Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Частує літо із карафки квасом… Поэзия |

Частує літо із карафки квасом…

 

Богдана ГУСАК

 

 

* * *

 

У травні – біла сукня і фата.
– Красуня! – схвальні вигуки навколо.
– Ех, до вінця б... Гай-гай, літа, літа...
– А ніби нещодавно боса й гола!

 

Весільну пісню басом джміль гуде,
шепоче щось на вушко, мов коханці.
А їй би зашарітися, так де 
смаглявочці позичити рум’янці?

 

В сережках, пишнім строї – все при ній.
Вуста – нектар солодкий, і – флюїди.
– П’янка ж яка, пахуча, світе мій! –
спиняється чи хто іде, чи їде.

 

В омріянім – « без горя і без бід».
Натомість, мов шуліки, – вітер, злива.
На зірваний злинялий вельон-цвіт
акація так дивиться журливо.

 

 

* * *

 

Небо – пляшка вина відкоркована.
Опинилися не випадково на
узбережжі. Немов зачарована,
океану гладінь без меж...
Ми, від щастя хмільні, знеможені,
помічаєм, наскільки схожі. Ні,
зупинити цілунку не можемо!
На вустах – полуничний фреш.

 

Романтична банальна історія?
Ні печалі не знаєм, ні горя ми...
Милуватись прибоєм і зорями
ти за руку мене ведеш...
півстоліття. Мов юні, ми любимо
з сивиною і зморшками грубими,
і словами, й очима голубимо,
п’єм із вуст полуничний фреш!

 

 

* * *

 

Частує літо із карафки квасом.
Петрів батіг підморгує блакиттю.
Рум’яне плем’я, на солодке ласе,
давно в садку – від ягід гнеться віття.

 

Пустує сонце. То шубовсть з розбігу
в холодну річку. То дратує знову
кирпату хмару: промені-чепіги
з коси знімають стрічку веселкову.

 

Сміється з нього небо: – Як дитина!
Та й не туди, що у рудого мрія...
про зорі-очі та вуста-малину.
Надвечір нишкне й густо червоніє...

 

 

* * *

 

– Я каву із морозивом люблю!
В очах – весна, а сміх, як сто дзвіночків.
Блакитні джинси, вишита сорочка.
Вчорашній сум дорівнює нулю.
– А я у Львові вперше!
Сто питань
і вигуків дитячих:
– Що за диво!
Мов на долоні місто! Я щаслива!
Таке безпосереднє:
– Ось поглянь!

.....................................................................

.....................................................................

Вакації промчали, як трамвай.
У пам’яті той сміх і, що цікаво,
з морозивом солодка чорна кава
смакує більше, ніж зелений чай.

 

 

* * *

 

На абордаж! Це ми – пірати саду!
Тремтить на хвилях яблунь зеленець.
І щупальця у спрута-винограду
геть кислі. Але це ще не кінець!
По курсу прямо – рифи із порічки,
а зліва – аґрус і суничний грот.
Здаватися – для слабкодухих звичка.
«Дев’ятий вал» малини – й повен рот.
Оговтується вишня від наскоку,
шовковиця сама йде у полон.
Відлякує ожина темним соком.
Аж лоцманове: «Небезпека он!
Ану мерщій на борт!» Оце маневри!
(Встигають ледве ноги й голова).
Але в піратів найміцніші нерви!
Позаду – цвях в паркані, кропива,
старий візок і яма із компостом,
для шашликів підсушені дрівця...
– Чудовисько!
– Не бійсь! Це жаба просто!
– Ой-ой!
– Пірату страх не до лиця!
Міцні обійми.
– Ну яка смішна ти!
Цілунок обережний край корми.
Ой, смак тих вуст, холодних, наче м’ята,

на все життя! Хоч бурі, хоч шторми!

 

 

* * *

 

Що у ній, аби мати знаття?
Не красуня й за інших не гірша,
та один їй присвячує вірші,
другий ладен віддати життя.

 

Зайда гляне – і просить води.
А їй нібито байдуже – нате.
Усміхається, наче до брата.
Ох, ця зваба веде до біди!

 

Хата вбога. Тини ж тільки «трісь»!
(Чи намазано там чи підлито?)
Позирають з-під лоба сердито,
мов сичі, від сусідніх обійсть.

