Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Нервове, скрипуче диво Поэзия |
Алевтина Легещич
Нервове, скрипуче диво


* * *
Вкрай насичені повіки
авангардним боді-артом.
У кишенях сильні ліки:
будеш хмари? – ні, не варто.
Бонбоньєрки-бонвівани…
У кишенях буцім казки.
З намистин спустились рано
до грудей лихі поразки.
Вхід вузький до «Абсолюту»,
абсолютна ми еліта.
Не зважай на пору люту –
усміхайся, Аеліта!

Зелений чай

Вискакували із твого горнятка,
тягнулися до маскараду ламп
нікчемні смарагдові жабенятка
із поглядами, як у жінки-вамп.
Ти ложечкою кинувши до біса
благальне квакання без зайвих слів,
немов би цар мальованого лісу,
басами щось незв’язно бурмотів.
Під столиком розкрило рот латаття,
ковтаючи сплетіння наших ніг.
І де б знайти? Де б розв’язати плаття?
Як зупинить отой отруйний біг?

Опісля пробіжать рясні проміжки,
віддаленість тремтливих спраглих тіл.
Остання жаба вигукне: "Ще б трішки!"
Лиш руки й очі покладем на стіл.

* * *
Пустелі плавлять піт
з чужих долонь тепла.
Все нібито як слід:
без пустощів й бабла.

Спустошливі бої
лягають на листок.
Морські чи ні? – Мої!
Продовжувати? – ОК!

Пустинний степ листа.
Таке ж пусте досьє:
«Без пустощів пуста».
Але щось в цьому є!
* * *
Портрети без вождів
і без портретів рами
без домівки
під сяйвом святих дів
залікувати рани
дослухати платівки
пошкрябані. Дірки.
Із подихом фокстроту
де грамофон?
Відбитки без руки
чужинська це робота
і пильний фон
Мамо! Питання знак:
а де білогвардій-ці?
де мундири?
зброя реве не так?!
такі гарні... Чому ці?
діри, діри…
Ма-мо!

* * *
Вино продають
у пластикових пляшках.
Мені, будь ласка, десертне.
Так, оця!

А наші пластикові серця
плавляться з кожним ковтком.
Моє – зелене, літрове, постійне.
Місцезнаходження:
Феодосія, залізничний шлях.
У день народження
моєї романтики
він тупотить
надбережною.

Лише нестача цінних папірців
заважає інколи,
коли
пахощі кишмишу
висовуються із пузатих бочок.

Айвазовському

Тут, на Федько, 14, я плутаю
шум автівок
із шумом затоки.
За оцю плутанину
пачки моїх готівок
падають на всі боки.

Попереду будуть мазки:
жирні, товсті, на хвилі.
Нехай вуста навіть милі
або ж наймиліші
мовлять:
«Художник – невдаха»,
у-у-ух, зненавиджу!
Ген над дахом
цілісінької Феодосії
звисає віддзеркалення
моря полотна.
Спробуй пальцем –
на!
На-а-адбережна
розтягнута
жувальною гумкою.

І навіть на Федько, 14
попри всю плутанину
відчувається
свіжий подих
її бульбашок.

* * *
Першокласниця простягнула
у спітнілій долоні
вітаміни.
Шмат містечка в атмосфери лоні.
Обережно – міни!
Сонце – сапер – звільнений із посади.
Ззаду. Ззаду? Ззаду!
І…! Бант розв’язали.
Вулиці – пильні спортзали.
Бачте, агресії згустки.
Померти – це-е-е…взяти відпустку.
Носик кирпатий, веснянки.
Бозєнько! Аж мурашки.
Ніколи не буде панянка.
І гуркіт. І слізно. І тяжко.
Ззаду? О ні! Поруч!
Руч-
ки дрижать.
В останню хвильку зрадіти.
Ненавиджу!
Як же ненавиджу,
коли помирають
діти.

* * *
Вона пройшла останньою
і першою у цьому дні.
На дні
проток
тонуло
лахміття декадан-
су.
Ніби й
су-
мно.
Але, як на мене,
тут всі пересічні
відносяться до портових шлюх.
Навіть у січні
ширшає декольте,
шириться хода
по слизькій гальці,
а ці
силуети
стомлено шкутильгають…
Я проводжаю їх,
стиснувши вуста вологі.
Така вже вона, нелюбов,
до морської торгівлі.
Лі-
лі,
не віддавайся чорнявому моряку
зі шрамом на лівій щоці.
Йому ці
любощі
непотрібні.
Десь на півдні
чекають
хвилі, народженні щойно…
Щойно
ти знімеш
панчохи.
Потроху
ідуть на спад.

* * *
«Вставте вірні закінчення» -
закінчить чужу граматику
літерою покаліченою,
дурною
дурною
романтикою.
Бачу, хлопець з апаратом «Нікон»
стежить. О дідько! Стежить,
не закриваючи вікон
найтривкіших очей.
А давайте цвяхами по склу!
Нервове, скрипуче диво.
Щирість, вона, неподільчива.
В кінці – чужі обьєктиви.
«Я знаю вірне закінчення!»

* * *
Коли горів театр ляльок,
коли горіла, власне, юність,
декорації, ганчір’я,
всміхнулись
і – в автобус на Міжгір’я.
І – проміжками і між,
і безпосередньо ріж-е-емо
чужорідне середовище.
Чуже, рідне… Без різниці!
Помахаєм, як годиться
жирними долонями.
Жирне сонце, жирні пасажири.
Жиром, жиром, жиром.
І дістанемо із сумок бутерброди.
Жадібно. Мандрівка почалась.
Ми з вокзалу. Ми з вокзалу родом.
Рідне. Чужорідне чи чуже.
Же-
браки
на станціях танцюють.
А що? Вони такі щасливі!
Так чисто, бездоганно, словом, ОК.
А завтра… Завтра буде злива,
коли згорить театр ляльок.
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • ЗАПАХИ ПАМ’ЯТІ
  • Чуже місто
  • Брехня
  • Ти до мене прийди
  • „ І ПОМІЖ НАМИ ЧАС – У СОТНІ ЛІТ…“


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Декабрь 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Вчера, 00:06
    Артист
    6 декабря 2019
    Наше поколение

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.