Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

ЗОЛОТА ПТАХА Поэзия |
Василь Голобородько

АВТОБУС—Я


Ще вчора я нізащо б не погодився на твій від'їзд,
ти ж знаєш як боляче мені було б дивитися
на автобус, що від'їжджає,
автобус, засклений поглядом моїх очей.

Мала розрада знати,
що ти від'їжджаєш не назавжди.

А сьогодні
я з радістю кладу праву долоню
автобусом на дорогу,
долоня вивищується на чотирьох колесах,
двері розчиняються,
ти заходиш в автобус,
купуєш квиток,
усідаєшся біля вікна —
і несе тебе моя долоня до зупинки,
де тобі сходити, звідки тобі ближче додому.
Як надумається тобі повернутися,
виходь на ту ж зупинку,
там тебе чекатиме автобус
із обох моїх рук.


БАЛАДА ПРО КРИВАВИХ СОЛОВ'ЇВ


Те, що почалося глибоко під землею о першій годині ночі,— не має закінчення.

Вони довго жили у клітці тіла,

ті криваві, як маки, солов'ї,

і от вони вирвалися на волю

крізь криваві отвори ран.

Ой, як вони радісно защебетали,

як радісно полетіли між дерев!

(Деревами стали люди,

а на них листя чорного мовчання).

Полетіли криваві солов'ї,

сіли на гілки рук

і відбилися у круглих криницях очей.

А людям страшно було дивитися

на тих солов'їв —

вони затулили очі руками,

але не вистачило рук,

і очі все одно бачили,

як літали криваві солов'ї!

Люди затуляли вуха руками,

але не вистачало рук,

і вуха все одно чули,

як щебетали криваві солов'ї...

А він лежав на землі.

(Це його тіло було кліткою кривавим солов'ям).

Він лежав,

як лежать на ліжкові після роботи,

як лежать на траві у садку

або як на зерні у кузові грузовика.

А над ним щебетали криваві солов'ї,

що мати не дочекається сьогодні сина,

що жінка не дочекається сьогодні чоловіка,

що діти не дочекаються сьогодні батька...

Зашелестіли дерева:

— Ой, що ж ми стоїмо,

давайте закривати рани

та не випускати кривавих солов'їв!..

Почали кидати в рани:

хто сорочку,

хто яблуко,

хто хату,

хто чотири дороги,

хто кулю Земну —

все рівно вилітали криваві солов'ї,

і нічого не могли подіяти дерева.

З них падало чорне листя,

оголюючи крик.

І щебетали криваві солов'ї...

А потім, потім

чорні річки потекли по вулицях,

стікаючи в одну ріку.

У тієї ріки на спині

маленький човник хитається.

І в тому човнику

пливе в останню путь він,

чиє тіло було кліткою

кривавим солов'ям.

Люди течуть

і б'ються, як хвилі об береги:

об білі хати,



БІЛА ЛЕЛЕКА


І

Біла лелека — дивний птах. Він увесь білий, тільки на кінці крил — чорний. Коли крила згорнуті, то чорне залишається ззаду. Тому його називають чорногузом. У деяких місцевостях України лелека носить німецьке ім'я гайстер. Чому названо лелеку турецьким Ім'ям «лелека» — це загадка. Ще є назви боцюк, бузько, бусел, бусол, бусьол, бушля.

Коли птах летить, діти приманюють його, щоб сідав на їхні оселі. І Лелека селиться біля людей, довіряє їм. Ходить по сінокосу так, що хочеться поговорити з ним, як із людиною. Тому він, на відміну від усіх інших птахів, має і людські імена — Антон, Грицько, Іван. Його питають — коли тепло встановиться, чи довго пасти череду, просять принести води.

II

Білий колір лелеки наштовхує на творення загадки про молоко. Так виникло й замовляння пастушків, які звертаються до птаха, щоб він допоміг коровам мати більше молока від соковитої трави у лузі.

Спостереження за поведінкою лелеки та людини, яка грає в азартну гру й програє, приводить до створення приказки: «Виграв бузька на костелі (на храмі)». Лелеки відлітають у вирій після Спаса 19 серпня, тому про людину, яка відчуває себе старою, говорять, що вона ходить по світу, як ті бузьки по Спасі.

Є одна легенда, що Бог зібрав усіх гадюк, вужів, отруйних комах у мішок і звелів чоловікові кинути його в море, але ні в якому разі не розв'язувати. Чоловік не витримав, розв'язав мішок, а звідти всі гади і виповзли. Тоді Бог перетворив того чоловіка на лелеку, щоб він зібрав усіх отих жаб, гадюк і вужів.

На Благовіщення, 7 квітня, для лелеки випікається печиво у вигляді його ноги, борони та серпа. Діти носять це печиво і просять лелеку принести хороший урожай.

Якщо в сім'ї з'являються діти, то кажуть, що їх приніс лелека.

Не можна розоряти лелечих гнізд, брати звідти яйця, займати пташенят і саму лелеку. Інакше лелека знищить хату, зробить її пустою, нашле всякі хвороби й напасті.

Люди замовляють лелеці майбутній урожай. А буде хліб — хата стоятиме, діти ростимуть здоровими, мешканці оселі довго жити муть. І те, що для дорослих загадка, для дітей — правда.



