ГОША і КОША

Костенко Геннадій (Юрій Ош)

м. Суми

 ГОША і КОША

                                                                    Оповідання

 

Гришко й Костя, або по-вуличному Гоша та Коша, були від самого дитинства друзяки-нерозлийвода. Жили на одній вулиці, неподалік один від одного, вчились в одній школі, навіть в одному класі, одночасно стали студентами. Правда, Гоша закінчив юрфак, а Коша – педуніверситет. Та ні в юридичній, ні в педагогічній сфері працювати бажання не мали. Обох вабила модна за їх часів бізнесова сфера. Це ж коли той юрист чи педагог досягне пристойної зарплати? А бізнесмен, як пощастить, може одразу хапонути чималий куш. А як не пощастить? Про це їм не спадало на думку. Головне – працювати їм хотілося так, щоб заробити багато й одразу. Але ж як стати щасливим бізнесменом? І взагалі – чим зайнятися, в який бізнес вдаритись? Ці питання постали перед ними, як тільки вони захотіли ступити на шлях власного заробітку. Батьки їхні в цій справі допомогти їм не могли, бо були простими роботягами. 

– Давай займемося велосипедною справою, – запропонував Гоша. Він ще зі школи захопився велосипедним спортом, брав участь у змаганнях. Поступово залучив до свого захоплення й дружка. Тож обидва гасали на добрячих велосипедах по, як кажуть, горах та долах свого краю.

– А що, давай! – погодився Коша. – Стартовий капітал вициганимо у батьків. Не може бути, щоб у них нічого не було в загашнику… Купимо якусь хатку-розвалюху, я знаю таку на прикметі. Підрихтуємо, закупимо усяких запчастин до велосипедів та й почнемо торгашити. Звичайно, зареєструємо все це, як слід.

Отже, не довго думаючи, й вирішили хлопці зайнятися велосипедною справою. На їхню радість, батьки дали їм деякі грошенята. Мовляв, хай діти хоч чимсь займуться, а не тільки крутять педалі. Купили друзяки оту розвалюху, про яку згадував Коша, а насправді – зашарпаний старенький флігель в одного приватника, з допомогою батьків сяк-так підремонтували його, зареєстрували у міськвиконкомі ПП, приватне підприємство, «Гоша і Коша», притягли з місцевого ринку ящики з велозапчастинами та й почали торгувати. На фронтоні флігеля красувалась назва їхнього ПП на тлі велосипеда з хлопчаком, що скажено крутив педалі. Одне слово, справа пішла. Невдовзі з’явились у хлопців і грошики, на які вони вже могли дозволити собі гарно провести вільний час, тобто зазирнути при нагоді до кафе а то й ресторану. Бог йог зна, як би в них склалось в подальшому, коли б не трапилась така подія. 

Під флігелем був захаращений підвал, в який новоспечені бізнесмени майже не заглядали. Та коли справа їхня пішла вгору, і ящиків у них побільшало, Гоша подумав про цей підвал і одного дня вирішив зазирнути до нього й роздивитися що й до чого. Коші якраз не було, той подався на ринок. Тому, щоб не відкладати цю справу в довгу шухляду, взяв Гоша ліхтарик та й пішов до підвалу.

На вулиці було по-осінньому жовтосонячно. Гоша ледве відчинив зарослі мохом двері підвалу. Та тільки-но відчинив і ступив на східці, що вели у підземелля, в ніс йому вдарило запахом якогось газу. «Отакої! – подумалось хлопцю. – Звідки б тут узятися газу? Цікаво…» З цією думкою, присвічуючи собі ліхтариком, попрямував він униз вже з новою, несподіваною, метою – знайти джерело, з якого витікав газ. Обережно ступаючи, спустився Гоша до самого низу. Там було, як кажуть, сам чорт спіткнеться. Навкруги – лахміття, шматки цеглин і ще бозна-що. Та хлопець, уважно слідкуючи за променем ліхтаря, почав наполегливо шукати оте джерело. І найшов все-таки. Воно було під розшматованою подушкою, на якій бурхливо ворушилось пір’я. Раптовий слідопит відсунув ногою подушку й побачив, що газ струменіє з-під землі. «Ого! Газова шпарина… –  промайнуло в хлопчачій голові. – Газова! Це тобі не якісь там запчастини до велосипеду. Це ж пахне справжньою великою справою!» Він миттю накрив подушкою газове джерело, вийшов з підвалу й ретельно зачинив двері.

Зайшовши до магазину, Гоша сів і, опершись ліктями на стіл, охопив голову долонями. Перед очима в нього майоріла газова вишка. «Хіба ж це не щастя? Знайти джерело природного газу! – миготіло у нього в голові. – Піді мною мільйони закопані! І я їх власник. Бо я ж знайшов газ!.. А Коша? Чи казати йому?.. Та як це сховаєш… Доведеться ділитися». І оте «ділитися» чорним маревом огорнуло його. «Випало отаке щастя, і… ділитися!» – обурився подумки Гоша.

Невдовзі прийшов Коша. Побачивши дружка в такому замисленому й розгубленому стані, він сказав здивовано:

– Що трапилось? Знов пацюки шини погризли?

– Та які там… пацюки! – мовив голосно Гоша й розповів йому про знахідку.

– Ура! – заволав Коша, почувши таку новину. – Ми з тобою без п’яти хвилин мільйонери!.. Дружбан, треба все це негайно юридично оформити. Зараз же піду до знайомого юриста. Щоб сказав, що і як нам робити… Ану ж ходімо, покажеш шпарину.

Отож пішли хлопці до підвалу,  щоб подивитися на своє «щастя». Коша такий щасливий, що аж підплигує. А Гошу злість розбирає від того, що треба з ним ділитися. Йому і в голову не брязне, що, може, насправді й ділитися ні з ким не прийдеться, а от заперлася в серце й нуртує в грудях жадоба. «Ще й про юриста розпатякує…Приведе якогось пройдисвіта, що всьому світу розбовкає про мою знахідку», – роздумує хлопець. Отак стоїть він позаду Коші, й така ненависть до свого друзяки розпирає Гошу, аж пече, що рука його мимоволі потяглась до цеглини під ногами… 

Чим все це закінчилось? Тим, чим і повинно закінчуватись у таких випадках. Кошу поховали, а Гоші дали десять років тюрми. Сумували за сином Гошині батьки, а Кошині матуся з татом довго ходили на кладовище та поливали слізьми могилу свого безталанного дитяти.

А що сталось з джерелом газу? Нічого не сталось, бо його там… не було. Колись у тому підвалі хазяїн цієї садиби тримав про запас балон з природним газом для кухонної плити у флігелі. З часом про той балон він забув. І залишилась у підвалі справжня газова бомба, присипана землею та мотлохом. Згодом кран на балоні вийшов з ладу, і газ почав витікати з-під землі. Цю історію розповів хазяїн садиби. Він сам і викопав той балон.

 

…Минає час. Вже й Гоша скоро повернеться додому. Та місцеві мешканці все ще, проходячи мимо того флігеля, важко зітхають і хрестяться крадькома.

 

 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.