Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Вибрані вірші Поэзия |

Василь Голобородько
Вибрані вірші



А той літак, що летить до країни соняшників,
не здійснить посадки, бо там немає аеродромів,
а моя підказка, що той літак,
як лелека, може сісти на хату,
або, як жайворонок, у поле,
чи, як бджола, просто на соняшник,
безглузда, як моє себезаспокоєння.


Він опанував розуміння
стислого кулака
коли п’ять річок як пальці
текли в одне море
а на долоні плавали кораблі
а з розщепленого кулака
пальці течуть у різні боки
і долоня стає пустелею
про це він уже знав


Все переплутане :
голуби зліталися на бойовище
і скльовували очі мертвим воякам

Круків підгодовували на площах
малювали як вони цілуються дзьобами
і співали про них пісень

Хіба перелякаємося тільки здивуємося
і проженемо голубів із мерців
бо жаліємо круків


Дала мені мати серце —
розмальованого щиглика.
У малого хлопчика билося воно
веселим горобчиком,
у юнака витьохкувало
соловейком,
у дорослого вже
серце вило сичем,
кракало круком,
а я усе сподівався,
коли ж воно, нарешті, ширятиме
у високості соколом.

Але тепер моє серце квилить
чайкою над лугом.




Жив один лис який умів писати
і він писав у шкільному зошиті про осінь

носив під пахвою зошит
і олівець за вухом і сідав на пні

коли бачив що ще один лист упав
або бачив гніздо птахів

Коли мерзли пальці і груди
грівся над багаттями глиняних круч

Коли лягав спати зошита клав під голову
і згадував що він побачив за увесь день

а того ранку прокинувся і побачив сніг
і заховав він зошита до наступної осені.




Мушлею йому споконвіку
хотілося ліпитися до дна корабля

Він ставав мушлею і ліпився дуже щільно
що вже й не відірвеш було

І ніхто йому не сказав що він не мушля
а корабель у цьому морі



Називаємо вогнем невогонь
тішимося тим щоденно
молимося вогню що вмер
— птахи замовкли —

У кожного є світильник
але помиляємося
бо в жодному немає олії
— птахи відлетіли —

На кострище сходимося
щоб позичати іншим жар
але знаходимо попіл
— птахів не було —



Сліпі падають до ями своїх очей.
Малярі малюють на полотні рямці,
по них малюють іще рямці,
за ними мертвого коня у білому полі.
Шириться презирство до приручених тварин :
діти ловлять білих звіряток за хвостика
і випивають з них молоко.
Стіни ростуть,
і я вже не дотягнуся
покласти випалого із гнізда ластів’ятка.



Ти живеш у далекому білому місті,
на високому поверсі,
твій будинок примітний :
там неоновий напис холодним світлом
видніється вдень чіткими літерами з газети,
вночі — криштальниками солі з Чумацького Шляху.

Чи ти бачиш мене ?
Я хоч і живу у низенькій хаті
— притисненій небом
і вічністю до землі —
та є ж і у ній віконце,
що світиться вдень і вночі
невигасаючим світлом.

Коли ми одночасно звертаємо погляди
одне на одного,
то птахи, що сидять на дереві
між нами — павичі :
з лівого боку — пава,
з правого боку — павич.




Викрали моє ім'я
(не штани ж - можна і без нього жити!)
І тепер мене звуть
той, у кого ім'я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що сіяв той,
у кого ім'я викрадено,
а на білих стінах я завжди пишу:
стіну вибудував той, у кого ім'я викрадено.
Привітальні телеграми і листи
ідуть уже на моє ім'я,
на ім'я того, у кого ім'я викрадено.
Уже всі примирилися (бо ж і сам давно)
із моїм новим ім'ям.
Дружина теж звикла.
Тільки от не знаю, як бути дітям,
як їх кликатимуть по батькові?

