Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Казкові історії буденного життя Проза |

 

 

Ганна

Щидловська

 

 

 

Чарівниця

 

Ранок, наче кіт на м`якеньких лапках, пройшовсь по кімнаті, зазирнувши у кожний куточок, зупинився біля ліжка Чарівниці та ткнувся своїм сонячним писочком в її заспане обличчя.

Жінка вже не спала, але все ще намагалась додивитись зникаючі кадри світанкового сновидіння. Останнім часом вона дуже рідко бачила кольорові сни, особливо такі світлі і казкові, як сьогодні. Тож і не хотіла переривати насолоду. Лежала, по-дитячому занурившись під ковдру, й не відкривала очей, намагаючись якомога довше затримати сон, що вже майже утік.

− Доброго ранку! − лоскочучи її зліплені вії, проспівав тонесеньким голоском сонячний промінець.

− Трік-трак, трік-трак, трік-трак. − заторохкотів великий старий годинник.

− Кукуріку!!! − тричі прокричав за вікном сусідський півень, і Чарівниця остаточно прокинулась.

− Доброго. Але для кого він добрий? Ну чому завжди доводиться прокидатися саме тоді, коли сон найсолодший? – вередуючи, виповзла вона з-під теплої клаптикової ковдри.

Тієї ж миті звідкілясь з`явився біля її ніг руденький котик і завів свою чарівну муркотливу, майже французьку пісеньку. Добре прислухавшись, можна було б навіть розібрати окремі слова: «Няв-няв, я вже встав. Бонжур, монамур мур мур».

«Адзусь!» − обірвала його соло Чарівниця, але все ж таки видала підлабузникові щоденну порцію теплого молока.

Тієї ж миті кіт, геть забувши про хазяйку, вихлебтав усе молоко, вилизав миску і задоволено занявчав, умостившись на нагрітому сонцем підвіконні. Сонячно-рудий, він ніби сам випромінював світло.

Кімната наповнилася звуками. Мелодійно поскрипуючи кожною дощечкою, заспівав під ногами господині старий паркет, затанцював, намагаючись потрапити у такт її крокам, незграбний кошлатий віник.

− Ф`юїть, ф`юїть, ф`юїть. − засвистів пташиним голоском розписний емальований чайничок, у якому вже майже закипіла вода.

− Який чудовий дзень, дзень, дзень! − нетерпляче зацокотіла об чашку чайна ложечка.

Господиня нарешті посміхнулася. День і справді обіцяв бути чудовим.

Варто зауважити, що Чарівниця, називатимемо її так і надалі, насправді чаклувати не вміла. Проте вона мала особливий магічний дар оживляти все навколо силою своєї уяви.

Наша уява дійсно іноді буває здатна на справжні дива. Саме з її допомогою ми можемо літати у хмарах, будувати чудернацькі повітряні замки, вигадувати чарівні історії та навіть ставати головними героями цих історій, переміщуючись при цьому в просторі та в часі.

Якби не здатність людської уяви певною мірою прикрашати все довкола, повсякденне життя багатьом із нас могло б здаватися сірим та одноманітним.

Що ж до нашої Чарівниці, то вона з самого дитинства серед буденного шуму вміла розрізняти голоси, що лунали з кожного куточка її дитячої кімнати, розмовляла з птахами і квітами, навіть тими, що росли на підвіконні і були не дуже красномовними, бо все життя простоявши у своїх полив`яних горщиках, стали дуже сором`язливими. Лише поважний столітник, що непомірно розрісся у найбільшому в кімнаті пузатому вазоні, зберігав мовчання, хоча і був завжди в курсі всіх подій.

Саме зараз він став мимовільним свідком того, як істерично дзижчала велика зелена муха, насуваючись на тендітного, білосніжного метелика, що насмілився з нею привітатися. Вона сиділа на товстому, м`ясистому, вкритому колючками стеблі й, нервово посмикуючи свій блискучий смарагдовий жупан, зневажливо вигукувала: «Яка між нами можжже бути дружжжба? Ххто я і ххто ти?! Зззвичайнісінька міль, жжжалюгідна комашшшка!»

Метелик розгублено затріпотів крильцями, заметушився, знявся в повітря та, з переляку вдарившись у зачинене вікно, впав на м`який оксамитовий килимок фіалкової пелюстки.

