ПЕРЕДРІЗДВЯНА МОЛИТВА

ПЕРЕДРІЗДВЯНА МОЛИТВА

Всемогутній, сильний і вічний
Вседержителю Неба й Землі!
Низько вклоняюся, ставлю свічку
І прошу Тебе, і молю:

Завтра Різдво Твого Сина Спасителя,
З появою Зірки світ хрещений радітиме.
Завтра родини позбавляться злості,
Від хати до хати ходитимуть гості.
Люди гулятимуть, щирі й щасливі,
Сусідам бажатимуть щастя та миру.
"Син Божий родився" - сповіщатимуть дітки,
Колядники співом наповнять домівки.
Господаря зватимуть місяцем-паном,
Ясним сонечком - господиню і маму.
Дітки-зірки, серйозні й смиренні,
Нестинуть хрещеним і рідним вечерю.
А вночі скрипне сніг під копитами коників.
Ой, як гарно дзвенітимуть дзвоники!
Дід Мороз у яскравому клунку
Рознесе всім слухняним дарунки...

Господи милостивий, Вседержителю,
В Твоїй волі, щоб так і було.
Хай шанують господарів завжди,
А в оселях панує тепло.
Хай Вкраїна моя буде вільною,
У народі не топчуть мораль.
Й не соромляться, за традицією,
Найрідніших на "Ви" називать.


Сфокусуй, милий Боже, різдвяну картину:
Батько-мати на покуті й хліб на столі...
Діти веселі... Осонцена днина...
І віра у Тебе! І мир на Землі!


CВОБОДА

Ідеш? Іди! Прощай!
Потисну руку.
Нехай емоцій через край -
Пірну в розлуку.

Сльоза чи сніг? Сліди...
Ти йшов, а сніг все падав...
І залишав, вже назавжди,
Любов позаду.

Вогонь у сніг? Хай буде лід,
Це більш природньо.
А сніг все йшов, все падав сніг…
Ура! Свобода!


ДОБРОГО РАНКУ, КОХАНИЙ!

Ще темно, не світять вогні.
Аж ось закричали півні –
Благословили зорю на ранок.

І вилупився з яйця світанок.
Сполохані птахи забили крильми –
І щезли володарі тьми.

А півні восхваляли сонце,
На вогненних крилах викочували
Червоне яблуко сонця,


Жонглювали круглим яблуком сонця,
Яке зашарілося від шаленого руху,
Підрум’янилося – й пірнуло у небо
Щодуху!

Привіт, коханий!
Прокинься! Вже ранок!


САМОТА

Як ніколи, тепер відчуваю,
Що ховала в собі я роками:
Все сильніше груди стискає,
Все частіше самотність давить.

Підкрадається зовсім нечутно
І навшпиньках підходить до мене.
І гадюкою - стриб у душу,
Глухим пострілом - прямо в серце.

Я її батогом і обманом,
То комп'ютером, то книжками,
То газетою, то віршами,
То роботою, а то плітками.

І завмре ненадовго самотність,
Ну а потім - дивись й визирає.
Я до неї: "Знай своє місце!" -
І розмовами, і віршами...

Так і боремось: я і самотність...
Самотою вже постіль вкриваю,
Самоту піставляю під двері,
Самоту я до ліжка вкладаю

- Що, заразо, здолала мене ти? -
Я під ковдру пірну з головою.
- Не була б ти без мене поетом,
Коли б я не жила із тобою!


ЯКИМИ БУВАЮТЬ СЛЬОЗИ?

- Якими бувають сльози?-
Маля запитало у мами.
- Вони бувають пекучі,
Немов у солдата рани.

Бувають вони й криваві,
Коли помирають люди.
А ще сльози дуже гарячі,
Як болем стискає груди.

Бувають вони і щирі,
Коли розкаятись треба.
І, безсумнівно, чисті,
Якщо розмовляєш з небом.

- Я знаю, вони солоні,
Коли лизнеш язиком...
Від них мокріють долоні
І світ стає тьмяним мазком...

- Мала ти моя синичко, -
Матуся дитя голубить, -
Хай сльози у тебе на личку
Від щирого щастя лиш будуть!




ЖІНОЧІ СТРАХИ

Так боялась, що ти більш не прийдеш,
Вже не стукати серцю так лунко.
Позабути ж так важко твій голос
І твої світанкові цілунки.

Вже не скажеш: «Не плач, моя люба,
Почуття – то тонка дуже річ!»
І не стане солодкою згуба,
І не буде короткою ніч.

Я себе завела, а затим покарала:
Ой, як довго жаліла, а потім винила…
Твої руки про все розказали,
Твої очі мене зупинили.

В них побачила стільки любові,
Що нам вистачить ще на життя.
Всі страхи зразу щезли, й з собою
Вмить забрали моє каяття!

А Я Ж…

А я ж стелила під ноги небо,
Ти ж був найкращим на всій землі!
А я ж хотіла чуттів від тебе,
А ти приносив лише жалі.

А ж я любов, як оберіг, носила
Побіля серця, щоб навіки.
А я ж просила: «Люби красиво» -
Любить не вміють чоловіки…

Тендітну квітку в душі ростила
І захищала від всіх вітрів.
Сам був щасливим, мужчино милий,
Та щастя дати все ж не зумів.

ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ - СИМФОНІЯ ЧУТТІВ

Людське життя - симфонія чуттів.
Хтось виграє її на арфі, інший на тромбоні,
Хтось в бубон жваво б'є, а хтось на акордеоні.
Баян хтось мучить, інший скаче,
А ще хтось під гітару тихо плаче.
Людське життя - симфонія чуттів.
А онде чоловік у кутику присів.
Не володіє жодним інструментом.
Не знає він ні музики, ні слів,
Живе одним лише моментом.
Людське життя - симфонія чуттів.
Тяжке життя без пісні й почуттів.
Погано, звісно, коли в воду з мосту.
Або в полоні пристрастей згорати на свічі,
Спливаючи по краплі сивим воском.
Людське життя - симфонія чуттів.
Тож добре було б, якби кожен з нас
Не вигравав невпопад, як прийдеться,
А, добре знаючи свій інструмент,
Виводив вміло партію в оркестрі.
Людське життя - симфонія чуттів.


МИТТЄВА ЗУСТРІЧ

Був грудень. Жінка стрімко йшла,
В волоссі вітер грав й мелодії плелися.
Зненацька її вгледів чоловік –
Завмер від здивування й зупинився.

Так і стояв. Парфумів шлейф
Залоскотав у грудях і десь нижче.
Красиво хід творила дама треф,
Підходила до чоловіка усе ближче.

Прийшов до тями – й двері відчинив
Мужчина, що пропав навіки.
- Дозвольте бути поруч, - говорив, -
Дозвольте бути Вашим чоловіком!

Ледь піднялися кутики губів
У жінки, що несла в руках лілеї.
І кинула лиш кілька слів:
- Спасибі, що притримав двері!»
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.