ЕНТРОПІЯ ЧАСУ

Елена Швец-Васина
 ЕНТРОПІЯ* ЧАСУ


Час сходження чи літа, чи зими,
Час роздуму чи влади, чи людини,
Час натягу чи нерва, чи струни,
Час протягу в палацах чи в руїнах.

Час розпису чи церкви, чи корчми,
Час розпаду чи тлінних, чи «безсмертних»,
Час розпалу чи ватри, чи війни,
Час розпачу: чи щиро? чи відверто?


Час руху чи вітрила, чи весла,
Час подиху небаченого в світі,
Час подиву поета чи скляра,
Час поділу чи вічності, чи миті.

Час надміру базікання чи Слів,
Час мати справжні віртуальні квіти,
Час зведення хатинок чи замків –
Час дівчинки бальзаківського віку.

*Ентропія - міра безладдя

АВТОПОРТРЕТ

З поезії та музики
Дзвінкі пошила шати.
Ті, хто літає з Музою,
Поети, музиканти,
За зорями простежую –
То світлі мудрі люди!
Дивіться: ось мереживо
Музичне – від облуди.

Ось прошва-хрест
Через вбрання
З рядків поезій мусить
Моє відволікати «Я»
Від темної спокуси.

І кожна нота, звук і склад –
Відвертості краплина.
Назустріч дзвону різних дат
Вбрання своє нестиму.
ДЕБЮТ

Смешное, странное "едва" –
''Едва жива", "едва знакомы".
Но не сплетаются слова
"Едва весёлый, трезвый, сонный".

Без устали ищу, хотя
Едва права, едва возможно!
Но надо мной опять царят
"Едва неверно, стыдно, сложно".

Так что же Вы, "едва влюблён"
В "едва знакомую"? Едва ли!
Всё это сон, мой дивный сон
На жизненном опасном ралли.

Никто не властен над судьбой.
И по законам непреложным
Воюют вечно меж собой
"Едва правдиво, страшно, ложно".

Пусть мне дебютная канва
Победу принесёт в турнире.
Хоть Вам надёжно на «е2»,
Вперёд, смелей – на «е4»!


 ИДЁТ ПО СВЕТУ ГЕРДА


Наматывает ветер шальные километры
Вокруг оси планеты, вокруг иной судьбы.
И в современных сказках пронзают сердце Герды
Осколки страхов, если лучи надежд слабы.

А Королева Снега – наперсница порочных
И равнодушных Каев – не ведает стыда:
Что?.. Безрассудство мыслей, суждений
неурочность?
Расхристанность поступков?.. Какая ерунда!

Но гордо и упрямо, испуг превозмогая,
Сквозь ревность и обиды, сквозь холод и шторма
Идёт по свету Герда и Кая превращает
В живого и родного. И отступает тьма!


ЭЛЕГИЯ СОРОКАЛЕТНЕЙ ЖЕНЩИНЫ

Лик в рамке – Бог и Человек,
Судим и неподсуден.
Блажен, кто верует! Вовек
Такой, как я, не будет.

Среди друзей, да и врагов,
И праздников, и буден
Поверь, что никогда, мой Бог,
Такой, как я, не будет.

Вздохнёт ли ветер суеты,
Воспоминанья сдует,
Падут ли памяти мосты –
Такой, как я, не будет.

И мнится: ожил твой портрет,
Чуть слышно шепчут губы:
«Такой и не было, и нет.
Такой, как ты, не будет».

ВОСХОЖДЕНИЕ

Как трудно восходить в твой мир, смеясь,
Улыбкой стряхивая дрожь с коленей,
Хоть сердце скачет, словно детский мяч,
Считая вниз бегущие ступени;

Ступить ногою в беззаботность дня,
Запрятав в дальний угол тень упрёка,
Плечами чуять свежесть от окна,
Где штора свесила печали локон;

Взирать на полки самобытных книг,
И то и дело слепо натыкаясь
На брызги лунные, идущие от них.
Надеюсь – свидимся в долине рая!

