Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Зафарбована мить Поэзия |
Тетяна Прус
Зафарбована мить


Не така

Не така я, ну так не така,
Мені треба кудись усе їхати,
А з віконець малих літака,
Так хотілось усім отим дихати

Я не можу на місці сидіть,
Та я маю усе кудись рухатись,
Та гукаю вже друзів : «Зайдіть «
Та вже маю когось таки слухатись

Мабуть хтось у мені там живе,
Бо мені кожен день чогось хочеться,
Бо мене хтось отой здожене,
І раптово усе перехочеться

Кохане чоло

І душі і хмари
Пливуть всюди в парі,
Пливуть кудись в парі,
Ніхто з нас не зна.
Вже дивляться з відти,
На світ очі карі,
Як всюди буя
Дивовижна весна.
Весна, все навколо
Купається в сонці,
Гойдається місяць
На вербах в ночі.
І зорі шепочуть
На милій сторонці,
От серденько тільки кричить.
Болить чомусь серце,
Все тужить за світом,
Все тужить за літом,
За тим,що було.
І стежить знов з відти,
Як десь його діти,
Кохане цілують чоло

Зафарбована мить

Дерева оголені,
Душі знедолені,
Тужять в сльозах у ночі.
Тужять за щастям,
За власною долею,
Тільки от серце мовчить.
Хмари оголені,
Очі у полум’ї,
Сніг над усім курделить.
Мить зафарбована,
Вбита у колію,
Світ навкруги наче спить

Дівочі сни

Куди пливуть дівочі сни,
В які річки вони впадають,
Які звучать про них пісні,
Про що вони розповідають ?
Розповідають про сніги,
Що синім птахом прилітають,
Як сплять під снігом береги
І як у повінь потрапляють.
Як повінь ніжної весни
Знов розіллється біля саду,
А там, народжуються сни -
Між літом, сонцем, водоспадом.
Дівочі сни, летять кудись,
Де ластівки на перехресті,
Будують щастя новий міст,
На нім кохання хай воскресне

Пустеля

Пустеля і тиша , і ніч навкруги
Ми всі зараз інші,а в день вороги,
Горять щастям очі, палають як жар,
З тобою кружляєм в ночі біля хмар.
В ночі ніжний подих даруєш мені,
А в день забуваєш про всі наші сни.
А в день, забуваєш про все, що було,
В ночі повертаєш,що в серці гуло
Що в серці боліло,а в день не болить
Вночі що тремтіло, та вже не тремтить.
І знову пустеля,і скрізь бродить ніч,
І ми такі різні,і в цьому вся річ

Відроджені хвилі

Річенька, Всесвіт, экзотика,
Місяць, весна навкруги,
Ми – надзвичайність – эротика,
Голі чомусь береги

Всесвіт, та мертві акації,
Сніг обіймає вже їх,
Ще, нескінченність – сенсація,
Вирвався стрічкою сміх

Сміх, та некчемність, обурення,
Серце мов навпіл з плачем,
Скрізь безкінченність, отруєння,
Світ під загальним плащем

Як же зірвати це зарево
Сліз материнських святих?
Ви відпочиньте від марева,
Та подавіть дикий сміх

І зацвіте десь акація,
В серці відійде печаль,
Всесвіт, кохання, сенсація,
Час наче справді кричав

В жилах твоїх знову з’явиться
Річка відроджених хвиль,
А все загублене знайдеться,
Хай без сторонніх зусиль

Світ вишні

Я у цій боротьбі
Загубила себе,
Та летіла кудись
Поміж гір з диким жахом,
Та все мчала туди,
Де сніг білий мете,
Ти залишив мене,
Під старим отим дахом
Там скінчилося все,
Без жалю й гіркоти,
Та поділись кудись
Поцілунки колишні,
Там летіли з небес
Новіжені дроти,
Все згоріло за мить,
Де цвіла наша вишня

Горобина

А сніги горобину цілують
На моєму холодному склі,
Та своє незвичайне малюють,
Що не снилося навіть у сні

Горобина, від щастя мов сяє
І протягує віти свої,
Та мені, щось усе промовляє,
Як цвістиме колись, на весні