Якби столітник міг змінювати кольори як хамелеон, то певно від гніву зробився би геть червоним. Проте, все, на що він був здатний, − лише напружитись, наїжачившись усіма своїми колючками, і скинути знахабнілу комаху геть зі свого стебла, за що й отримав солодкого повітряного поцілуночка від сусідки фіалки.

− Так, любі мої, потворність і бездарність завжди самовпевнені, а справжня краса, так само як і обдарованість, весь час сумнівається у собі і потребує підтримки. − проказала Чарівниця, підливаючи воду у горщики з квітами.

− Дякую, що прийшли на допомогу метеликові, а тепер − моя черга.

Вона простягнула руку до маленької живої квітки, і метелик, розправивши крильця, довірливо всівся на її безіменний палець, прикрасивши його собою, наче диво-перстень.

Двері будиночка самі розчахнулися перед господинею. А за дверима розкинувся прекрасний сад, в якому існували в доброму сусідстві дерева, квіти, кущі й ті трав`янисті рослини, які б інша домогосподарка вважала бур`янами й нещадно викорінювали би щодня. Проте Чарівниця не любила штучно створеної краси. В її садочку вистачало місця для всіх. До того ж феям, ельфам і гномам було де сховатися від людського ока у цьому пишному зеленому царстві природи.

− Лети, маленький, будь яка квітка радо прийме тебе у свої обійми, напоїть солодким нектаром і стане твоєю домівкою, тільки стережися, аби не потрапити до павутиння.

Чарівниця добре розуміла, про що говорить, адже іноді й сама потрапляла у липке й сіре павутиння найбезрадісніших думок, вибратися з якого бувало досить важко.

Але ж що для тендітного метелика смерть, те для людини, звісно, лише випробовування.

Колись давно в далекому північному краї, де не буває таких запашних зелених садів, проте взимку на деревах виростають срібні диво-квіти, на які звідусіль злітаються тисячі білосніжних метеликів, жила дівчинка. Мешкала вона у холодному напівпорожньому палаці в кімнаті зі скляними дверима.

Мама дівчинки часто хворіла. І карета швидкої допомоги відвозила її дуже далеко − за три моря, за три ліси. Залишаючись надовго сама, дівчинка почувалася самотньою і, щоб хоч якось розрадити саму себе, діставала зі старої скрині чарівні веселчасті клубочки, з яких одразу ж починало виплітатись мереживо найдивніших історій, довгих і зігріваючих, наче теплі бабусині шалики з різнокольорової вовни. А прядива того у скрині було стільки, що неодмінно мало б вистачити на ціле життя, яким би довгим воно не було.

Почувши шурхіт за спиною, Чарівниця озирнулася. Підстрибуючи на дерев`яних дощечках паркету, із комори викотився маленький яскравий клубочок і, як мале кошеня, кинувся прямо їй під ноги, ніби щось випрошуючи.

Чарівниця засміялася, сміх горохом розсипався по кімнатах, немовби відбиваючись від стін, і все навколо почало змінюватися.

Будиночок, здавалося, видовжувався у вишину, а брудні після нічного дощу вікна маленької кухні на очах перетворювалися на старовинні – великі, з вітражами, оповиті плющем. За кілька секунд будинок-палац весь потонув у зелених хвилях. Тисячі цвіркунів заграли на своїх диво-скрипочках, а велетень-горіх схилився у шанобливому уклоні перед господинею.

Чарівниця була справжньою царицею у цьому Зеленому Царстві. На її простій бавовняній сукенці заворушили пелюстками сотні прекрасних живих квіточок. А нічні метелики закружляли навколо неї у святковому вальсі.

 

___________________
© Ганна Щидловська

 

 


Ключевые теги: рассказ
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • ПРАЗДНИЧНЫЙ ЕРАЛАШ
  • ВОЛШЕБНАЯ ПАМЯТЬ О МОРЕ
  • ПОЭТ И ПРОЗА
  • Слова хранят присутствие Творца
  • ЗАНИМАТЕЛЬНЫЙ СЛОВАРЬ − 2


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Июнь 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Сегодня, 00:14
    РЕКВИЕМ

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.