РОЗМОВА З СОНЦЕМ

КОСТЕНКО ГЕННАДІЙ (ЮРІЙ ОШ)
м. Суми

РОЗМОВА З СОНЦЕМ


Ти таке космічно величезне,
що я поруч тебе – бозна-що,
і коли я незабаром щезну,
на землі не зміниться ніщо…

Ти, однак, мені щоднини світиш,
осяваєш все життя моє.
Значить, недаремно ж я на світі
під блакитним небом Божим є.

І моя душа радіти буде,
навіть у часи якщо лихі
й після мене будеш, сонце, людям
осявати їх земні шляхи.

ТАК САМО СВІТИТЬ

Так само світить сонце неземне,
як і колись мені світило,
але тоді було таке ясне,
сьогодні ж ніби потьмяніло…
Та ні! Це, мабуть, сам я потьмянів
на фоні сонячного сяйва:
уже давним-давно, як сивий сніг,
вся голова моя русява.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
О сонце, рідне сонечко святе,
моя любове і надіє!
Твоє чоло, як завжди золоте,
нехай ніколи не сивіє.

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.