Коментар

Лелека в Україні — птах священний, птах-символ. Він має багато назв. І з ним пов'язана велика кількість повір'їв, легенд та казок. Лелека приносить дітей, щастя, дбає про врожай — основу добробуту селянина. Тому його треба оберігати, піклуватися про нього.




ГОЛОВА

Котилася, як кавун, голова з гори,
як кавун, кривава людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
листя папірці зелені
і стежка намотувалася стрічкою під ноги.
Ще у вухах шурхотіло колосся,
рипів біля колодязя журавель,
гули оси,
сміялася дитина.
Ще на губах висів поцілунок,
ще вони ворушилися
і складалися трубочкою, щоб засвистіти.
Ще зуби жадібно вгризалися у м'якість
грушок-лежанок.
Ще язик розповідав
про веселі пригоди друзям.
Ще щоки відчували тепло подушки
і жінчиного плеча.
Ще у ніс заходили пахощі осені,
прілого листя.
Ще під зморщеним чолом визрівали думки.
А голова уже котилася.
Як кавун, кривава людська голова.
І падали непритомні жінки,
падали непритомні матері та сестри
і простягали по землі довгі руки,
і по руках,
як по білих рушниках,
ішли за головою люди
і шелестіли,
як чорні жалобні стрічки.


ЖИВ ОДИН ЛИС ЯКИЙ УМІВ ПИСАТИ


Жив один лис який умів писати
і він писав у шкільному зошиті про осінь

носив під пахвою зошит
і олівець за вухом і сідав на пні

коли бачив що ще один лист упав
або бачив гніздо птахів

Коли мерзли пальці і груди
грівся над багаттями глиняних круч

Коли лягав спати зошита клав під голову
і згадував що він побачив за увесь день

а того ранку прокинувся і побачив сніг
і заховав він зошита до наступної осені.


З ДИТИНСТВА: ДОЩ


Я уплетений весь до нитки

у зелене волосся дощу,

уплетена дорога, що веде до батьківської хати,

уплетена хата, що видніється на горі, як

зелений птах,

уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою,

уплетена річка, наче блакитна стрічка в

дівочу косу,

уплетена череда корів, що спочивають на

тирлі.

А хмара плете і плете

зелене волосся дощу, холодне волосся дощу.

Але усім тепло,

усі знають: дощ перестане,

і хто напасеться, хто набігається,

хто нахитається,

хто насидиться на горі,

хто належиться,

а хто прийде додому

у хату, наповнену теплом, як гніздо.

Коментар


Про дощ писали багато й по-різному. У В. Голобородька дощ особливий — із зеленим волоссям, у яке вплетений ліричний герой, дорога, хата, річка, череда корів. Ллється, як із відра. Але не страшно: скоро все минеться, знову буде тепло, бо хтось набігається, хтось напасеться, а когось завжди чекає тепла хата. Комусь цей твір здасться дивним, але поезія тим і гарна, що вона несхожа, неповторна, дає простір для думок, мрій та уяви кожному читачеві.

ЗОЛОТА ПТАХА


У квітні

білим небом вишневого молока

літають золоті птахи:

золоті птахи дахів.

Вони політають-політають

і, як голуби, знову сідають на хати.

Аж якось одна золота птаха

прилетіла із білого неба до мене

і забрала мої руки, моє серце,

мої очі і мій спокій.

І потім зникла у білому небі.

Довго я ходив,

довго ходив –

аж поки знайшов ту птаху золоту.

Віддай, птахо золота,

мої руки, моє серце,

мої очі і мій спокій...\"

А з-під крил птахи золотої

випурхнуло дівча:

маленьке-маленьке –

у чашечці вишневої квітки умістилося б! –

І на її малесеньких білих долоньках

лежали мої руки, моє серце,

мої очі і мій спокій...


САМ ЗА ДЕРЕВОМ

З-за дерева узнаю, що я вже не я,
а дощ за деревом.
Тепер мої вівці пасуться без мене.
А я стою за деревом і думаю, як же мені бути,
щоб про мене люди знали тепер - коли я е дощ?
Бо дощ тільки тоді є дощем, коли в довге волосся
вплітає соняшники,
бо тільки тоді люди і знають, що то йде дощ.
А як же мені бути, коли я стою за деревом,
чим тепер мені виявляти людям свою людську суть,
хоч і суть дощу я вже вмію
виявляти довгим волоссям?
Невже тепер я уже не я, коли я є дощ?

.....
* * *

Хотів бути чоловіком

Щоб не танцювати — відрізав собі ногу

(перестав і ходити до друзів),

щоб не битися і не давати дулі — відкусив пальці

(не вмів і зірвати яблуко),

щоб не чути поганих слів — пообривав вуха

(не чув і гарних),

щоб не казали на нього носатий — викрутив носа

(став кирпатим),

щоб не бачити жаб — виколов очі

(але не бачив і троянд),

щоб раптом не бовкнути чого — відірвав язика

(не став казати і лагідних слів коханій).

Кожного дня він проводив

якусь пластичну операцію на своєму тілі,

щоб бути схожим на інших, на всіх.

ПІСЕНЬКА


З-поміж усіх берізок

вибрав одну берізку

а то була не берізка

а то була ти

Сиділа на березі і співала —

берізка росла на березі —

і в якої берізки очі твої

маю спитати тебе саму
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • КОГО ЛЮБИШ — НЕ ЗАБУДЕШ...
  • Зблиски
  • Вибрані вірші
  • Українські вірші
  • Мені дарує спокій самота


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Июнь 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.