СХОДЖЕННЯ
 (авторський переклад)


Як важко сходити в твій світ (пробач!),
З колін тремтіння обтрусивши сміхом,
Хоч серце скаче, мов дитячий м'яч,
І лічить східці, що униз біжать; і стиха

Ногою стати в безтурботність дня,
В глухий куток сховавши тінь докору,
Плечем відчути свіжість від вікна,
Де звісила печалі локон штора;

В обличчя глянуть самобутніх книг,
І сліпо натикаючись безкраю
На бризки місячні, що йдуть від них.
Ми стрінемось в долині раю!

ТЫ – ПРЕКРАСНАЯ ЖЕНЩИНА, НО…

Конь обходит тропу волчьих стай,
Тигру в дебрях прожить суждено.
Лишь у Евы с Адамом был рай.
Ты – прекрасная женщина, но…

Между строк – непорочный альков.
Лишь поэзии право дано –
Безрассудство словесных прыжков.
Ты – прекрасная женщина, но…

Март и май окружили апрель,
Из побегов весны вьют венок.
Как в забвенье поёт свиристель!
Ты – прекрасная женщина, но…

ТИ – ЖІНКА ПРЕКРАСНА, АЛЕ...
 (авторський переклад)


Кінь завжди обходить стежки диких зграй,
У нетрях полює страхітливий лев.
І тільки Адам мав із Євою рай.
…Ти – жінка прекрасна. Прекрасна, але...

Альков непорочний між білих рядків.
Чи має поезія право на злет
Абсурдності рим, легковажності слів?
Ти – жінка прекрасна. Прекрасна, але...

Зима перед сонцем зняла капелюх,
Рослини вдягають зелені кольє.
Та як же сумує пісняр-омелюх!
Ти – жінка прекрасна. Прекрасна! Але...

РАЗЛУКИ БРОДЯТ ПО СУДЬБЕ
Светлане Кирилловой


Разлуки бродят по твоей судьбе,
По нашим судьбам, что переплелись
Столь тесно в радости, в беде –
В загадке под названьем «Жизнь».

Чем я могу тебе помочь?!
Вот неба синего лоскут,
Вот солнца яркого ломоть –
Любви невысказанной суть.

О, если бы могли сковать
Мы Душу тяжестью вериг,
Чтоб всплески плоти обуздать,
Хоть иногда застыть на миг,

Чтоб нам покаяться богам,
Чтоб нам прислушаться в себе
К сплетенью мудрости и зла…

…Разлуки бродят по судьбе.

Днепропетровск - Москва

ПЕРЕВТІЛЕННЯ

Царівною Врубеля – спалахом-спомином –
(Художник – казковий Іван)
Я хочу відлунювать зоряні промені
Те ж саме бажаю і Вам.


Уява змальовує Рембрандта й Саскію…
(Стривай, віку срібного час!)
Жадаю стогнати під Вашими ласками –
Те ж саме почути від Вас…

Здійснити майбутнє, минуле закреслити,
Збагнути сенс нинішніх драм,
Сучасною Мавкою край рідний пестити –
Те ж саме бажаю і Вам.

МАЛЕНЬКАЯ ТАЙНА
Т.В. через 20 лет

Боязно за хрупкость амфоры-мечты –
Невзначай щербинка трещиною станет,
И проступят будней тусклые черты,
Исказив рисунок, замутивши глянец.

Сколько размышляла, спорила с собой:
Рассказать всю правду?.. СтОит ли таиться?
Но чеканит поступь разум-часовой:
Пусть твоя надежда звёздочкой искрится!

А к добру, к беде ли сталось так? Бог весть!
Получила «нет» я. «Да» найдёшь? – Едва ли!
У него другая Муза в сердце есть –
Мы с тобой, подруга, обе опоздали…

Боязно за хрупкость амфоры-мечты –
Невзначай щербинка трещиною станет.
Сквозь года – фантазий нежные черты:
Древние сосуды сохраняют тайны…

ДЗВІНКИ ДО ПОЕТА

Освіти обрій краю, поете,
Де панує невидиме плем’я,
Щоб його незліченні намети
Не поглинули промінь натхнення.

Заспокой хвилі моря, поете,
Щоб, минаючи острів Чекання,
Не заплутали човни-сонети
Між обмілинами віршування.

Нагостри трави степу, поете,
Щоб зневіреним і безталанним
Знадобились словесні стилети
Перервати полон Роксолани.

Надихни серце друга, поете,
Щоб буденна розпука-повія
Не знеславила долю на злетах
До приходу на сповідь Месії.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.