Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Всеволод Гончар Проза |
з приватних листів Всеволода Гончара-1


коли я виходжу з дому, гарно вдягнений, облитий одеколоном, в мені прокидається відчуття кохання до тебе. я йду мостом, бачу верби на тому березі річки і відчуття кохання до тебе сильнішає. щодня, виконуючи важливі справи, відкриваючи вікна, зачиняючи двері мене переслідує відчуття кохання. шось не маленьке, мабуть то моє серце, відкривається і душить, відкривається і гріє холодні скроні. і коли ніч відвойовує місто, і чорні смуги тополь падають на асфальт й довкола стихають машини, й солодкі сни захоплюють наші душі, відчуття кохання до тебе стає особливо сильним, неймовірно яскравим: ліхтарі здаються зовсім блідими, а зорі-- крихтами хліба у темному супі.

я би плакав, я би перетинав розхристані груди, зупиняючи теплу кров, але відчуття кохання до тебе... натрапляючи в аптечці на залишки твого гідропериту, хочеться наїстися його і втопитися у ванній, згадуючи платинно-срібне твоє волосся. втопитися і позбутися відчуття кохання до тебе, подумки видираючи платинно-срібні шматки твого, люба, волосся...

відчуття кохання.відчуття кохання до тебе. тільки відчуття, бо те кохання розчинилося, як ранкові зорі, розмокло: як. крихти. у. темному. супі...



з приватних листів В.Гончара-2

я облизував края тоненького паперу і загортав у нього табак. віриш, я робив сотні сигарет, які, проте ,так і не могли відволікти мене від думок про смерть. бо коли вмираєш, напевно, вже й не потрібно ні табаку, ні тих сигарет, навіть ти не потрібна. навіть ти, така незламна, несамовита, невгамовна...бачиш, забагато "не". НЕ потрібна. а смерть нам малюють холодною, анорексичною жінкою, певно без обличчя і шлюбного досвіду... зовсім не схожою на тебе.

я навипередки з життям, навипередки із тобою долав величезні відстані, роки, століття, континенти. і коли я зрідка дозволяв собі відпочити, впасти у сплячку, мені снилися: відстані, роки, століття, континенти...

ось тут, на самоті з табаком. сам один, мріючи глибоко в душі про ті континетни, про подолані відстані, випите вино і використані контрацептиви. саме зараз, коли відсигналили наші пароплави, відгоріли бенгальські вогні, з'їдені бенгальські тигри, я починаю розуміти.

коли мій час настане, я це точно вирішив, цвістиме бузок, літатимуть товсті бджоли, і нічне проміння пробиватиме вікна. я сидітиму під зливами власних думок, моїх останніх думок, які сполохає тепла постать, шо пухкими руками обніме мою сиву голову, і забере мене геть... незламна, невгамовна, несамовита...смерть із твоїм обличчям.


з останніх записів В. Гончара

хмари, ніби прозорі гори, діючі вулкани, загортають вулиці, а зимове сонце, наче магма, готується до виверження. Готуються мої Помпеї.

хай кине камінь той, хто ніколи не робив дурниць, не займався сексом через самотність, не думав про самогубство, вбивство або написання книжок (навіть не знаю, шо з останніх двох пунктів гірше)

так. в тебе набралося безліч каміння. ти бережеш його аби одного разу зробити вирішальний кидок, розтрощити цим вулканічним пилом моє існування, влаштувати крах моєї вмперії. але ти швидко минула, зникла зі своїм каміння. ПІД своїм камінням.

твої темні очі на блакитному тлі втомлених повік, занадто бліде волосся і пухкі долоні, вони не захоплювали. я ненавидів цей колір, ненавидів твій профіль, та й тебе саму . та ти вміла шось гарно робити. гарно нервувати. кричати,як шалена, дратувати та йти геть,цілувати мене, слухати,запевняти, питати. це було неперевершено. майже так само неперевершено, як я вмів пестити тебе, вдивлятися в розширені зіниці і щиро тримати пухкі долоні в своїх руках; розуміти тебе, вірити тобі. любити. попре твій профіль, наперекір самому собі.

і коли жовтневим ранком ти наснилася мені вже старому,через безліч років, я зрозумів шо мій крах, то тільки мій крах. він розпочався, коли я вперше сказав важливе тобі, людині яку насправді зневажав; сказав, шо люблю, повірив сам,що люблю. повірив самотності:
це ніби переплутати кришечки на спеціях-- я заварив тоді найсолонішу каву. я мав знайти вихід. та тим виходом стала не ти.


