Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Я все одно продовжувала їх любити… Проза |

 

Ольга

МУСІЄНКО

 

 

БОГ ПОРУЧ…

 

Вони знову сварилися… Обзивали одне одного брутальними словами, надривно кричали, розмахували руками, скаженіючи і спалюючи самих себе. – Хіба можна отак напиватися? Подивись на свою огидну пику! Ти ж втратив людську подобу… як тварина остання ведеш себе! – паленіючи, крізь сльози кричала жінка.

На ній справді не було лиця… Біленька ситцева кофтинка була замазана кров’ю, яка ще й досі сочилася з лівого передпліччя, але вона не витирала її. На обличчі виднілося кілька синців … Це була моя мама.

Батько невпевнено сидів на стільці, опустивши голову, і намагався скинути чоботи, в яких прямо з вулиці ввалився до хати. Осиливши чобіт на одній нозі, він з усієї дурі кинув ним об підлогу. Мати промовчала… Але вона вже не витримала, коли, знявши другий, він пошпурив його в неї. Як дика кішка, підбігла вона до нього і, схопивши за плечі, почала трясти… Проте він відштовхнув її з такою силою, що вона не втрималась на ногах і впала на підлогу. Я допомогла мамі підвестися і гнівно глянула на батька. Та він навіть не піймав мого погляду, бо голова його була нахилена вниз.

Я знала, що моє втручання в даному випадку не дасть анічогісінько, хіба що ще більше розлютить їх. Бо вже скільки разів я їх просила, щоб не сварилися, але все те було марно. Вони ненавиділи одне одного, як два запеклих вороги, як дві скажених гієни… А мені було боляче і соромно перед людьми, що так поводять себе мої батьки. Долаючи відчай, я все одно продовжувала їх любити, таких добрих, сердечних у ставленні до своїх дітей і таких ненависних одне до одного.

Я вислизнула з хати, щоб не бачити і не чути який страшний безлад твориться в їхніх душах.

Стояла тепла вереснева ніч… Зорі – наче намальовані. Краєчком ока я помітила, що на нашому городі, який простягався по той бік дороги, навскіс від хати, ще димить вогнище, яке мати розпалила вже десь під вечір, прибираючи гудиння з картоплі. Ось кілька маленьких іскорок, мов світлячки, яскраво спалахнули у темному фіолеті ночі і погасли. Мені раптом захотілося піти на город, сісти поблизу згасаючого багаття, розворушити його і нічого-нічогісінько не думати.

Майже навпомацки відшукала під високим крислатим горіхом невеличкий саморобний стільчик, знайшла в літній кухні кілька старих газет та коробку сірників і швиденько майнула на город, зачинивши за собою дерев’яну хвіртку. Поряд з кострищем побачила ще декілька купок сухої картопляної гички, а трохи далі, біля кущів малини, що темніли на самісінькому краю городу, помітила чималу купку хмизу. Навпомацки зібрала все те і поклала на ще гарячий попіл. А щоб швидше розгорілося, повтикала з усіх боків зібгані клаптики паперу, які тут же спалахнули. Я присіла на стілець і пильно дивилася, як розгоряється вогонь.

Спочатку з’явилися перші язички полум’я. Вони несміло пробивалися крізь товщу бадилля. А потім вогонь затріщав, запалахкотів – і іскри рясно і високо злетіли над землею.

Вогонь заспокоював мене, притлумлював і гасив біль, який гострим клинком застряг у грудях. Пройшло трохи часу, і багаття вже не тріщало, а горіло тихо і рівно, і вже потихеньку почало пригасати.

Село неначе завмерло… Навколо стояла така тиша, що було чутно, як у сусідському хліві дихає та ремигає корова, а при дорозі у траві копошаться коники. Над старою яблунею, що притулилася якраз біля самісінької межі, завис серпок молодого місяця, нахилений ріжками вниз. Бабуся говорила, що це на бездощів’я. Бо відро з водою на такий ріжок не повісиш.

– Отже, тепер цілий місяць не буде дощів, – міркую я. – Не буде, то й не буде: невелика біда. Урожай все одно вже зібрали та й озимі посіяли. Ось вже майже три тижні, як хазяйнує осінь… А завтра вранці треба в школу. Не в сусіднє село, як інші школярі, а в райцентр – до інтернату. Мене відправили туди батьки з добрими намірами: щоб дитина не добиралася в негоду на попутках, а якщо чесно, то ще й тому, щоб менше травмувала свою психіку, споглядаючи отой безлад в сім’ї… Добре, що хоч до уроків підготувалася…

Я дивлюся на вогнище і намагаюся відігнати від себе думки, щоб не роїлися в голові, як ота непосидюща мошкара. Багаття зігріло мене, а з тим і розслабило. Тепер мені дуже хочеться спати. Але я перемагаю себе і, здається, поволі починаю розчинятися в єдиному акорді з тишею, вслухаючись в неї.

І раптом… легенький подих вітерця, дивний рух в повітрі… Я відчуваю чиюсь присутність. Боюсь озирнутися назад – і заклякаю, ціпенію… Повітря завмирає, і… десь глибоко в підсвідомості, десь за межею дитячого розуму і логіки осягаю: поруч зі мною хтось є. Я відчуваю присутність… Бога. Він тут, він дивиться на мене… Гарячі сльози горошинами котяться по моїх щоках, розпалюючи жар душі. Душі, яка так прагне любові, домашнього затишку, тепла, миру і спокою.

І я подумки щиро і віддано прохаю Бога допомогти моїм батькам порозумітися між собою…

 

__________________________________

 

 


Ключевые теги: Рассказ из жизни
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • ЧУДЕРНАЦЬКА ГЕОГРАФІЯ
  • Брехня
  • КОСТЯ
  • Какая-то лирика
  • Театр боли


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Февраль 2020    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    242526272829 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Мегалит


    Лиterra


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    25 февраля 2020
    СОNТRА SРЕМ SРЕRО!

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.