Лебеді

Микола Драй-Хмара Поезіїї

***

І знов, як перший чоловік,
усім тваринам дав я ймення;
я зорі сестрами нарік,
а місяць — побратим у мене.

І всяку душу я живу
нарік, надхнений, по вподобі,
а сам насамоті живу:
моя душа — безводна Гобі.

В свічаді зоряного сна
я бачу добрі й злі години...
У кого серце віщуна,
тому не обіймать людини.
1922

***
                                      М. Хвильовому 

Лани — як хустка в басамани,
а з підметів низьких долин
заносить духом конопляним,
і вигорілим тхне полин.

Самотний, з журавлем, колодязь
над полем журиться давно.
Вмочає сонце в сонну потязь
золототкане полотно.

Як віл, іде поволі днина.
Застигла колова шулік.
Коли ж задзвонить тут машина,
засяє електричний вік?
1923

***

ПРОЩАННЯ З ПОДІЛЛЯМ

Прощайте, товтри круглогруді,
і ти, гніздо Кармелюка,
де й досі бойові погуди —
мов червениці чумака,

і ви, яри крутоберегі,
де стільки раз лилася кров ...
Прощайте, скомнії, береки:
побачимось не скоро знов.

Минуть роки, і кров зашерхне,
і висхне Збруч, мутна ріка —
і тільки пісня не померкне,
як гнів і ніж Кармелюка.
1924


***
ПАМ'ЯТІ С. ЄСЕНІНА 

Над ним лиш чорний прапор має,
і десь на стінах крови слід, —
а в серці він ще й досі сяє,
мов золотий метеорит.

Я пам'ятаю вечір тьмяний
над Петербургом голубим:
морозний блиск і вітер п'яний,
і над Ісаком — сизий дим.

Огнями розцвіла естрада,
і вийшов він, як ясний день.
Душа була бентежно-рада
і слухала дзвінких пісень.

Блакитноокий, кучерявий,
стрункий, як ясень молодий,
він ще не знав гіркої слави:
уперше він прийшов сюди.

В сорочці простій і в каптані
і неначе вчора із села,
а очі тихі, як у лані,
і ніжність із очей пливла.

По залі голос малиновий
розливсь, як весняний струмок,
і в кожнім жесті, в кожнім слові
вишневі пахощі думок.

І досі, як живі: березки
над ставом, біля кошениць,
співучість польової стежки
і тепле мукання телиць.

Життя ще не було пропито
серед повій та гультяїв,
і був він, як ядерне жито
перед грозою нових днів.

Хвилини споминів, чи жалю —
і наче вітер запашний
дихнув на урочисту залю
диханням колосистих нив.

Уже минуло десять років,
той весняний одцвівся сад...
Ми не почуєм його кроків —
і як вернути їх назад?

Над ним лиш чорний прапор має,
і десь на стінах крови слід, —
а в серці він ще й досі сяє,
мов золотий метеорит.
1926

***

ДОНБАС 

Ввесь закутий в чорний дим
(тільки й видно піраміди глею),
оповитий пилом вугляним,
ти гориш в землі і над землею.

Над тобою заграви горять,
коли сиплять кокс у пащі домен,
і, немов титанова печать,
позначає червінь кожен комин.

Крізь валець повзе огненний змій,
і киплять, киплять уключ мартени,
іскри з цебер, мов зірчастий рій,
розлітаються під спів сирени.

Ти — добра підземного владар,
що над ним тяжать віків замети.
В твоїх надрах риється шахтар,
ходить кліть, снуються вагонети.

Бийся, не спиняйся ні на мить,
о, крицеве серце індустрії!
Хай ліхтар в копальнях мерехтить,
хай цвітуть залізнокрилі мрії...
27. VIII. 1930. Сочі 

 ЛЕБЕДІ


                       Присвячую своїм товаришам 

На тихім озері, де мліють верболози,
давно приборкані, і влітку, й восени
то плюскоталися, то плавали вони,
і шиї гнулися у них, як буйні лози.

Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози
і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, —
плавці ламали враз ті крижані лани,
і не страшні для них були зими погрози.

О, ґроно п'ятірне нездоланих співців,
крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.

Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
веде вас у світи ясне сузір'я Ліри,
де пінить океан кипучого життя.
25. IX. 1928, Київ 

З книжки М.Драй-Хмара «Поезії», Нью-Йорк, 1964

 Публікацію підготувала Л.Цай


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.