НА ПЕРЕХРЕСТІ

НА ПЕРЕХРЕСТІ
Костенко Геннадій (Юрій Ош)

м. Суми

Правда

Зелена річка. Небо й сонце.
Замріяність тендітних віт.
І заглядає у віконце
незайманий травневий цвіт…
Оце і є найвища правда,
яка ніколи не злиня,
а все, що понизу, насправді –
одна найсущіша брехня.
В житті вона – основ основа
в усій, напевне, повноті.
Брехня бува й високе слово,
що ллється десь на видноті.
А я… віщаю правду голу,
такий душі моєї стан,
і озираюся навколо,
немов останній з могікан.

Політики

Політики… це що таке?
Чи нерозплутане мотуззя?
І не тверде, і не м’яке,
скоріше – як слизька медуза.
Один на одного сичать,
мов змії в темній каламуті.
А люди? Терплять і мовчать,
неначе у броню закуті.
Ну, що ота нам метушня?
На те вони й поліскажені –
нехай гризуться навмання
й тримають дулі у кишені.
Якби ж то так… А то за них
страждають люди-небораки,
а політичні пузани
сіромі забивають баки.
Вони приносять море сліз.
Це – хижаки посеред ночі…
Он ще один кудись поліз
і від людей ховає очі…

Герої

Він не герой… він був війною
сливе розтерзаний у прах,
щоб переможною весною…
гноїти серце в таборах.
Та хай би він за Батьківщину
віддав життя… герой не той,
а той, що цілився у спину
йому злорадо, – той герой.
І той, що в сонячній країні
людей сердешних полював,
також герой і в нашій днині
на всі негоди він плював…
Та, зрештою, хіба в героях
сьогодні справа, взагалі?
Було героїв ціла Троя,
а що зосталось на землі?..
Біда, скоріш за все, у тому,
що лжу за правду видають,
і серед нас в житті крутому
брехня живе, мов у раю.

Неспокій

На душі, як завжди, неспокій...
Та й не мав я спокою ні дня:
мабуть, мати у світ широкий
спорядила мене навмання.
І блукаю у темній днині,
хоч до обрію вже я добрів:
мов диявол сипле зі скрині
на дорогу мені гарбузів.
Хіба ж буде на серці спокій,
навкруги як ні се ні те...
І таке воно буде, поки
«гарбузиння» розмаєм цвіте.
Процвітає в нас «гарбузиння» –
лиховіснії зорі горять,
і під прапором жовто-синім
інші кольори спритно сидять.
І сьогодні про спокій марить
українська велика рідня...
Пропливають над нами хмари,
неспокійнії хмари, щодня.

На Хрещатику

Над майданом урочисто височить
діва горда – символ України:
бронзовіють в небі вдень і уночі
наші мрії, мов живі перлини.
А внизу – макдональдси, як павуки,
кублиться мерзота на мерзоті:
іноземці забивають нам думки
на одній обжерливішій ноті.
На землі і під землею всі жують,
хробаки неначе у могилі, –
відчуваю, розриває серце лють:
що твориться в Україні милій...

Чиновник

Не паперовий це черв’як –
на чатах він стоїть Закону
і молиться і так і сяк
на циркуляр, мов на ікону.
А що Закон бува гнилим,
його це навіть не колише –
родився з розумом малим,
та й той уже на ладан дише…
Не паперовий він черв’як –
особа перша у державі,
де справи – наперекосяк,
бо править нами чорт лукавий.
Та досить править, сатано!
Тобі кінець ось-ось настане,
інакше – підемо на дно,
і над землею сонце стане.
З тобою разом твій черв’як
одразу згине в Україні…
Отож, не зважишся ніяк?
Допомогти нам треба нині.

На перехресті

Такий стривожений-стривожений
за свою матір і сім’ю,
не знаю, що робити, Боже мій,
молюсь я завтрашньому дню.
Не спиться щось мені опівночі,
іду до темного вікна:
як небо хмариться на півночі,
і млою вкрита далина.
На перехресті вітер стомлено
зітхає, тугу навіва.
З тобою, вітре, разом стогнемо –
у серці рана, мов жива.
Чи, може, нам могилу вирити –
не знати лиха без кінця?
Неначе ми обидва сироти
без батька рідного, вітця.
Були колись славетні велетні
на нашій праведній землі,
тепер – одні оті перевертні,
вони набридли так мені.
Одна надія тихо жевріє
на скронях нашого життя:
Вкраїна-мати спить не в темряві –
на перехресті майбуття.




Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.