Вірші

Лариса Журенкова
 Вірші


Осінній ренесанс минув,
Дерева скинули вбрання додолу.
Стоять вони,засмучені і голі.
Лиш лист самотній промайнув.

Тривожний сум на клавішах беріз
Заплутався в вологих вітах.
Несе листок опалий вітер
В безодню вилинялих сліз.

А запах – прілий і такий п’янкий,
Немов вино, що настояла осінь
На сонці, що спочинку просить,
На травах, листі кленів і дубів.

Дерева вверх заламують руки.
Зволожена туманами земля.
Самотньо огородам і полям.
«Зима іде!» -віщують круки.


Україно, рідна моя мати,
Слів бракує, біль уже тупий,
Щоб тобі найпотаємніше сказати
Про любов свою, ненависть
і про гнів.

Б’ються все сини твої чубаті,
Коники замінюють коней.
Замість ворога панове депутати
На майдан зіштовхують людей.

Ну а ті осліпли і оглухли,
(Продолжить)
Стали схожі на німих мерців.
Депутатські морди аж опухли
В битві за посади і стільці.

Озирніться, може, ще не пізно:
На полях Вкраїни в синій млі
Соняхи довірливі голівки
Хилять все ж до рідної землі.

Тут, в природі, в ній немає злості,
Скільки ще залишилось добра.
На долоню голову поклавши,
Спів пташини прослуховує гора.

Над землею, на хресті розп’ятій,
Низько пролітають журавлі.
Ящірок визбирують хлоп’ята
В соковитій і хрумкій траві.

А панове депутати б’ються,
Аж чуби летять, мокріє лоб.
А якщо ще діти схаменуться?
А якщо отямляться? Якщо…
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.