можна б і посміятися, та не дуже, бо життя взагалі така штукенція, над якою іноді можна водночас і сміятися, і плакати.
Якось напередодні чергового Нового року прийшла до них двоюрідна материна сестра. І, як водиться, почали жінки про те, про се теревені точити. Точили, точили вони ляси-баляси, ну, й дійшли, звичайно, до актуальної для Борисової матусі теми – до його невдалого женихання тобто. Борис, який на той момент знічев’я валявся на дивані в сусідній кімнаті, дещо чув з жіночої розмови, а як дійшло в тій розмові до нього, мимоволі став прислухатися. І почув він ось таке.
– І коли вже в мене з’явиться справдішня невістка? – бідкалась Борисова мати сестрі. – Синок мій така цяця, що не приведи Господи! Яка жінка з ним уживеться?
– Яка? – каже сестра. – Чула я, кожен парубок може доволі легко заздалегідь побачити свою майбутню половинку.
– Як то побачити? – скинулась мати. – Це ж коли наперед знаєш ту дівчину. А як ні?
– Отож-то й воно, що можна побачити таку дівку, навіть ніколи раніше не знаючи й не бачивши її, – мовить сестра. І розповіла вона, як це робиться. Виходить, це все дуже просто… Перед приходом старого Нового року зачиняється парубок у темній кімнаті, запалює свічку, ставить її на столик перед дзеркалом, сідає за той столик, дивиться у дзеркало і… чекає. Чекає до тих пір, поки настане старий Новий рік, і тоді побачить він у тому дзеркалі свою наречену. Вона з’явиться здаля і буде наближатися до нього. Але як вона наблизиться, треба дзеркало перевернути. Бо може щось погане трапитися.
Почув Борис про це та й закарбував собі на думці. Скоро старий Новий рік, подумав він і вирішив перевірити оте, що чув, на собі.
У передодень старого Нового року Борис тайкома від батьків у літній кухні все як слід підготував. Поставив там столик із стільцем посеред кімнати, на столику прилаштував дзеркало й свічку чималеньку у склянці та коробку сірників. Увечері він все никав то в хаті, то у дворі, чекаючи, поки стрілка годинника підійде до позначки 11. А як підійшла стрілка до цієї позначки, Борис зайшов до кухні, зачинився там, запалив свічку, всівся за столиком та й устромився поглядом у дзеркало. Дивиться, дивиться, на годинник поглядає, аж в очах рябіти почало, в голові тиша дзвенить. Та ось минула дванадцята година. Він пильніше уткнувся в дзеркало. Надворі щось наче загуло, завило, у вікно сипонуло снігом. Борис здригнувся, але від дзеркала не одірвався. І раптом… щось тихо заскрипіло, ніби двері прочинились. Він вже хотів було обернутися, щоб глянути на двері позад себе, та несподівано побачив у дзеркалі, де відбивалися ті ж самі двері, як вони, ці двері, прочинились, і крізь дверну прогалину ступила до кімнати якась постать. Він напружився, волосся на голові в нього ніби настовбурчилося. За його спиною було тихо, і протягу не відчувалось. Борис вже не міг відірвати погляд від постаті у дзеркалі. Постать почала наближатися до нього. Він вже доволі ясно бачить, що це жінка. У блакитній сукні з червоним пояском. Йому кортить розгледіти, яка вона – молода чи не дуже. А вона все ступає й ступає до нього. Ще мить – і він розгледить її обличчя. Ближче, ближче, ось йому вже майже чітко видно, що жінка молода, очевидно, дівка, і він її нібито навіть десь бачив. Ще трохи, і він її остаточно роздивиться. Ось Борис бачить, як дівчина посміхається до нього і піднімає руку, наче хоче урочисто привітати його зі старим Новим роком та несподіваним знайомством серед глибокої тиші нічної. Борис мимоволі теж посміхається, тягне до дзеркала руку, аж ось… хтось як уперіщив його по щоці – ажень в очах заіскрилося. Та так боляче, що від несподіванки він змахнув рукою й перевернув дзеркало і склянку зі свічкою, яка блимнула й згасла. Якусь мить Борис ще сидів за столиком. Перед очима в нього миготіли помаранчеві круги в темноті. Прийшовши до тями, він зірвався зі стільця, шарпонув з розгону зачинені двері й вискочив у двір.
Завірюха вже стихла. Він глянув на небо. Там розгулялась новорічна ніч. Зірки наче залицялися до золотавого молодика, а він гордо плив між ними. Борис озирнувся на розчинені навстіж двері кухні, знизав плечима, доторкнувся рукою до щоки, яка тільки-но отримала ляпаса, ледь-ледь похитав головою і… голосно розсміявся. На його сміх виліз з халабуди собака й загавкав спросоння. Спалахнуло світло в хаті. Скрипнули двері, й на ганок вийшла матір.
– Чого це тебе розбирає? Дурносміх! О Господи, женитися край треба. А то з глузду з’їдеш! – обурено сказала мати.
– Скоро, мамо, женюсь. Остаточно. Обов’язково! – весело мовив Борис. – Я вже й наречену щойно бачив.
– Де?
– На кухні.
Мати підійшла до кухні, зазирнула туди у темну дверну пройму, похитала головою й мовила, дивлячись на сина:
– Бачу, якщо скоро не женишся, то й справді, синку, здурієш…
Та вийшло саме так, як казав Борис у новорічну ніч. Невдовзі познайомився він з дівчиною, яку трохи й знав, але, як кажуть, здаля, ніколи навіть словом з нею не обмовився. Вона чекала хлопця з армії, а той після дембеля взяв та й привіз додому нову наречену. Тож дівчина посумувала, посумувала… і вийшла заміж за Бориса. Прийшла жити до чоловіка і незабаром повернула там все на своє. Борис влаштувався слюсарем на машзаводі у містечку, що було поруч з їхнім селищем. У визначений Богом час з’явилося у них дитинча, і зажили вони звичайним родинним життям. Навіть матуся Борисова кинула свої пухові мандри та блукання по ринках, бо дуже була задоволена невісткою, яка, як то кажуть, на ноги поставила її сина.
Отак буває, коли в хаті з’явиться справжня жінка.
Борис, попри життєві клопоти, все ж частенько згадував ту новорічну ніч, що змінила його життя на краще. А одного разу напередодні старого Нового року, коли за сімейним столом зібралась уся його рідня, він не стерпів та й розповів, що з ним трапилось тієї дивовижної ночі. Всі задоволено сміялися, гадаючи, що Борис подарував їм одну з новорічних вигадок, на які він був дуже дотепний. Борис посміхався про себе і час від часу торкався рукою своєї щоки, де назавжди збереглась невеличка брунатна пляма як спогад про той ляпас, що приніс йому щастя.
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Квартира
  • ДИТИНА ВІЙНИ
  • ОСТАННІЙ З МОГІКАН
  • ПОДАРУНОК
  • Нові джинси


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Ноябрь 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Вчера, 00:08
    Стихи

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.