Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

ЖІНОЧЕ ГОРЕ Проза |

КОСТЕНКО ГЕННАДІЙ (ЮРІЙ ОШ)

м. Суми

ЖІНОЧЕ ГОРЕ

Оповідання

 

Миколці тітка Тоня не подобалась. Хоч та й була материною подругою. Мати день у день батрачила у швальні, а тітка Тоня ніде не працювала, жила за рахунок свого чоловіка та ще й спекулювала, перепродувала усяке лахміття. Її всі тільки й звали – спекулянтка. А мати була відомою на все селище швачкою. До неї несли шитво з усіх вулиць. Чому вона товаришувала з спекулянткою, Бог його зна. Та Миколка її подругу недолюблював. Як прийде вона до них, побачить його і одразу:

– Ой, який хлопчик гарненький-біленький! Їди, я тебе по голівці погладжу.

І лізе до його голови. Йому це страшенно не подобалось. І очі в неї були непривітні, хижі. Сама цвірінькає, а очима так і стріляє навкруги, наче щось відшукує. А що в них було шукати? Батько Миколчин не повернувся з фронту. Тож жили вони вдвох у родичів, у маленькій кімнатці, в якій людському оку ні за що було й зачепитись, бо, крім двох ліжок, стола, табуреток та груби в кутку, нічого там не було. Стояв ще, правда, чималий фікус біля вікна. Ото й була вся краса у їхній кімнатці.

Тітчин чоловік, дядько Василь, подобався Миколці. Працював він у «Вуглерозвідці», вкалував, як у них говорили. Вишки цієї організації стирчали по всьому Донбасу, в тому числі й біля їхнього селища. Отож дядько Василь у будь-яку погоду, літом і зимою, чалапав до своєї вишки. Миколка й бачив його лише один раз та одразу перейнявся до нього хлопчачою приязню. Дядько при тій зустрічі подивився на нього уважно, усміхнувся злегка й мовив, підморгуючи:

– Ну, що, козаче, бешкетуємо?

І все. Ніякого цвірінькання й гладження по голові. Мабуть, саме тому він і сподобався хлопчаку.

До тітки Тоні за спекуляцію час від часу чіплялася, як вона казала, міліція. Якось восени в черговий раз викликали її до міліційного відділу, але цього разу не відпустили, як завжди після суворої розмови, а повезли до суду, де їй за дармоїдство присудили півроку працювати на хімічних підприємствах. Отож, відправили тітку Тоню кудись «на хімію», а чоловік її залишився, виходить, на самоті. І, як мужчина молодий і при здоров’ї, почав він зазирати іноді до чарки, а після чарки – на чужих та самотніх жінок. Очевидно, впала йому в око й Миколчина матуся. Та це й не дивно, бо вона теж була молода й при тому досить-таки красива жінка. І от…

Одного разу вночі, напередодні Жовтневих свят, прокинувся Миколка від якогось вовтуження на матусиному ліжку. Власне, це, можливо, його б і не розбудило, якби не почув він голосного стогону і навіть ойкання матері.

– О Боже… ну, досить, Васю… досить, – примовляла мати, стогнучи. Миколка чомусь зрозумів, що мучить її дядько Василь, про якого останнім часом вона в розмові з сином частенько згадувала. При черговому ойканні матусі Миколка, остаточно прокинувшись, підхопився з ліжка й крикнув:

– Зараз увімкну світло!

Вовтуження на мить стихло, і мати, наче переляканим голосом, промовила з темноти:

– Синку, чого не спиш?.. Спи, ради Бога…

Тільки-но хлопець ліг, як мати знову почала стогнати, а потім скрикнула:

– Та досить!.. О Господи!..

Хлопчик вже хотів ще раз скочити, та на матусиному ліжку враз все стихло. Миколка трохи полежав і незчувся, як заснув…

Вранці він протер спросоння очі. За столом, на якому посередині красувалася пляшка вина, снідали мати з дядьком Василем.

– О, і другокласник прокинувся! – вигукнув дядько. – Зі святом тебе, хлопче!

– Швиденько вмивайся та – за стіл, – тихенько сказала мати, ховаючи від сина очі.

За сніданком дядько Василь намагався загравати з хлопчиськом, але Миколка з такою люттю зиркав на нічного катюгу, що той не витримав і, посміхнувшись, мовив:

– Недаремно кажуть, будьте уважні й допитливі, як діти…

Під весну повернулася з «хімії» тітка Тоня. Через тиждень наскочила вона до них увечері, грюкнула дверми і прямо з порога заволала:

– Сука! Ти що ж це фіглі-міглі з моїм Василем затіяла! Відібрати чоловіка хочеш? Оце так подруга!

До бійки не дійшло, але тітка Тоня більше у них не з’являлася… А через місяць, коли в селищі вже збиралися саджати картоплю, якось над вечір мати прийшла з роботи помітно засмучена. Передяглася та й каже сину:

– Дядько Василь вчора впав з вишки… Завтра ховатимуть.

Ніякого жалю в серці Миколка не відчув…

Після цього ні про тітку Тоню, ні про її чоловіка розмови у сина з матір’ю не було. Та одного травневого дня, якраз у неділю, колишня материна подруга сама їм про себе нагадала. Прийшла, поставила пляшку вина на стіл і мовила, наче серцем вигукнула;

– Давай, подруго, сорок днів відзначимо, як нема нашого Василя! Замочимо жіноче горе…

Щоб не чути бабських теревенів, Миколка подався на весняну вулицю. А коли досхочу нагулявся й повернувся додому, побачив він, як мати з тіткою Тонею сиділи за столом, обіймаючи одна одну, й плакали…

 

 

 

 

 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • ПРОСТИТУТКА
  • МАТИ
  • СТОЮ НА АСФАЛЬТІ…
  • НОВОРІЧНІ ГАДАННЯ
  • ПОДАРУНОК


  • #1 написал: Soalisloriefe (11 декабря 2013 16:36)
    Хороший рассказ
    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Август 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.