А я слухаю,слухаю знову,
Оцю казку її снігову,
Та лунає нестерпна промова,
Як десь ягоди сплять у снігу

А ті ягоди-наче б то діти,
Загубила їх десь восени,
А вони найдорожче у світі,
А вони-її доньки й сини

Горобина мовчала й кричала,
Крізь метілі вітрів,й хуртовин,
Та горіла, палала в печалі
На холодному склі домовин

Трояндове літо

Чому плаче трояндове літо?
Що із ним та зі мною було?
Я б із літом, дійшла до край світу,
Що боліло,там все б відгуло

Я б із літом пішла б у майбутнє,
Та побачила, як вечори,
Одягали вже зоряну сукню
Й квітла посмішка в їх на чолі

А вітри обіймали б за плечі,
Молодий, та привабливий стан,
Майже чула там цокіт лелечій,
Коли місяць у річеньку впав

Та піднявся прокинувшись ранок
Й цілував знов троянди п’янкі,
Хоч пелюстки кружляли свій танок,
Та летіли в казкові світи

Сподівання надій

Сподівання надій, де ви, де,
Зупинились в якій же спокусі,
У якій заховалися смузі,
Де живе золотавий наш день ?

А десь там новий день молодий
Квітів ніжних пелюстки гойдає,
А під вечір чомусь засинає,
Й прокидається первістком мрій

Пташиновий спів

Заблукала у темряві снів,
Заблукала у темряві долі,
Але чула пташиновий спів,
Ві лунав і лунав мимо волі

Мимо волі дівочих зітхань,
Мимо слів у цю пору весняну,
Спів злітав з потаємних зізнань,
На усмішку мою полум’яну

Метелик

Я метеликом сяду на груди,
Поцілунком злечу просто так,
Тільки вже у вікно стука грудень
Та малює на склі дивний знак

Він малює на склі білі маки,
Він малює новий, дивний день
А сніги мають звичку зникати
Та летіти собі кудись ген

Я метеликом сяду в долоню,
У долоню твою запашну
І засну у коханім полоні
Та чекатиму ніжну весну

Кімоно


Весна одіне кімано яскраве,
А я у казку ніби попаду,
Та побіжу, де пахнуть смачно трави,
На них долоні тихо покладу

Та доторкнуся до землі щокою,
Та полечу кудись за небокрай,
Перед усім напевно я не встою,
Бо знаю точно – це моє і край

Знайомий вік

Знайомий вік, та й досі холод,
Та ще не зник дитячий голод,
Та ллються ще з очей їх сльози,
Біду шукають по дорозі.
Та де ж дитяче товариство,
Та поки ж буде таке дійство,
Немов оголені потвори
Ще й досі сплять у літку голі.
У дистрофії руки й ноги,
Життя,що з ними нині творить ?
Не вмиті милі оченята,
А скільки їх- їх ще богато
У дикій та собачій хаті,
Без рідних,мами, та без тата.
Знедолених, все край дороги
Шукають всюди свого Бога.
Знайомий вік, та досі холод,
Та ще не зник дитячий голод

Останнє світло

Вже плаче небо восени,
За ким у його зараз туга,
Йому самотньо, як мені,
У нас нема нівкого друга

О небо, скільки будеш ти
Все проливати горе з ранку,
Та знищувати слід мети,
За що боролась до останку ?

Я віддавала всю себе
І очі в мене, так горіли,
Коли сніги зійшли з небес
І став навколо простір білим

Тоді все пахло та цвіло,
Кружляло молоденьким листям,
Та сяяло моє чоло,
Співало серце нову пісню

А зараз тиша навкруги,
У двох із небом знову тужим,
Та залишились вороги
І лист останній поруч кружить

І небо загляда дощем
В мої нічні,холодні вікна,
Розбилися сльозинки вщент,
Де падало останнє світло

Курделиця часів

А сніг летів усе кудись,
Де ми були колишнім літом,
Летів між крапельками сліз,
Та був жаданим на всім світі

А ми в курделиці часів
Заплутались, і ця безвихідь
Бентежить нас, а низка снів
Кружляє, як зимовий вихорь

