DataLife Engine / СОРОК СЬОМИЙ

СОРОК СЬОМИЙ

КОСТЕНКО ГЕННАДІЙ (ЮРІЙ ОШ)

м. Суми

 

СОРОК СЬОМИЙ

 

За батька, вбитого солдата,

я хлібний мав такий пайок,

що від продмагу і до хати

міг проковтнути той шматок.

За ті нещасні триста грамів

мене у черзі тисли так,

що крикнути хотілось мамі:

«Умру, матусю, натощак!..»

 

«ГОЛУБІ»

 

У світі диво є потворне –

живуть між нами «голубі»,

диявол їх до себе горне,

мов хижокрилих голубів.

І де-не-де вони обсіли

усі карнизи без пуття –

верхи немов поголубіли

на тлі безбарвного життя.

Куди не кинеш нині оком –

усе неначе «голубе».

Не дай, Всевишній, ненароком

оте образити цабе.

І як кохати «голубого»,

не розумію, хоч убий.

Тому звертаюся до Бога:

«Спасибі – я не «голубий»!»

 

ОСІННЄ

 

Качки пропливають по річці осінній,

а з берега верби їм шлях золотять,

і стелеться ряски зелене насіння,

що сіється з неба, як зорі не сплять.

Далека прозорість багрянцем облита,

Вмиваються луки ще теплим дощем.

Охоплює душу неначе молитва,

і ллється в природі і радість, і щем.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І кожного року картину цю бачу,

і кожного разу вона, як нова.

Я поруч із нею нічого не значу,

вона ж невмируща, бо вічно жива.

 

МІНОР

 

Чуєш, як, буває, зашумить

вітерець в осінню пору,

і неначе слухаєш в ту мить

звуки млосного мінору.

А буває, вітер принесе

той мінор такої ноти,

що забудеш миттю геть усе,

як було на серці доти…

Ніби хтось співає вдалині

співанку таку осінню,

що, здається, в душу щось мені

падає сумною тінню…

Пахне листопадовим листом.

Вечорами журно вдома,

бо мінор гуляє за вікном,

наче пісня невідома.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

30 ноября 2013
Вернуться назад