Опіум.


я казав йому не вдягати сорочку із довгими рукавами: він трохи спітнів і я тепер чіткіше відчував запах "Оріum". куди б ми не йшли, його жовтувате обличчя здавалося щасливим. як дитина, він любив мене. не казав,та я знаю, що любив. невідповідність його зовнішності та його сили викликало мої заздрощі. я так не вмів. я не вмів приховувати, заринатися. він - умів. і одного разу він заринувся. раптовіше, ніж завжди. як дитина, він заринувся. зник.якби я знав, що його опіум, його спітніла шия більше не трапляться мені ніколи, я б вдивлявся у те жовтувате обличчя, не питаючи, не благаючи, але запамьятовуючи, дивуючись, захоплюючись. кахельні будинки з подекуди відкритими вікнами загортали маленький сквер. я памьятаю кожну думку та кожен рух в той момент: свій, проїзджаючого десь тролейбусу, рух своїх м'язів, живих та наповнених кровью, рух свого серця, сердець чужих людей в тому тролейбусі. коли мені подзвонили. помер. і я посміхнувся. він напевно не хотів би бачити мої сльози. і я посміхнувся. смерть, це ще не все. є я та мої згадки, є безліч людей. є згадки. ми дещо більше, ніж ми. ми усі ці люди, ми усі їхні думки, ми рух. ми--вічність. a він - аромат "Оріum" та паркі сорочки, він- кахельні будинки та люди в тролейбусі. він, як і ми: просто вмирав.


Найперша (з листа Всеволода Гончара)


дівчино, я маю намір. я зрозумів це щойно побачив тебе. він був у мені відтоді як ти вперше наснилася. тепер я не сумніваюся,шо то була саме ти. дівчино, твоє серце сповнене, здається у ньому вже немає місця, тільки гаряча кров, маленькі кров'яні тільця, еретроцити, молекули, атоми, електрони, ядра... у цьому вся ти.- ядро. всесвіт. і я теж сповнений. напругою, любов'ю, аритмією. всі ці юні роки чекання на тебе, ще більш юні, ніж ми зараз. хто сказав, що для щастя треба постарішати? я маю намір. цнотливий, як твої щоки, палкий, як твій погляд, вічний, як твій геній. ти мабуть зовсім не гарна. та я маю намір. як часто наміри не здійснюється, тільки тому, що вони перші. тільки тому. і ми йдемо геть, біжимо, ніби нічого не сталося, соромлячись самих себе, ми йдемо. і коли ти читатимеш цей лист (я детально уявляю), опустивши ліву руку на коліно, ти сядеш, понуривши плечі і тихо скажеш: дякую, що не змінив мого життя.


записи В.Г.


я ще не бачив такого неба в твоїх очах, такої болі, такого прокляття. вони стогнуть, як залізний каркас у буревій. ти малюєш високі будинкі і маленькі сосни біля них, у парку. завжди яскраві. вони тут головні, не хмарочоси. і опале листя здіймається від подиху, і чорні птахи летят у безкінечність, і я кохаю тебе. і я кохаю тебе. безперечно, бездоганно, безперервно. я інакше не вмію. я. я ще не бачив такої туги в твоєму погляді, такої безнадії, такої зневіреності. він звертається до мене, а я не розумію жодного руху. нажаль. НАЩАСТЯ. ти плачеш просто так, від зливи, від сонця чи вітру. я тут ні до чого. це тільки твої сльози. а коли ти йшла геть, твої щоки були сухими. сахара. тоді у моєму серці (моїй пустелі) вибухнув гейзер, і покотилися гарячі води, нестримні води підхопили мене. я плачу просто так. від зливи чи вітру. ти тут ні до чого. це тільки мої сльози. нащастя. НАЖАЛЬ.
Новость отредактировал Гандзя Опацька - 12 августа 2010
Причина: добдобавление новых произведений в данную тему.
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Чуже місто
  • Ти до мене прийди
  • Чому?
  • поезія любові.
  • Вірші


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Февраль 2020    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    242526272829 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Мегалит


    Лиterra


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    16 февраля 2020
    РОЖДЕНИЕ БРАТА
    14 февраля 2020
    Стихи о любви

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.