А сніг летить, і тане знов
В нім десь проміння заховалось,
Від первістка юнацьких змов
Нажаль, нічого не зосталось

Дикунка нічка

Хай він згорить, як я колись,
Як від кохання вся тремтіла,
Коли кружляв останній лист,
А моє тіло, наче тліло

Жила тоді, і не жила,
І мав мене він за дрібничку,
Та просвистіло край чола
Шалений постріл біля дички

А я летіла наче птах,
Та крила ніжні простягала,
Та от на превеликий жах
Вже для милого не співала

Згоріло в полум’ї усе
Та падало в холодну річку.
Вона мене кудись несе,
Де спить собі дикунка нічка

Останній подих

Тебе зігрію подихом останнім,
Та бобіжу де терен вже цвіте,
І там простою майже до світання,
З надією – кохання відійде

З надією – кохання вже не буде,
Та пройде день, наступить знову ніч,
Не залунають золотаві труби,
Та я піду кудись у потой біч

Ліхтар надій

Чому летить на нас останній сніг,
Тому, що душі від спекоти голі,
Тому,що він хова зимовий гріх,
Тому, що він рікою ллється долі

А сніг летить,кохання забира,
А ніч кудись спустилася на скелю
І там лікує ніжні два крила,
Та поглядає на чужу оселю

В оселі тій пала ліхтар надій,
В оселі тій панує всюди тиша,
Зима забрала щастя літніх мрій,
Його ніколи вже не буде більше

Счастливые грехи

Я отсканирую стихи,
А в них почти моя вся жизнь,
А в них счастливые грехи,
А в них,всё начиналось с из

Я отсканирую любовь,
Я повторю церковный звон,
И вспомню, как бурлила кровь
И как в ночи растаял стон

И прочитаю всё опять
И старый лист переверну
И маску дня успею снять
И в ночь куда- то пропаду

Потом под утро - свежий чай,
Вновь отсканирую стихи
И там найду знакомый рай,
А в нём счастливые грехи

Уход

А я люблю, хоть и в порыве мести,
А я люблю, хоть карту нечем крыть,
А я люблю по чести и без лести
И не могу пришпорить эту прыть

А мне туда, куда Вам и не надо,
А мне туда, хотя б на один час,
Я никогда клянусь Вам не был гадом,
Хотя и сам себя когда- то спас

А мне б туда, где солнце расплосталось,
А мне б туда, где сердце не молчит,
Узнать бы мне, ну сколько же осталось,
Уйти туда, где разум не кричит

Мечты

А я бросала, забывала
Свои нескромные мечты
И всё слезами размывало
И пропадал след чистоты

Мечты,как буд- то те же птицы
Слетелись, разлетелись вдруг,
Мечты, нанизаны на спицы,
И слышит их- мой узкий круг

Мой узкий круг, и я в нём где- то
Вновь до утра хожу, брожу,
Ищу упрямо нежность лета,
Но ничего не нахожу

Ищу упрямо всё былое,
Ищу промокшую траву,
Ищу то место, где нас двое,
Где я букет ромашек рву

Души

В душе душа,
Вот так всегда,
Вот и листва
Падёт краснея,
А что в листве
Сейчас нашла,
О том и думать
Не посмею
В листве нашла
Я первый снег,
А он кружился
Надо мною,
А на него
Струился свет,
А я, всё гладила рукою,
Ещё в листве,
Нашла мечты,
Их потеряла эти летом,
Их собрала уже почти,
Но они скрылись
Где- то с ветром,
И улетели навсегда
О них давно уж позабыла,
И снова падала листва,
И души растворяясь плыли

Заноза

Танцует снег под фонарём
Ложится, даже не краснеет,
Ложится над монастырём
И от чего – то вдруг стареет

Стареет с ночи до утра,
А мы, как буд - то под гипнозом,
Нам нравится его игра,
Она, как прошлого заноза
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Край душі
  • ЩЕМИТЬ…
  • НОВИЙ РІК
  • НА ПЕРЕХРЕСТІ
  • Осіннє


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Февраль 2020    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    242526272829 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Мегалит


    Лиterra


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    25 февраля 2020
    СОNТRА SРЕМ SРЕRО!

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.