Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

ЗАПАХИ ПАМ’ЯТІ Поэзия |
ЗАПАХИ ПАМ’ЯТІ

Костенко Геннадій (Юрій Ош),
м. Суми

НА САМОТІ

Самотня хатка край містечка.
Бугор напроти височить.
Внизу криниця недалечко
струмить водичку в далечінь.
Зелене листячко півроку
ту хатку ніжно обвіва,
в садок на вишеньку високу
летить пташина польова.
А сонце там – багате сонце! –
щодня сіяє над бугром,
і ясний місяць у віконце
щоночі світиться сріблом…
Чого ж чудова ця картина
мене до журу спонука?
Душа неначебто не винна,
а туга в серці не зника.
Бо хатку ту лише згадаю…
своє дитинство у житті…
мов випливає з небокраю
матуся знов на самоті.
Що їй ті сонце і криниця,
і місяць ясний над садком,
коли ночами часто сниться
їй голос рідний за вікном.
То голос мій в краю далекім,
то голос сина уночі.
Несіть, несіть його, лелеки,
бо серце матері кричить…

* * *

І знов співаю уві сні…
Прокинувся – щось крає душу.
Які ліричнії пісні,
а сльози боляче так душать…
Іще мелодія звучить,
а в серці сутінно і страшно,
бо за дверима уночі
вмирає мати бідолашна.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Отак співаю досхочу,
коли у хаті темно й тихо.
Сумую потім до плачу…
Мені акомпанує лихо.

ТЕПЛІ СЛОВА

Мав він ласку до жінок,
до дітей маленьких,
та не мав тривалий строк
теплих слів до неньки.

А життя – як синій дим,
що розносить вітер
по літах туди-сюди, –
мов зів’ялі квіти,
повисає на гробках –
вже сміття віднині.
І тьмяніють на хрестах
пелюсточки сині…

От і неньку віднесли
по дорозі слізній.
Захлинувся він від слів –
теплих слів запізніх…

СТАРИЙ

Отож, тепер я вже старий…
про це сьогодні знаю точно,
бо ніби з матір’ю зарив
частину років остаточно…
Ну що б, здається, ті батьки
господарям своєї долі.
А от… поїдеш на гробки:
стоїш – немов билина в полі.

ЧОРНЕ

Почорніла хмара синя
і упала в серце сина –
навіть сонце золоте
стало нібито не те…
Чорний вітер з далини
навіває чорні сни
і шепоче біля хати,
що моя умерла мати…
І все згадую про те
і не можу я забути,
бо, як сущий Прометей,
я до матері прикутий.

АЛЬБОМ

Коли про щось забуте в давнині
мені груднева шепотіла ніч,
я з мамою своєю уві сні
побачився неначебто увіч...
Хатиночка з малесеньким вікном.
Жива матуся – й хатка ще жива.
Старий гортає матінка альбом
і тихо мовить болісні слова.
Про те, що прийде сивая зима,
і знов вона частенько перед сном
сидітиме в хатиночці сама
й гортатиме оцей старий альбом.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Прийшла зима і у моє життя...
За вікнами – зимова біла тьма.
Гортаю сторінки до забуття:
альбом – живий, а матері нема...

ЗАПАХИ ПАМ’ЯТІ

Гасне літо, як полум’я парості.
Холодніє у серці життя.
Залишаються запахи пам’яті,
що, мов згадки, летять з небуття…
Запашні, білопінні акації –
то тривожная юність моя.
Як приваблювали юні грації
і весняна, духмяна зоря…
Розпливлися і ніби розтанули
на моєму крутому шляху
запашисті ті юності гранули.
Плинуть дні, як вода без смаку…
Тільки запахи пам’яті боляче
віддзеркалюють душу мою,
перед сном як, бува, тихо молячись,
я згадаю матусю свою.

КАРТИНА

Оглядаюсь: за двором
стоїть турбота невгасима –
моя матуся козирком
тримає руку над очима…
Мов переслідує мене
оця щемливая картина,
бо скільки часу не мине,
картина – в пам’яті у сина.

ГУЛЯЄ ВІТЕР …

Гуляє вітер у безмежжі,
неначе дихає земля
чи прислухається до мене,
як мати до свого маля.
А я увесь в такій тривозі,
у спокій міст не наведу,
бо живемо, немов на розі,
у лихоліття на виду.
Що доля тихо нам пророче
у невідомості життя,
які чекають темні ночі
на перехресті майбуття,
і що мого чекає сина? –
турботу маю лиш одну.
І страшно те, що я безсилий:
не знаю, що зі мною втнуть.

ДЛЯ ЧОГО?

Для чого цвів вишневий ранок
в моїх замріяних очах,
коли для мене вже багряно
горіла осені печать?
Для чого я кохав і марив –
ніяк сьогодні не збагну,
коли ладнають чорні хмари
мені з колисочки труну?
Для чого душу я митарив,
неволив праведную кров?..
Синок он бринька на гітарі –
до Бога має теж любов.
Любов… але скажіть, для чого
таке прекрасне почуття,
як серед всесвіту людського
панує смерть, а не життя?
Отож, змагаються щоденно
живе буття і сивий прах,
але для чого – знає, певно,
лише Всевишній в небесах.






 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • ШЛЮБНА НІЧ
  • НОВИЙ РІК
  • НА ПЕРЕХРЕСТІ
  • Осіннє
  • НЕ ПОМІЧАЄМО КРАСУ


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Декабрь 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.