Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Колобок Поэзия |
КОЛОБОК

Якось в тридев’ятім царстві
У одній країні
Жили-були дід та баба
У старій хатині.

Раз до баби дід гука
А спечи-но колобка!
- Так пекти немає з чого –
Закінчилася мука.

Потрясла мішки бабуся,
Поскребла по коробках,
І набрала борошенця
Щоб змісити колобка.

Вбила яєчко маленьке
І сметанки додала
Замісила гарно тісто
Й колобочка іспекла.

Вийшов він такий рум’яний –
Запалився у вогні.
Поставила його баба
Вистигати на вікні.
Каже дід: «який рум’яний!»
Баба: «А який духмяний!»
Посідали під вікном –
Милуються колобком.

Колобок так запишався,
Що такий рум’яний вдався,
Що співав і танцював –
Діда й бабу розважав.

Каже дід: «Ти глянь стара
Які вийшли в нас дива,
І рум’яне, і духмяне,
Ще й танцює і співа.

Хай живе у нашій хаті -
Буде нас розвеселяти.

Колобок розтанцювався,
Розспівався, розхитався,
Впав з вікна і в ліс подався.

- Та куди ж це ти? Постій!
Покидати нас не смій!
Каже він: «Не плач, бабусю!
Погуляю і вернуся».

- Постривай-но, куди йдеш?
Ти ж у лісі пропадеш!

Колобок не зупинився
І по стежці покотився.

В лісі бачить - хтось стриба.
Довгі вуха, куций хвостик
І роздвоєна губа.

Колобок його питає:
«Хто ти і чого стрибаєш?
Ти від когось утікаєш?»

- Я зайчатко з цього гаю.
Я від вовка утікаю.
Цілий день ганя мене,
Та ніяк не здожене.

Зайчик дума: «Ну, й дива!
Ніг нема лиш голова.
А таке воно веселе:
І танцює і співа».

Колобок йому: «Бувай!
Та мене не забувай».
І під пісеньку веселу
Покотився далі в гай.

Ну а це ще що за звір?
Гострі зуби, хижий взір.
Колобок на мить замовк.
- Хто ти, - каже,- мабуть вовк?

Це ти зайчика ганяєш?
Ти малого ображаєш?
Чуєш сірий, постривай,
Ти зайчати не займай.

Він іще такий маленький.
Ти його охороняй.
Дума вовк: «Що за дива?
Ніг нема – лиш голова,
А таке воно відважне,
Промовля такі слова.

Каже колобок: «Бувай!
Та мене не забувай».
І під пісеньку веселу
Покотився далі в гай.

Раптом колобок замовк:
«хто це? Може знову вовк?
Ні, це хтось такий важкий
йде по лісі навпрошки.

Хмиз ламає під ногами
Тріск стоїть поміж дубами.
Волохатий, вайлуватий.
- Хочу я тебе спитати.
Може ти дідусь зайчати?

- Ха-ха-ха – ведмідь сміється,-
Розсмішив мене до сліз.
Ти чого такий маленький
Без дорослих прийшов в ліс?

Та іще такий рум’яний,
Та іще такий духмяний,
Утікай мерщій, прошу,
А то я тебе вкушу.

« Ну, бувай тоді.Бувай!
Та мене не забувай».
І під пісеньку веселу
Покотився далі в гай

Ой! А що це між кущами
Так вилискує вогнями?
Ні, то не вогонь палає –
Хтось рудий хвостом петляє.

Каже колобок: «Стривай,
Ти хвостом не так махай,
Ти такий як сонце гарний,
Познайомимось давай.

Мене вранці іспекли,
Колобочком нарекли.
Але я утік до гаю –
Світ побачити бажаю.
А тепер кажи хто ти?

Мене звати хитрим лисом
Я живу у цьому лісі.
Чув я тут як ти співав.
Ти мене зачарував.

Ой який же ти духмяний
(мабуть дуже ти смачний)
Ти стрибни на ніс до мене
І співати знов почни.

Колобок уже збирався
Застрибнуть йому на ніс.
Раптом крик такий піднявся
Що сполохав увесь ліс.

Не стрибай! - кричить зайчатко.
Не стрибай! - реве ведмідь.
Навіть сірий вовк як рикне
З переляку на весь ліс:
- Не стрибай дурне малятко!
Хитрий лис же тебе з’їсть!

Не стрибай! - лунає в лісі.
Колобочку не стрибай!
Не чіпай, хитрючий лисе,
Колобочка не чіпай.

Він хоча й такий духмяний,
Що аж кругом голова.
Зате щирий, добрий, чемний,
Ще й танцює і співа.

Краще хай нам заспіває
Ще хоч раз, а може й два.

Колобка прийшли послухать
Усі звірі з цього гаю
Колобок для них танцює.
Колобок для них співає.

На галяві галас й сміх -
Колобок потішив всіх.
День до вечора звертає
Сміх та гомін не стихає.

- Ну,- ведмідь заговорив, -
Ти нас всіх розвеселив.
Я втомився вже від сміху,
Дуже вдячний за утіху.

Йди малий уже додому,
Діда й бабу розважай.
А коли за нами скучиш,
То приходь до нас у гай.

Ми тобі будемо раді.
Ти нам тільки поспівай.
А ти, лисе, пісню слухай,
А малого не займай.

Ну, бувай, малий, бувай,
Ти про нас не забувай,
І з веселими піснями,
Колобок покинув гай.

Вдома баба каже діду:
«може ми підем по сліду?
Он уже і день спливає,
Колобка усе немає.

Щось він дуже забарився,
Може в лісі заблудився,
Чи попав в яку біду?
Каже дід: «Та йду вже йду,
Може десь його знайду.

Тільки вийшли за поріг,
А малий вже на дворі.
Дід і баба так зраділи,
Що самі стрибать хотіли.

Ну ходи, мерщій, до хати
Будеш нам розповідати
Де ти був і що ти бачив,
Хай бабуся вже не плаче.

Я так радий, що вже дома,
Та тепер відчув я втому.
Зараз трохи відпочину,
Розповім все неодмінно.

Як пішов від вас до лісу,
Ледь не втрапив в пащу лису.
Як я друзів там знайшов
І додому, ось прийшов.

Закінчилась наша казка.
Пам’ятай її будь-ласка.
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Троє поросят
  • МОРОЖЕНИЙ ЖОРА
  • Хвилюється з ранку велика родина
  • Мовні розваги. Шаради
  • Щастя


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Октябрь 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Вчера, 05:30
    Стихи

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.