Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

ЗРАДА Проза |
Наодинці він називав її маленькою дівчинкою, хоча їй було далеко за…, та й прізвисько «слоненятко» пасувало б їй більше. Вона ж його – своїм розумником, левом. Адже знала, що ним можна затулитися від вітру.

До них часто ходили гості. Стіл, накритий святковою скатертиною, яскраві серветки, начищені до блиску столові прибори і дуже смачні страви – все милувало око. Сидячи за столом, гості вихваляли її кулінарні здібності:
- Ольго, смачнішого холодцю ми ще не куштували!
- Їжте на здоров”я, - посміхалася вона.
«У вас так затишно, не хочеться й повертатися додому», - казали вони біля порогу. «А це все тому, що моя дружина – справжня господиня», - вставляв задоволений Олег.. «Та ні, це тому, що я живу з найкращим у світі чоловіком!» - жартувала вона. Вихваляючи одне одного, подружжя світилося щастям.

Друзі потім довго думали: ну як їм вдалося прожити разом 45 років і так любити одного! Адже любов відчувалася у всьому: і в його ретельно випрасуваних сорочках, і в ідеально прибраній нею квартирі, де панував порядок, і в її гордій поставі та впевненості в завтрашньому дні.

Часто їх можна було бачити разом у парку. Вони йшли удвох, міцно тримаючись за руки, ніби й не було їм на двох 130 років, наче у юності. Поодинокі перехожі іноді озиралися, дивлячись на них. «Ти диви, за руку!...» - і щиро дивувались.

Разом вони відвідували театр, філармонію, а влітку ходили на пляж чи на набережну. Любили дивитися на хвилі Дніпра і згадувати молодість, коли вона, молоденька дівчинка без освіти, побачила такого ж юного лейтенантика після суворовського, відмовила хлопцеві, з яким зустрічалася півроку – і майнула за своїм справжнім коханням у далеку Росію. Куди потім не кидала його доля, вона ж – за ним. «Куди голка, туди й нитка", - жартувала. Так і потрапили вони до нашого міста. Та тут і оселилися назавжди.

А яких синів йому подарувала! Високі, статні – красені, пішли батьковим шляхом: стали офіцерами.

Довго б ще подружжя залишалося предметом заздрощів для оточуючих, але біда підкралася непомітно. Її не запрошували в гості – вона з явилася сама, непрошена.

Якось Оля помітила, що її чоловік довго розмовляє із кимось по мобільному. Тоді він робить серйозним обличчя, напускає на себе маску байдужості, потім, озираючись, обережно виходить до вільної кімнати, і звідти лише чутно односкладні фрази типу «так», «угу», «і я», «добре», «обов язково»..

Вони ніколи не приховували одне від одного таємниць. ЇЇ не обдуриш, адже за скільки років устигли стати одним єдиним цілим. Вона навіть читала його думки і відчувала його на відстані. Тепер із жахом зрозуміла, що сім я руйнується. Зараз і назавжди. І що це кінець! Кінець їхнім стосункам, які довго складалися у бережно вибудований ними обома храм довіри, затишне сімейне гніздо.

Деякий час Ольга тримала біль у собі, не виносила на люди. А потім наче прорвало. Одна з її подруг, перейнявшись проблемами сім ї, стала на сторону зрадженої дружини. «Жіноча солідарність», - скажете ви. А де ви бачили ту жіночу солідарність?

- І що ти зробила? – запитала її подруга, з якою Ольга поділилася наболілим.
- А нічого, - відповіла Ольга .- А що я повинна була зробити?
- А ти прослідкуй за ним, подивися, куди він піде після чергового дзвінка.
- Ні, я цього не зроблю.
- Чому? - не вгавала сусідка. – А хочеш, я з тобою піду?
- Гратися у детективів? Принижувати себе? Буде так, як є, - відрізала Ольга.

З того часу вона замкнулася у собі. Ні, вона так же ретельно прасувала чоловікові одяг, але тепер без душі, якось машинально. Так же готувала обіди й сніданки, але вони вже не здавалися такими смачними, як раніше. Ретельно наводила блиск у трьох великих кімнатах їхньої квартири, що здавалася для неї тепер пусткою. Оселю покинула радість. І кудись поступово щезли їхні знайомі, які частенько навідувалися в гості. А якщо вони іноді й приходили, то все вже було не так у цій колись зразковій сім ї. Він уже не називав її «маленька», хоча вона й схудла на добрий десяток кілограмів, а вона його – своїм розумником. За столом уже не звучали його веселі жарти, бо тільки він починав розповідати якусь чергову історію із свого життя, як Ольга грубо його зупиняла:
- Невже ти думаєш, що людям буде цікаво слухати твої нісенітниці?
Він замовкав, відчуваючи свою вину перед нею, за столом стихали розмови, і всім ставало ніяково. Гості пригадували, що вже час іти додому й починали швиденько збиратися.

Так минуло ще декілька років. Подружжя продовжувало жити під одним дахом. У кожного тепер була своя окрема кімната, свій телевізор і своє ліжко. Так само вони ходили разом скуплятися на базар, сідали за один стіл обідати, але говорити їм не було про що.
- Сьогодні, - починав він розмову, - по телевізору показували, що у Верховній Раді знову немає злагоди. Хто в ліс, а хто по дрова…
- І скільки ти будеш мені торочити про ту політику, - гнівалася вона, - обридло…
- Може, прогуляємося? – запитував обережно.
- Ноги болять. Візьми он краще винеси котові поїсти, - байдуже відповідала вона.
Потім ішла до себе в кімнату, стелила стареньке покривальце на простирадло (щоб не забруднити), вмикала телевізор і починала жити чужим життям, переймаючись чужими проблемами чергового мила на екрані.

- А ти пробач йому, - радила подруга.
- Пробачити? Ніколи! – гаряче шипіла вона. – Він мені усе життя зіпсував! Я б могла за іншого вийти заміж!
- Але ж не вийшла, - розраджувала сусідка. – Та й невідомо, який би був той заміж…
- Така твоя, Олю, доля…
- Доля, доля, нема її в мене, і вже не буде…
І додавала, ніби в забутті:
- Оце дивилася «Обручку» та так наплакалася, скільки ж та героїня натерпілася, бідна…

Як дивно, що справжні почуття можна перекреслити однією єдиною зрадою. А чи то зрада була? І чи потрібно прощати у таких випадках, як ти думаєш, читачу?
Ключевые теги: оповідання, зрада, біль.
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Квартира
  • Чуже місто
  • Брехня
  • КОСТЯ
  • ЛИСТ У ВІЧНІСТЬ


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Октябрь 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Сегодня, 05:30
    Стихи

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.