Коханка дощу.

Мазур Наталя
Хтось тихенько постукав в вікно.
Моє серденько затріпотіло...
Я принишкла й повірить не сміла.
Я тебе так чекала давно!

Раптом стукіт той майже затих.
Чую ніжно і звабно шепочеш:
"Зацілую тебе, мила, хочеш?
Пригорну у обіймах палких!

Бо немає такої, як ти,
Ти для мене найкраща у світі!"
Відчиняю вікно... Запах квітів:
"Чом не зміг ти раніше прийти?

Де ти був, де блукав по стежках?"
Я дивлюсь, і нікого не бачу.
Чи то дощ, чи то може я плачу...
Лиш холодна вода по щоках...


Постучал кто-то тихо в окно.
Мое сердце вдруг затрепетало.
Я притихла и еле дышала,
Я тебя ожидала давно.

Неожиданно стук тот притих.
Говорит кто-то, слух мой лаская:
"Зацелую... Ты хочешь, родная,
Очутиться в объятьях моих?"

Не встречал я такую, как ты!
Нет подобной тебе во всем свете!
Открываю окно... Вольный ветер...
Никого средь ночной темноты.

Гром гремит, небо все в облаках.
Отвернулась, глаза свои прячу.
То ли дождь, то ли, может, я плачу...
Мокрый след на горячих щеках.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.