Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Повернення Поэзия |

Борис Гуцало


Повернення

...Душа не примирюється з тим, що я втратив Любов.
 П.Неруда


Зневірені, вони були ще віч-на-віч,

потяг круто мчав їх крізь останню ніч,
У степ, де обрій від дощів і вітру глейкий...

Здавалось, що любов минула їх ураз,
А щастя лезом краяв невмолимий час,
І з болю на весь світ стальні стогнали рейки.

Вагон важко скрипів, у безвість відчай віз,
Два серця стомлених і очі, повні сліз,
Вона і він були мовчазні й наче безтілесні...

Плафон мигтів, згасав і з тамбура в купе
НЕОН ніс мляво світло жовто-сіре і скупе
І в закутках пустих химерні тіні креслив.

НЕ стогін — зойк почувся, і примарилось мені,
Що не вони, а ми були в тім потязі одні,
Й обличчя наші, люба, як у них,камінно-мармурові...

Мов блискавки вогонь,сприйняв я жах біди

І зрозумів у мить ту вперше й назавжди, 
Що не буває цінностей людських, дорожчих від любові. 

До них я підійшов тоді стрімкий, із-за полиць,
Де був невидимий, схилився долу, ниць,
Взяв лагідно їх дві жагкі й тремкі долоні...
Не знаю, що сказав, як їх благав, молив, —
Вона щоб вибачила все, він теж; її простив, —
Опісля жарти були, сміх і поцілунки навіть їх нескромні.


Розсіяв ранок млу, скрізь сонце розцвіло,
Зневіра щезла в сутінках, бо відступило зло,
Зустріла станція привітно їх, вже потяг далі рушав.. 
Я відстані долав, всі прикрості боров,
Щоб бачити лише тебе, відчути ту любов,
Що сяє ніжністю й хвилює дивно знов
Розлучену колись — тепер у покаянні

мою душу.

Діалог
ВІН
- Ти - ранкова зоря,
її промінь?
Квітка таїнств
і чар — медуниця?*
У суцвітті живеш,
не у домі?
Хто ти? Може,
весна сонцелиця?
Вона
- Ні, це простір
пашіє загравами...
Буде день завтра
ясний, погожий...
Я ж бо Ксенія —
доня мамина.
Я на неї
обличчям схожа.
Він
- Ти говориш —
стихає вітер.
Шелест листя —
твій голос і мова...
Може, ти —
щира ласка літа,
Його відгук
і подих медовий?
Вона
- Ні, це простір так
сяє загравами...
Буде день завтра
теплий, погожий...
Я ж бо Ксенія,
доня мамина.
Я на неї
голосом схожа.
Він
- Твої руки —
лебідки крила,
Ті, що смуток
несуть у вирій?
Ти — це осінь,
що золотом вкрила
Дальній обрій
і пагорби сірі?
Вона
- Ні, це простір
іскриться загравами...
Буде день завтра,
звісно, погожим...
Я ж бо Ксенія —
доня мамина.
Я на неї
постаттю схожа.

Він
- Ти — надія
зимової ночі,
Коли холод
снігами в'ється?...
Ти — таємна
радість дівоча.
Співчуваєш
кожному серцю...
Вона
- Ні, це обрій
буяє загравами.
Завтра день
буде, буде погожим.
А я — Ксенія,
доня мамина.
Кажуть всі, наші
усмішки схожі...

* Весняна квітка медунка, назва широко розповсюджена на сході України.

Берег кохання
Єлені

Наш берег над Дінцем 
Освячено вогнями.
Ми — в повені весни,
Ми — в оксамиті трав,
Невже, невже любов
Засяяла над нами
І я твої вуста,
Мов квіти, цілував?


Наш берег над Дінцем
У сріблі й позолоті,
Пливу серед життя
У казці дивних снів.
Невже душа моя
Забуде про самотність,
І біля мене — ти,
Як солов'їний спів?


Наш берег над Дінцем
Дощів осінніх зливи
Не зможуть затягти
У каламуть води,
Бо вічно, все життя
Любов дзвінку, щасливу,
Як ніжний першоцвіт,
Я буду берегти.


***
Ти — моя сутність, підсвідоме «Я», 
Іскристий промінь, те бентежне «Онто»,
Що збуджує серця до віри і життя,
І зводить у світи незбагненим польотом.
Ти —  скрізь, де простір, як повітря чи вода,
Уста твої – мій сон, а зір – чарівна сила.
Тендітно-ніжна ти, мов квітка золота,
Що сяє навесні над придінцевим схилом.
Закохана в блакить, довічно молода,
Серед зірок і мрій, із таїнства галактик
Душа твоя творить, окрилена, вита.
Безрідний, там, де ти щасливий можеш стати;
Де ти — жага, любов, мелодія добра,
Краса й гармонія долають гніт і грати.

***
Нехай моє життя скінчиться буйне вмить,

Немилість мене згубить Ваша, гнів, сліпуча врода.

Жар сонця хай мене нищівно спопелить,

Коли я з Ваших уст жагучу вип'ю насолоду.
Вогнем охоплений, переступлю ту грань,
Де меркне цвіт троянд у надземному лоні,
І зорі з Ваших сліз й нездійснених бажань

Іскряться в просторі, зневіри й смутку повні.
Натхненність почуття збентежить горду стать,
Чарівна щирість слів, обіймів ніжних втома

Заживлять біль душі, розвіють чорну гать.
Споріднить вірність нас, ще й пристрасть невідома.
І ласку з Ваших уст посмію зцілувать
В шалену мить буття, в час блискавиць і грому.

Сюїта степу



За давніх часів, у роки нещасливі,
Степ враз помарнів, у тумані став сивим.
І кряж; Диких гір вздовж; Бахмутського шляху
Став білою крейдою з горя і жаху.
Зіниці Дінця, тихі Євсюга плеса
З тих пір плачуть повінню, зорями весен.
У край сонця і срібла, безмежний, полинний

Зненацька ввійшли войовничі дружини,

Стелились дуби під копита кінноти,
Тікав хижий звір, сокіл падав у польоті,

Палали оселі й гинули люди,
Гуляли мечі, чорні стріли повсюди.
Скривавлене небо ховалось за терни,

Коли князь повів удаль юрбу полонених.

В обіймах ніс дівчину велетень-красень,

Син вітру і степу, величний, мов ясен.

Лебідка-кохана його помирала
Від ран з нагаїв, мов зміїного жала...
Коли ж верхівці, всі жорстокі, спесиві,

Стомились вночі та поснули на гривах
І місяць вовчицею ліг за кургани,
Поповз у яри крізь осоки й тумани,

Сказав степовик, заклинаючи долю:

«Нам краще не жити, ніж: йти у неволю».
«Нас більш не пильнують злі гості незвані.

То ж підемо в степ, у рідні гори чи в плавні»,

Їх кров засихала, мов ягоди глоду. 
А князь відшукав вузьку стежку до броду...





 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Лебеді
  • Переклад з російської. Марина Цвєтаєва
  • Українські вірші
  • Поезії
  • Коли прокидається ранок


  • #1 написал: Редактор (17 января 2012 09:43)

    Мелодично, словно купаешься в мелодии стихотворных строк. Очаровали. И это при том, что я сибирячка и в  украинском слаба, но Ваши стихи читала с пристальным интересом. Хотя, не погибни мой отец в ВОВ, под Прагой, у меня была бы девичья фамилия Кацюба. А Вы, наверное, и на русском пишете? Успеха и сердечной радости Вам, Борис.
    С уважением, Алевтина Евсюкова

    Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Январь 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    15 января 2018
    Поэзия

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.