Главная > Поэзия > ДУША ЗМІЇ ТРИМІСЯЦЬ МІСТЕРІЙ
ДУША ЗМІЇ ТРИМІСЯЦЬ МІСТЕРІЙ20 мая 2019. Разместил: Редактор |
|
ВАСИЛЬ СТАРУН ДУША ЗМІЇ ТРИМІСЯЦЬ МІСТЕРІЙ х непрохідне озеро солі з мотто «поле Життя» кілька постатей з японської абетки заганяють вітер у курінь з лободи х сніг Осені прибрався золотою посмішкою: куточками крил провіщає простору одужання х голова втоплених подій випорскує з рук: порух часу ви- раховує кілька весен: чужі дні народження також не забуває кісточка вишнева х глина буває білою жовтою червоною: холодною в солом’яному брилі х з мертвої натури натирає кільця диму скрипаль: вправи пере- ходять свідомість та останню Ріку х крашанки кращі за білий світ світунам видніше в притулках плісняви х сталеве сильце на паркані де вільно птахами не бути: забитого шляху вервечка за дим пропада х в річищі речниць врочиста барка пристане… а равлик не спить х добровільно кайдани впадуть за пазуху: Добро вільне в пошуках крил: замести втолочений попіл х сокира – продовження вартості слів: вони розпалися на клубки змій в чорному оці трофеїв х облік співу заводить за кліткою тінь спалаху – супроти каменя з льоду казан розламає гілля: …а воно ще йде х колода витримує пошук різця: знаходить вогонь лезо низин х трипалий музика не показує руки останньому в німоті своїй на межі: межи трави та рибин – толока загублених Ликів х сто слів для випасу корів: захалявна книжка не витримує – і вужем до нори приходу чужого х заплетені коси перед сосною: на синіх скельцях уранішній поплав ізгибів на схиб: де бринить стрекоза – де коса обітнула стежку – все кінчається день добром х змостила Пташка гніздо серед неба: хто не покладе Яйце – випадає за Обрій х втрачене щастя випасає на городі сопілка: вже і рілля – вже і вода – вже й нікуди стати півчому – дерева не займати х теперішній ліс – тонкий як на полотні: ще й підведений жовтою глиною х гола земля страчених дерев вже дим не витримує на руках: в кожну шибку западає блага вість немовлят х коні падають та піднімаються у верхів’ях снів: снується нитка в загадках та веснівках для зрубаної сокири х демонічні відбитки вугілля покажуть вогонь – та й сховають в коморі без радості старо- обрядних писань: до океану про- топтана стежка по очі мілин х зневіра сходить з гір однією лижвою: в повітрі гусне калинове гроно криги: птах падав навпростець з чередою фіялок х день проминає – твоїм – зголоднілим лицем у люстрі: хатнє начиння розбивається хвилями таємних молитов: кажеш про себе – а за вікном стукає зимова Ластівка х квітка розлогої глини: рука замішує тісто: а піч мовчить - живі цеглинки і мороз виплакують і росу висушують крізь сито бабиного відходу х отороп перехожого: забути цей хутір – де іноді – живуть вовки: у застиглих воронцях заплутується бджола з іншого грому х Лютий подає надію та голос: « Я най- менший за всіх братів: не бійтеся – холод давно не ночує в світлиці з торішнього листя». і таки заспокоїв: струмки не стають кришталевими палицями диригентів – вказівними перстами добродіїв без лиця х залетів метелик з остраху – плаский світун не покинув стовпа: ще підійде Сковорода – Слова лічбуватиме десь ополудні х крихта хліба шарудітиме цієї ночі на покуті: де подівся сон – де подівся шлях х на волю випущений сніг: і сани і лижви ідуть на вогонь грубки в степу х радість велика бачити Сон навпаки: того чоловіка спина білою крейдою списана – і він ніколи не покаже у шибці чорне лице х на крихких стежках погубив сліди дощу: ще одна калюжа нагадує пальці стегозавра х жодного Ирію в сутінках: хвіртки з вічком у степ: кам’яні баби-скитянки кидають