В наших душах – Вічність і Любов!




Михайло
ЛЄЦКІН

 

 

І ВІЧНІСТЬ В НІЙ
 
(сонет)

 Збігàю з ґанку
 У росистий сад
 І яблуко надкушую на гілці.
 А сонце з ранку
 Грає на сопілці –
 Пташкам акомпанує до рулад.

 І я щось муркочу – нехай не в лад,
 Підморгую
                    ще трохи сонній білці,
 А чорногузи – мовчазні тубільці –
 Шукають жаб для юних лелечат…

 Я знаю, час несеться стрімголов,
 І все минає (ну, хіба любов).
 А так хотілось би цю мить спинити!
 Відчулось бо, що щастя жебонить
 Крізь цю таку щемку липневу мить.
 І вічність в ній ввижається крізь віти…
 

ЧЕКАТИМУ
 

Не знаю сам, чого мені ще треба
(Чи й треба щось старому взагалі?)…
Отримав же Поезію від неба.
Отримав же Кохання від землі.

Та крізь суцільну темряву ереба
Ідуть мені сигнали чималі,
Аби чекав я ще Кохання з неба
Й Поезію від матінки землі.

Чекатиму, бо дещо маю часу
Та відчуваю Божу благодать.
Стару ж з косою, хижу й дуже ласу,
Прошу в загальній черзі постоять…
 

* * *

Шаленство вуст… Безумство дотику…
Безглуздя божевільних слів…
В давно омріяну Еротику
Кораблик наш уже відплив.

Кораблик зламано? До плотика
Ми причепилися й пливем.
У нас мета. У нас Еротика.
У нас попереду – Едем!
 

БЕЗДОННЕ
 
(сонет)

Це – не пустодзвонне,
                                  Це – стодзвонне.
Ти його почути поспіши.
Бо душа – доведено! – бездонна.
І любов бездонна. Бо з душі…

Це в сторіччях не гниє, не тоне –
Вічне, як ковила й спориші.
Тонко це – чи в тон, а чи в півтону…
Вічність і любов – товариші…

На скрижалях людства хай не вˊяне
Це суцвіття, пряне й полум̓яне,
Хай щомиті квітне знов і знов
З пупˊянку освячене віками
Між тобою й мною – поміж нами –
В наших душах – Вічність і Любов!


* * *

Нуртує кров в артеріях і венах –
Повсюдно, де собі знаходить шлях,
Нагадує поетові натхненно,
Щоб він Любов над Космосом простяг.

Він простягає – звісно, як уміє
І як Господній промисел веде
До мріяного здійснення надії –
Туди, де зріє сонце молоде.

Поет бува наївним і дитинним,
Йому від сварок боляче бува.
...Але летить Любов лелечим клином,
І блискають смарагдами словà.
 

* * *

Кохана, я твій адвокат,
Тебе готовий захищати
Від всіх напастей і завад
І зодягнути в пишні шати.

Якщо ж тобі у шатах цих
Спекотно дуже може стати,
То я б їх зняти допоміг
Без додаткової зарплати.

Як хочеш день розподіляй,
Але ж не забувай при цьому,
Що є в людини тихий рай,
Де поцілунком знімуть втому…
 

* * *

На мене пристрасть налетіла –
Торкнутися твоєго тіла,
Сховатись в ньому – й хай ця мить
Зі мною в Космос полетить!

Хай вічність ця тобою буде,
Нехай твої панують груди
Над цілим Всесвітом… Ніхто
Не знайде нас на тім плато.
 

* * *

День рухається так, як Бог велів, –
Від вчора і до завтра крізь сьогодні…
А чи таких багато буде днів,
Чи мало, то уже шляхи Господні.

Мурашка я на горніх цих шляхах.
Та в Бога добрий зір – Він не розчавить,
А подарує щось від щедрих благ
І дозвіл дасть тебе кохати навіть!

Тоді перейдуть в яхонти словà,
А райдуга зˊєднає землю й небо…
І зореносні квіти і трава
Тобі за мене скажуть все, що треба.
 

І ВСЕ-ТАКИ, МАБУТЬ…
 

Не знаю… не знаю нічого…
Любов це? Чи це не любов?
І як я до цього порога
(Без Бога чи з Богом?) дійшов?

І розумом в царстві вакханок
Оцінки цьому не даси:
Як може нещадним серпанок
Жіночої бути краси?

В змаганні я цім обезсилів
І в ступор стрімкий увійшов…
Це – відчаю згусток і вилив…
І все-таки, мабуть, любов…
 

* * *

Починається день – починається мýка,
Щό у скроні солодкими хвилями б҆ є.
Чи це зустріч у нас? Чи триває розлука?
Чи це серце у ритмі неправильнім стука?
Чи це щастя вогонь? Чи страждання моє?

Хто мені відповість? Доля грає в мовчанку.
Тільки глузд шепотить: «Все мине… Все мине…».
Вік давно прописав пити спокою склянку,
Та коханням своїм ти тримаєш мене.

Я ж у школі учив: це відмінність статева.
Я ж у виші вивчав: протилежностей стик…
Та зникають науки – пануй, Королево,
Й миле личко, яке я обожнювать звик.
 

* * *

А я тебе таки відстежив,
Йдучи світами без доріг.
В хитросплетіннях доль-мережив
Ти мій цілющий оберіг.

