Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

ЯК НИТКА ЗА ГОЛКОЮ Проза |

Геннадій Костенко (Юрій Ош)

м. Суми

 

 ЯК НИТКА ЗА ГОЛКОЮ

                                                              Етюд

 

Надворі по-літньому жаркенько. Дядько Петро, зайшовши до дачного будиночка, почав, як завжди, перевдягатися. Спочатку роздягся й трохи постояв голий, як бубон, поляпуючи себе по пузі. Він полюбляв цю процедуру, особливо коли поруч була його дружина. Тоді Петро ляпав, ждучи, поки вона скаже:

– Ну, голий Аполлоне, годі красуватися, – і усміхнеться стиха, теж задоволено ляскаючи й мацаючи чоловіка по ще міцному череву, а то й трохи нижче. Та зараз її ще не було, казала, прийде трохи пізніше, коли доварить борщ. Тож він постояв-постояв та й потягся рукою до кушетки за плавками. Тільки-но підняв праву ногу, щоб пірнути нею у плавки, як побачив на них, на самому соромітницькому місці, дірку. Дірка була хоча й невеличка, але ж якби ззаду, то воно б і нічого, а то спереду та ще й на такому важливому для чоловіка місці. «Як нагнешся, сусідка й почне розглядати… моє господарство», – подумав він, а вголос проказав обурено:

– Що за фігня!.. І Насті, як на гріх, й досі немає.

З цими словами Петро підійшов до підвіконня, взяв скриньку й примостився з нею на кушетці. Знайшов у скриньці нитку й голку. Але нитку ж треба було вдіти в голку, а це для нього завдання було не з простих, бо окуляри його залишились вдома. Тикав, тикав він кінець нитки у вушко голки – нема діла. «От чорти! Роблять те вушко менше зерна макового», – чортихнувся він подумки й підійшов до порога. Але й на порозі з ниткою та голкою нічого не виходило, і Петро мимоволі посунувся на відкриту верандочку, зовсім забувши, що був, м’яко кажучи, негліже. Тут йому нарешті вдалося встромити кляту нитку у вушко голки. Чоловік зітхнув полегшено й несподівано відчув гостру потребу… до туалету.

– Ну, морока, – пробуркотів Петро, озирнувся  туди-сюди – чи нема кого поблизу – й швиденько шмигнув за ріг будиночка з метою «відлити». Прилаштувався біля куща аґрусу. Аж раптом почув з боку сусідньої дачі, за виноградом, що розрісся у нього по сітчаній горожі, чиєсь покашлювання. Він розсунув виноградне листя й побачив таке дивне видовище, від якого мимовільно вхопився рукою за своє чоловіче багатство: під вікном на рядні лежала долілиць гола дівка. Це була сусідова племінниця, студентка. Він одразу впізнав її, хоч і бачив ззаду, бо вона тут влітку частенько загоряла у плавках-бікіні. Але сьогодні вона, очевидно, почувалася так самовпевнено наодинці, що й ті бікіні і навіть ліфчик валялися поруч. «Наяда під сонцем», – мов яскрава блискавка, промайнуло у нього в думці, і, згадавши, що він теж голий, перелякався. «Ось-ось прийде моя «наяда»… не дай боже, побачить мене за таким заняттям та в такому вигляді… гріха не обберешся», – подумав дядько й тільки зробив крок, щоб бігцем податися в хату, як вуличкою загуркотіло й біля його хвіртки зупинився легковик. Клацнули дверці машини, й почувся голос сусіда, дача якого була майже проти Петрової, навскіс через вуличку:

– Привіт, дачнику! Слухай, ти помідори вже оббризкав? Кажуть, фітофтороз насувається.

«Щоб тебе трахнув отой фітофтороз… І де ти взявся саме в цю годину», – прошепотів Петро, присідаючи й ховаючись за кущем, а сусіду мовив:

– Ще не оббризкав, дощі заважали… може, сьогодні… Вибач, аґрус треба обірвати, дружина веліла.

– Так він же зелений у вас?

– Та я… вибираю, де спілий, – сказав Петро, ніяковіючи, бо ягоди на кущі й справді рясніли зеленими ліхтариками.

– Ну, давай, батрач! – сказав сусід, сідаючи в машину. Легковик розвернувся, тихенько попрямував трохи вперед і зупинився. Петро кинувся до винограду, знов легенько розсунув листя, придивляючись, і посміхнувся – студентка вже натягла бікіні. «О, за такими плавками не багато сховаєш», – ледве встиг він подумати, як стукнула хвіртка. Дядько відсахнувся від винограду й обернувся. Од хвіртки у дворик заходила його дружина.

– Що ти там товчешся? – спитала вона чоловіка і, враз побачивши його, скрикнула: – О господи, чому ти голий?

– Та… тихше, тихше, Настусю, ходімо до хати, – заспокоював він дружину, беручи її під руку. Коли через хвилину він розповів їй про дірку на плавках та про голку з ниткою, вона поляскала чоловіка по голому животу й тихо засміялась.

– Горе ти моє, давай вже залатаю, – сказала вона і, знизавши плечима, додала: – І які ви, чоловіки, іноді буваєте смішні й безпорадні без нас. Та вам тягтися й тягтися за нами, як ото нитка за голкою.

Дядько Петро посміхався до дружини, а перед очима в нього маячили такі звабливі загорілі дівочі сідниці за виноградним листям, що, мов магніт, притягували чоловічій погляд.

 

 

 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • ЧУДЕРНАЦЬКА ГЕОГРАФІЯ
  • Пляшка
  • ВИНУВАТА СТАТИСТИКА
  • ЗАЙВІ
  • ЖІНОЧЕ ГОРЕ


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Август 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.