сніжки у похилий казан: прямовисний віск: з метеликів і дихання – не доторкнися співу трави х весняний ранок у жовтні: вкорочена зоря – шасть у тайстру: така собі казочка про рукавичку тільки тобі – листе без адреси – навіть на смітнику місця не було х втрачати свідомість на пізній стежці полину: вітер забирає знайомого качура до вирію не назавжди – на віки віко вистеляє туман за хатою – шемрає очерет у порожній Ріці х постільга* до примусу підтюпцем іде: шляхи випадають градом – і ти мулько ідеш близнами рибин: розбивається глек знову – і знову * пташок х в солоних пісках варан нараяв шовковий шлях: все легко та заздрісно: залишається спокійний дим по нашому єднанню х коса Кінбурна заплетена кодексом честі: люби братів менших за недовіру та страх х ніби все потолочене ніби все наволоч ніби все пішло за пруг …сонце повернулося голе-голісіньке х прости мене Господи за минулі діла …і знову я непомітний навіть за Словом х до трепету ожини підходить звір посланий морозом х високосні роки: не їсти юшки з грибів: грубі томи на норах спочивають зеленими латками: очі літака позичені в стрекози примножують зіркі голуби Ноя х сорока викраде поскриб – вже власних – палімпсестів: що ж робити зі словами навпаки? х Ардань засипана піском речей в очах яструба здається мілиною х дати власне ім’я книжці – стояти голим при захисті твердині – коли всі пішли за пивом: розум змішаний з відчуттям голоду шукає оазу в жмені вчорашнього полину х борошно менше за літо де воно ще росло: чорні шибки на загаслих каганцях поблискують жеврінням солі х голишся на ніч – заощаджуєш час: ранок настає навально нестримно без лиця х бур’яни знищені дерева обезголовлені сонце вкорочене вода почорніла з лівої до правої півкулі прилинув човник х ріка зваб сорочку притягує: серед ночі – на стерні заночуєш – збиратимеш до ранку нитки: поки Місяць х до грат при- пиляна Яблуні гілка голос алмаза подають квіти: по шклу – по воді х вітри з моря розкидали сірники полями любові: а змії сичать прикриті рожевими ознаками х через який яр переїхала пісня з козаками – там і зола: дві вуглини посеред снігу х віхоть диму керований з байраку де Галю прив’язали до сосни косами – блискучою косою походжає над банями церкви: переляканий граками брутовим колом впаде на старику*: годі розтягувати міхи ковалям до зорі *стара невикошена трава х клин за клином скелети птахів на уроках зоології ходять: зупинися – часе – під стіною плачу: з коробки випаде павук спійманий у ковилі х вершник давно охолов за берегом пам’яті: бетонним мечем вказує туди – де давно ви- блискують ракети: готові вщент розбити коня та шолом: правда дощ вже про- брався в парі з червою – і висотаний мозок окрім неба не бачить нікого х вишиваємо хрестиком – хлопчику мій – каже жінка не- бачена в суворих дощах Слобожанщини: та малюнок для вишивання ще не готовий х сторонні вітри з мушлі приходять до межі: не зацвітає кров по осені – тільки дим визбирує очі рівнин: про- біжить коли звір – ворухне шати в ошатних ночівлях: там ніхто не чекає на мене з любощами тільки смужка змії проведе по шибці обрис року х іду: собою ви- хлюпую воду стількох дітей – без імені – розгубив х солодкий мед не згадає – наші – дитячі вуста х крапля крові останнього диктатора блукає по моїх лабіринтах не вигнати гостя нічного – праця Сізіфа х лукавого снігу парсуна тікає дарма: домирає тінь птаха між нашими межами х твоя душа ворухкий туман струшує з літер: близько-близько жнива – в корені Слова х за різних обставин будь янголом-чотирикрилом: біле пір’я корони пестить забутий сон х криця солі кориця страху