Мені вже не потрібні маски
Чи антисептики для рук –
Мені твої потрібні ласки
Й сердець любовний перестук.


* * *

Стрепенулися думки поснулі –
Треба довести їх до пуття.
Інколи здається, що каструлі –
Й ті із кухні рвуться до життя…

Заболіло серце, мов від кулі,
Бо воно, якщо вже йде двобій,
Важливіше за оті півкулі,
Що лежать в коробці черепній.


* * *

Рядок моє серце зродило.
Безпомічним був його стан.
Одначе, безперий, безкрилий,
Він пнувся уже на екран.

І от, ще брудний і марудний,
Він раптом, іще на путі,
Став світлим, сяйним, ізумрудним
І в гордій застиг пишноті.

І я, молодий та щасливий,
Радію, що з правом чи без
Брав участь у створенні дива –
Поезії, доньки небес.


* * *

Відкинути гординю та надутість.
Світ обійняти порухом одним.
І надихнутись ним.
І задихнутись
Від того, що відчув себе живим.

Все прийде ще. І все відійде згодом.
Щось ми побачим. Щось уже не ми…
А поки що колише нас погода
На гамаку від літа до зими.
 

І ВСЕ Ж…
 

Це не секрет: ми смертні. Проживеш
Відміряне – і ось вже парні квіти.
Т а м радісно. І вічно т а м… І все ж –
Як хочеться із вами т у т пожити!

Це не секрет: досягнеш певних меж –
І досить… Для поминок стіл накритий.
Спокійно: неминуче це… І все ж
Як хочеться із вами т у т пожити!

Не скиглю я. Пожив своє. Пожеж
Сердечних мав достоту – нìде й діти.
На плечі тисне вік мені… І все ж
Не проти я із вами ще пожити.
 

НЕ ЖАРТ
 

                       Володимирові Гануньчину
 

Душа вважає, що не так стара,
Як налаштована гуляти юно,
Отож пливе по Всесвіту, мов шхуна,
Шукаючи архіпелаг Добрà.

Омріяний давно архіпелаг…
Там острови є Прагнення та Щастя…
Над головою там не виснуть власті,
А мешканці у них не просять благ…

Душа ширяє там без вказівок
Й себе являє без самоцензури.
Там так приємно – навіть від зажури –
Й шепоче Муза за рядком рядок…

Пливе душа без компаса та карт,
І я, старий, їй потурати мушу.
…Ну, що з тобою зробиш, люба душе?
Будь юною! Й, здається, це не жарт.
 

* * *

А я задоволений віком,
Бо, скільки би літ не було,
Втішаюсь, що бачу із вікон,
Як щедро буяє зело.

Ні, я задоволений віком,
Бо, мешканець різних широт,
Я звик не боятися віхол
Та інших життєвих негод.

Так, я задоволений віком,
Бо дав собі здавна наказ:
«Живи, скільки зможеш, та викинь
Із серця лушпиння обрàз...».
 

* * *

                За всё, в чём был и не был виноват.
                                                    Сергей Есенин

Я довго йшов… О, як я довго йшов
До сяючої яхонтом вершини,
Де я, і грішник, й отрок безневинний,
Шукав і віднайшов свою любов!

Був шлях до неї не таким простим,
Як нам фізіологія віщує.
Я йшов, і падав, і лежав в чаду я,
І з голови викурював я дим.

Те все пройшло… Гірський минувся зсув…
Таки дійшов, хоч дещо і підбитий.
Чи може Небо все мені простити?
У чому був я винний. І не був…


I LOVE YOU
 
(сонет)

Добрий вечір, кохана істото!
Я без тебе весь день сумував,
Й мене гризла одна лиш турбота:
I love you… I love you… O, I love…

Але суму вже, мабуть, достоту,
А натомість замало забав,
До яких доведеш все одно ти,
Якщо я не ловитиму ґав.

Треба ж бути мені насторожі,
Підслуховувать натяки Божі
Й не впадати в страхи без підстав,
А вичікувать слушні нагоди,
Коли серце вистукує коди:
I love you… I love you… O, I love…
 
_________________
© Михайло Лєцкін

 

___________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/

  

 

 



Комментарии 1

Редактор Онлайн
Редактор от 26 августа 2021 11:06
Спробувала вибудувати логічний ланцюжок з окремих рядочків, аби прослідкувати основні мотиви цієї підбірки нашого Маестро:
«Я звик не боятися віхол Та інших життєвих негод», «Душа вважає, що не так стара, Як налаштована гуляти юно…», «Бо душа – доведено! – бездонна. І любов бездонна. Бо з душі…», «...Але летить Любов лелечим клином…», «Це – відчаю згусток і вилив…І все-таки, мабуть, любов…», «Отримав же Поезію від неба. Отримав же Кохання від землі», «Чи це щастя вогонь? Чи страждання моє?» , «…щастя жебонить Крізь цю таку щемку липневу мить», «…хай ця мить Зі мною в Космос полетить!», «Та коханням своїм ти тримаєш мене», «В хитросплетіннях доль-мережив Ти мій цілющий оберіг», «…є в людини тихий рай, Де поцілунком знімуть втому», «І зореносні квіти і трава Тобі за мене скажуть все, що треба»: «I love you… I love you… O, I love…»
Вміє наш Майстер зіграти ніжну мелодію на найтонших струнах жіночої душі!..
Людмила Добровольська

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.