DataLife Engine / Коли прокидається ранок

Коли прокидається ранок

БОРИС ГУЦАЛО
 
 
* * *
Ти – моя сутність, підсвідоме «Я»,
Іскристий промінь, те бентежне «Онто»,
Що збуджує серця до віри і життя,
І зводить у світи незбагненим польотом.

Ти – скрізь, де простір, як повітря чи вода.
Уста твої – мій сон, а зір - чарівна сила.
Тендітно – ніжна ти, мов квітка золота,
Що сяє навесні над Прикінцевим схилом.

Закохана в блакить, довічно молода,
Серед зірок і мрій, із таїнства Галактик
Душа твоя творить, окрилена, вита.

Безрідний, там, де ти щасливим може стати.
Де ти – жага, любов, мелодія добра,
Краса й гармонія долають гніт і грати.

* * *
Любов – це дар життя, одне з його чудес,
Каскад із сполохів непізнаної грані,
Їй суть гармонія, душі космічний сплеск,
Натхненність серця й ласки полум`яні.

Любов`ю нехтували часто, зловживали ми,
Вважали, бути чуйно – ніжними негоже,
Тому до нас не раз з`являвся привид тьми
І чорним карбував весняні дні погожі.

Стерпіла жах любов, біду перенесла
Зросла у вірності, буяє пишним квітом,
Зневагу вибачила нам, нещирість, сором зла.

У світ ідуть тепер за нами наші діти
І прагнуть, юні, щоб з`єднати два крила,
Два серця, дві душі, щоб одним щастям жити.

* * *
Якщо колись
мине цей час,
Щасливий і жагкий
донині,
І назавжди
розлучать нас
Зневіра, заздрість
чи гординя;

Повірте, я,
немов дитя,
В молитві, у сльозах
й нестямі,
Схилюся, хоч
на все життя,
Де лики чудотворні,
в храмі;

Крізь жалі й спогад
про наш рай
Одне лиш вознесу
у слові:
- На радість, Боже,
ще їй дай
Такої, як моя,
любові…


ОРЛИ НАД СТРІЛЕЦЬКИМ СТЕПОМ
( Нарис про енгармонійне)
Орел (беркут, степовий орел, войовничий орел), поширений у межах yciєї Європи. У Східній Європі, на Україні, а точніше - на території Луганської області орли гніздяться як у скелях нагір'я Донецького кряжу, так i в Придінцевих лісах, особливо на віковічних деревах у межах території piчок - Деркул, Євсюг, Айдар, Красна. Живлятъся вони зайцями, мишами, іншими гризунами, а також черепахами, зміями. Коли закінчується літо, мігрують до Африки. Здійснюючи переліт у стані планування, орли максимально використовують повітряні потоки різних атмосферних висот, що дозволяє їм берегти сили на великі відстані. Розмах крил при шести кілограмах ваги - до двох метрів. Хвіст короткий, жосткий, завдяки чому орли можуть стрімко знижувати висоту, а при необхідності блискавично падати на здобич. Гострий зір дозволяє орлу пізнавати об`єкт із висоти до 20 кілометрів. Відомо, що одна пара орлів живе на відстані до іншої пари не ближче ніж 250 кілометрів. У орлів лише раз у два роки може бути одне пташеня. Так природа регулює розмноження i баланс цих величних і граціозних птахів.

І
Коли прокидається ранок
й у пурпур оздоблений
сонячний промінь
Озорює лики землі
оксамитом фіалок,
гвоздик і лілей,
В степах ковилових відтворються
спів потаємний
й віддалений гомін,
І вітер розплутає гриви
за ніч здичавілих,
кудлатих коней;
Здалеку, з нагір'я Дінця,
де кришталь у розломах
розпався на щебінь,
А вічність стікає з глибин
повз коріння й базальти,
у гомоні днів,
На вістрі спіралі, кругами,
погордо-величні
в безмежному небі,
У зоряне сяйво злітають
володарі степу –
подружжя орлів.
Птахи линуть у даль,
у красу, що в блакиті
світанком завмерла,
І наснага вирує, кипить
в нервах м'язів,
у сполохах крил.
Їх політ - від асфальту й димів,
де будівлі людські,
всі містечка і села,
Вкрай нищівно - жорстокі
до степу і прадавніх
курганів - могил.

II
Сяють крила орлів... Квітнуть маки
багряні в 6айраці.
Байбаки понад краєм низин
в'яжуть в грона
іскристий смарагд,
Сонце в сонній траві.
Мла стікає
між кігті й на пальці.
Серце птахів тремтить,
упадає в жагу
і нестерпний азарт.
Блискавичність стрибків, ще й в бур'ян
спротидіяли враз
розтривоженій силі.
Гризунам тим кмітливим
вдалося себе
у світах зберегти.
Водночас, в очі пильних орлів
впало інше -
вовки, що на схилі,
І з довкіль прозвучав посвист крил,
грізний знак вікової помсти.

Зріли вихор - двобій
старий дуб
і осики гіллясті,
І, опісля вже, бачили, як
крізь купи з ожини
і сухий верболоз,

Битий, скорений звір,
сіро - чорно -
- червоної масті,
Низом, у яр, де провалля
і глина камінна,
у жалобі поповз.

У тривозі був віщий курган,
вгамувати не міг
довго душу гарячу,
І полин сивим, рваним погруддям
на зламані квіти
ще низько хиливсь.


Степ не встиг вшанувати орлів,
за їх відданість,
мужність та вдачу,
як вони, далі, в путь свій,
високо в зеніт
над буттям вознеслись.
Орли в парі летять.
Чутно клич -
гордий виклик свободи.
Знову й знов надихає їм степ,
співчуває довірлива,
рідна земля.
Сталось так, що вони
у продовження свого
орлиного роду
Можуть мати лиш раз у два літа
і сумісне гніздо,
й пташенятко-орля.
Якщо жар і наснагу орлів гасять іній,
дощі та тумани,
А зоря барви літа
ховає у кригу озер
й Придінцевих криниць,
Вони, горді, летять в чужину,
за моря, десь в піски
чи пекучі савани,
І сприймають з їх сонця тепло,
а натхнення і велич -
від левів й левиць.
III
Навесні їх очікує степ...
Я ж в місцях рідних,
наче чужинець.
Де рідня була – холод,
із руїн пустирі,
бездоріжжя й хрести.

Славу й гідність батьків,
пісню-серця їх
щедрий гостинець

Я забув, син невдячний,
зневірив, безтурботний,
не зміг зберегти.


Що ж, тепер вгомонюсь,
почну збіжжя
на нивці збирати,
І, як мама навчали,
вінком із волошок
край межі обів’ю.
Де садок був колись
й бите скло
від батьківської хати,

Побудую надійну домівку
нову і гостинну,
ласкаву сім'ю.
Господиня майбутня моя, -
у степах дивні є
синьоокі красуні,
Наспіває пісень, щоб і я
пригадав із родинного
лагідне щось.
Вірю, що вже тоді завітають
до нас задушевні свята
й возвеличенні будні,
Заживемо щасливо ми так,
як нікому в степах
до цих пір не жилось.
Любі сестри й брати,
що шукав безліч літ
і, непізнаних, визнав,
До світлиць увійдуть гомінкими...
І вишні, не дикі вже,
Всі ураз зацвітуть.
Дужі, грізні орли, -
животворча надія
сумної Вітчизни,
Силу крил малим дітям,
що будуть між нами,
немов дар віддадуть.

29 мая 2020
Вернуться назад