Котилася, як кавун, голова з гори,
як кавун, кривава людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
листя папірці зелені
і стежка намотувалася стрічкою під ноги.
Ще у вухах шурхотіло колосся,
рипів біля колодязя журавель,
гули оси,
сміялася дитина.
Ще на губах висів поцілунок,
ще вони ворушилися
і складалися трубочкою, щоб засвистіти.
Ще зуби жадібно вгризалися у м'якість
грушок-лежанок.
Ще язик розповідав
про веселі пригоди друзям.
Ще щоки відчували тепло подушки
і жінчиного плеча.
Ще у ніс заходили пахощі осені,
прілого листя.
Ще під зморщеним чолом визрівали думки.
А голова уже котилася.
Як кавун, кривава людська голова.
І падали непритомні жінки,
падали непритомні матері та сестри
і простягали по землі довгі руки,
і по руках,
як по білих рушниках,
ішли за головою люди
і шелестіли,
як чорні жалобні стрічки.


Мати утопче стежку, на базар ходячи,
виносить же того молока,
щоб було з чого донечці одягання справити,
аж поки одного дня
донька не вріже косу, щоб заспокоїти матір:
"Мамо, я ж не на вік іду,
я ж іще повернуся" -
виллє молоко з глечика в ямку,
сама влізе в порожнього глечика -
так мати й віднесе доньку на базар
тією ж утоптаною роками стежкою.

Понесе одягненою гарненько у домашній одяг:
у хусточку з полотенця вишневого садка,
у спідничку із пілки квітучої луки,
у сорочку, прикрашену по рукавах квітами
з городчика,

а принесе на базар - дитина гола!
Хоч і спало дорогою, а зуміло ж роздягтися,
одяг свій крадькома повикидати,
що й мати не побачила, -
доведеться тепер в усе міське одягати.

Віднесе мати доньку на базар
та й продасть. Чи продасть, чи так віддасть,
та відтоді стане доньку додому чекати,
вістки хорошої від доньки дожидати.
"Зозуле,зозуле,
пташко сіренька, що так сумно куєш у садку,
чи ти не за доччиною косою прилетіла?!

Відкриє мати скриню,
дістане доччину косу,
віддасть її зозулі.

Але, ні, не хотіла зозуля доччину косу
дочці віддавати,
а сама перукою доччину косу стала носити.

"Зозуле,зозуле,
пташко сіренька, не літай по світу,
не куй сумно по садку,
приходь до мене дочкою жити -
будемо укупі плакати!"



З-за дерева узнаю, що я вже не я,
а дощ за деревом.
Тепер мої вівці пасуться без мене.
А я стою за деревом і думаю, як же мені бути,
щоб про мене люди знали тепер - коли я е дощ?
Бо дощ тільки тоді є дощем, коли в довге волосся
вплітає соняшники,
бо тільки тоді люди і знають, що то йде дощ.
А як же мені бути, коли я стою за деревом,
чим тепер мені виявляти людям свою людську суть,
хоч і суть дощу я вже вмію
виявляти довгим волоссям?
Невже тепер я уже не я, коли я є дощ?



Щоб не крокувати — відтяв собі ногу
(перестав і ходити до друзів)

Щоб не вертіти непристойних фігур — відкусив пальці
(не вмів і зірвати яблуко)

Щоб не чути негарних слів — пообривав вуха
(не чув і привітних)

Щоб не казали на нього носатий — викрутив носа
(став кирпатим)

Щоб не бачити жаб — повиймав очі
(але не бачив і троянд)

Щоб ненароком не бовкнути чогось зайвого — вирвав язика
(не став казати і лагідних слів коханій)

Кожного дня він провадив
якусь пластичну операцію на своєму тілі,
щоб бути схожим на інших, на всіх.



У квітні
білим небом вишневого молока
літають золоті птахи:
золоті птахи дахів.
Вони політають-політають
і, як голуби, знову сідають на хати.
Аж якось одна золота птаха
прилетіла із білого неба до мене
і забрала мої руки, моє серце,
мої очі і мій спокій.
І потім зникла у білому небі.
Довго я ходив,
довго ходив –
аж поки знайшов ту птаху золоту.
Віддай, птахо золота,
мої руки, моє серце,
мої очі і мій спокій..."
А з-під крил птахи золотої
випурхнуло дівча:
маленьке-маленьке –
у чашечці вишневої квітки умістилося б! –
І на її малесеньких білих долоньках
лежали мої руки, моє серце,
мої очі і мій спокій...

 

 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • ЗОЛОТА ПТАХА
  • Українські вірші
  • Мені дарує спокій самота
  • поезія любові.
  • Поезії


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Май 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    24 мая 2019
    Стихи

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.