що тим іменем світ упаде добре – ще з першого класу – на межі Роду почуватися самотою: як Ти х до рибини торкнувся ножем туман: жар подаленів та з вогнища піднялися дві тіні з двох берегів х кілька слів про моє народження сьогодні загубив птах туркітливий з міста Ур х група крові у воронця* – число ірраціональне чистий пагорб в короткій сукні луків жде – не наждеться – тебе з води і глини – печер і прямовисних літ * степовий піон х світ завершує біганину навколо себе: терра-тризна тричі цідить вино на поля світ народжувати – ніби сон відмахнути з крила х брама бита батогами: мати метуть за хмарами – та щось шелестить віха х півтора коня впали за пів дня: шию обрію згинає в’язанка підків х очерет твоєю рукою вписаний в Океан – потім шелестить самопискою – червоніє верхів’ями на зорю х уринає рік Змії в стрімкий літопис: сидить тихо-тихо на моєму плечі голос твій х з тобою – і в тобі – виграє мушлями Океан як зайти воді через очерет до пустелі х сніг в кірчику листка росою вкрився повен рот води носиш з гори на гору х потурначені слова пристали до горла пісні: все переписано – пересіяно в глину х рана викроєна щастям х спів потопу приведе любов до ближнього: в добрий час на страту – альтруїсте х світ цокотить ножами – ділять пиріг: ні тобі колеса ні шахів на чорно-білих полях х коромисло міцно тримає той районований дощ над солом’яним бриликом рибалки з піску х клаптик сірого диму – і немає вже броду чужого на шляху тупої стріли: не пізно стрілися – ще й сніг не впав на коліна х крихкою стежкою – шо – раз у раз обламується іній гострим зором виведе письмена ще не прочитані про тебе хороші Слова: так боляче тиснуть плечі літописа самотні пера х нагайки все ж дістаються душі кволі промінці блукають наосліп тілом х куди ще втрапить острів опісля сіті рівнин куди ще встрибне іскра з мокрого берега куди ще твої вуста поведуть шкрябуче стило х бігаю по колу за власним хвостом: і його позичив Пес – і очі сумним маякам х на тілі моєму вогні визбирує пташка не наспіли часи – пізній подих росу обійма шлях не зникне та буде солодкою втіха вершин х спокій вершин підганяє батіжком грибника: так далеко ще не заходили ноги – в коло медуз супроти всіх вечорів – поки горить каганець – вирізьблена ікона промовить до голосом надії х короткий скік стрекози вимірює плин життя: промінці вил в копичку складають оте надбання: подалі від вогнища – поближче до свічки х верхів’я осені впали додолу – чи вранці чи з полином на поквапних шляхах тихо вітер в порожній трубі вимугикує: десь в дитинстві відламок окарини пам’ятає радісну пісню х порохом пробита китайка: шибка – каменем: порожня пазуха майорить на екрані: а село давно спить впереміш з півнями х всі наважилися на весілля: і потоп і сніп вогню з тінями колосків – і вовк підпертий терновою гілкою х маєш слухати радіо на білому стовпі до опівночі: в тому сяєві метеликів вуста збере вчорашній мед: всі новини ніби кіношний сніг – з кутка дерезового віника: виник – і зник на воді вінок: серпень чи січень? січа чи серп? х хто володіє Босхом? ніхто… навіть Гієронім прикритий пензлем висотує душу човна: ніколи не плисти – ніколи не згоряти на березі жіночого тіла: Сонце не встає- не заходить: ніч на дзьобику оси може і явить сон… х тече і нікуди не витікає з годинника пісок: ніби дитина грається веселкою одноколору х крихітка лялька схована в кожушок - це будякова квітка защебнутий на всі ґудзики ембріон: це насіння дурману калина на рогах зоряного Буйвола х научає вода шанувати безмір: з позиченими очима однакові дні та ночі з ніжками кульбаб Вернуться назад |