ЛИСТ У ВІЧНІСТЬ

Шлю привіт вам із цього світу,Анно Борисівно Бойко й Олексію Леонтійовичу Найдьон!
Ми, донька Валентина, онука Лариса, правнуки Ярослава та Яна, пам’ятаємо вас, доблесні солдати Другої світової війни, славне подружжя, обвінчане війною, а не біля олтаря церкви. Від вашої вірної любові народилася донька, а у неї з’явилася я…
Коли я була маленькою, Ви,бабусю, багато мені чого дозволяли: можна було скористатися Вашими парфумами (Їх Вам подарували на роботі за старанну працю телефоністки), пудрою «Кармен» у білій паперовій коробочці, з такою м’якенькою пухівкою, потримати Ваші медалі за участь у війні та за ударну працю. Але на одну річ було табу – на невеличку дерев’яну скриню. Синя фарба на ній у багатьох місцях облущилась, стінки поточили «шашлі»… Я дивувалася,чому Ви її не викинули, адже вона така стара. Після того, як Ви мені сказали : «Не лізь туди…», я зрозуміла, що там,напевно, Ви зберігали «скарби». Які, яне знала. Але що то були саме «скарби», знала напевно. Начитавшись книг про відомих піратів, шукачів золота, мореплавців, я мучилась і страждала: що ж там, у тій скриньці, знаходиться таке, що Ви, бабусю, навіть мені, своїй улюблениці, не хочете показати. І ключ від неї ховаєте у такому місці, де навіть я не можу знайти.Ключ я все ж таки знайшла! Яким же було моє здивування, коли я побачила якісь трикутнички, перев’язані стрічками. То були листи від Вас, дідусю…
Зараз я розумію, що найбільший скарб – то любов. І дотепер, гортаючи аркуші Ваших, дідусю, листів,я неодмінно плачу. Як же Ви кохали мою бабусю, старшу від Вас на 5 років! А ще палко любили Вітчизну і за неї, не вагаючись, віддали своє молоде життя, уже на чужій, румунській, землі…
«…Галю, кохана моя дружино! Б’єм проклятих фашистів! За Батьківщину! За Сталіна! За тебе, рідна, і за майбутню нашу доньку! (Бабусю, Ви на той час були вже вагітні)», -читала я, гортаючи пожовтілі від часу аркушики…А потім листи із фронту перестали приходити… Натомість – повідомлення, що під Яссами, у селі Бахти, зосталася навіки любов Ваша, бабусю. Скільки ж сліз пролили Ви - невідомо. Ви ж ніколи їх не показували на людях. Були сильною. І мене, зовсім малу, навчали: «Боїшся? А ти не бійся! Пам’ятай: ти онучка партизанки!» ( До того, як дідусь пішов добровольцем на фронт, Ви, бабусю, з ним були у партизанському таборі Пальохи). Коли мені вже зовсім скрутно, я пригадую Ваші, бабусю, слова і думаю: «А як же Вам тоді було тяжко, у війну! З немовлям на руках і старою матір’ю. Адже у будь-яку хвилину Вас міг хтось із односельців виказати ворогові, могли вивезти до Німеччини, вбити…Чи страшно Вам тоді було? Так. І важко. Але Ви, горда моя голубко, вижили, вистояли, не зламались!»
Закінчилась війна. А Вам щоночі снилося, що повернувся Ваш Альоша. Ось він заходить у двір, п’є холодну воду прямо з відра на криниці, потім прямує до хати. Ви вибігаєте йому назустріч, радісна, весела.Слідом – донечка. Він пригортає Вас міцно-міцно до своєї гімнастерки, гладить Ваше волосся, каже: «Не плач, люба, війна вже скінчилась, не плач…Все буде добре…»А потім бере на руки донечку й ви, щасливі, заходите до хати.
Ви не хотіли вірити похоронці. І хоча душа стала пусткою, якась іскра надії жевріла : «А може, живий?» Мабуть,тому й відмовляли всім, хто до Вас сватався. ( А Ви й на старості гарною були, нівроку!)
Чекали з війни Альошу – ще довгих 58 років. А потім тихо пішли із життя на Різдво– у вічність. Бог прийняв Вашу душу прямо на небо, де, нарешті, з’єдналася вона з Вашою, дідусю, - уже назавжди…
Біля мого ліжка у Вашій,бабусю,хаті, скільки себе й пам’ятаю, на стіні, під іконами, висіли два портрети, де ви, мої рідні, молоді-молоді. І щасливі. Я часто думаю: «А як би склалася моя доля, доля моїх дітей, якби війна не забрала у мене дідуся?» Але то тема уже наступного листа…
Шлю привіт Вам, мої хороші, із цього світу. І вітаю Вас із днем Перемоги!
Ваша онука Лариса Журенкова.

Комментарии 2

Дуже зворушливо. Дякую.

З повагою
Любов Цай
sonce-33
sonce-33 от 9 июля 2011 11:42
дякую, це перший коментарій до моїх творів)
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.