 

А вона, невисока, струнка,
жартома щось при зустрічі кине
і не чує, що кажуть у спину –
із душі ллється пісня дзвінка.

 

Тільки там, де немає очей,
у тривозі, як перед грозою,
може вмитись гіркою сльозою,
коли все-таки хтось допече.

 

І співається тяжко тоді.
Хто почує той спів ненароком,
хрест кладе і тихцем боком, боком...
Та й тікати, бо... бути біді!

 

 

* * *

 

Поцілуй мене ТАК на удачу,
Щоб мені з моїм шалом гарячим
Не схотілось нікуди іти!

                            Віктор Осадчий

 

Кожна жінка в своїм арсеналі
поцілунки тримає такі:
"На добридень",
"Облиш-но печалі",
"Ти – найкращий",
"За вушком і далі..." –
та вуста наготові
м'які.

 

Ледь в очах чоловіка забачить
блуду бісика,
хтивості дим,
то в душі його тричі
пробачить,
з поцілунком палким
"НА УДАЧУ!"
в спину випхне і скаже:
– Іди!

 

І подумає:
– Брешеш, козаче!
Прибіжиш, як телятко,
сюди!

 

 

* * *

 

Гроза садів – хода неспішна повагом,
на вулиці не здоланий ніким –
на неї задивився, ставши соняхом,
цибатим, яснооким і шорстким.

 

Сусіди, наче змовились: – Мала іще!
– Вже й налигала? – кпив беззубий дід.
Хоч провалися! Подруги від заздрощів
вмирали: де вона – там він услід.

 

Дарма не сипав перлами облесними.
Єдиний раз прошелестів: – Я – твій!
І диво – над стежками перехресними
веселка розгорнула свій сувій.

 

Кохав – не грав у піжмурки із долею ,
не зважував «можливо» і «якби».
Ударив грім – пішов на схід зі зброєю.
Ой, соняшнику, що ж ти наробив?!

 

Сусіди як один: – Там бий без промаху!
– Наважилась? – кивав беззубий дід.
– Чекай на мене, ладо миле, соняху! –
зигзицею полинула услід.

 

 

* * *

 

Хотів поїхать, але щось не склалось...

                                      Віктор Осадчий

 

Ніби грім ударив серед ночі –
приверзлось, наснилося мені,
що козак – такі бісівські очі –
прилетить до мене на коні.
Люлька в роті, шабля, кармазини,
оселедець, вуса – хоч куди!
Я йому вклонюся, мов лозина,
піднесу криничної води.
Гляне – спалахну, як та жарина.
Не судіть, ні люди, ні рідня!
За вікном шепоче яворина:
– Щось не чутно тупоту коня...
Не склепила віченьки до ранку...
В грудях стугонить: ну все, пора!
Вийшла, роззирнулася на ґанку,
руки простягнула до відра...

..........................................................

..........................................................

Літо обернулося на осінь.
Верхи так ніхто й не приїжджав.
А відро, яке стоїть і досі,
роз’їдає із дощем іржа.

 

 

* * *

 

Чумацький шлях... Розсипані зірки
збирав у жмені молодий, зіркий,
кров з молоком, завзятий і гарячий.
(Краса землі усе в думках). Чумаче,
не встояв перед чарами таки?

 

Вловивши в небі сонячну стрілу,
розволочивши світанкову млу,
хмарини розігнавши ген до пруга,
здаля відчув її нестерпну тугу.
Майнув мерщій «розрадити малу».

 

Війнувши стиха лебедя крилом,
з веселкою, із літеплом, зелом,
з перестуком краплин дощу грибного
прилинув, привітав, гукнув з дороги –
і разом відболіло, відлягло...

 

Зраділа! Світ навколо заяснів!
Із леготом лункий пташиний спів
заплутався в лелітках і у брості...
Замріялась... А він – «чекай у гості»...
В небесній валці віз ледь зарипів...

 

 

* * *

 

«На розтопку» лежать під повіткою кинуті лижі.
Білий зайчик на них посміхався, та з фарбою зник.
Господиня доросла. Вона вийшла заміж в Парижі,
а по-нашому стала уже на весільний рушник.
Зараз байдуже їй, що сумує старенька хатина,
заросла бур’яном не оброблена нею земля.
У достойне життя ця проста прехороша дитина,
наче в казці, ввійшла. І тепер Єлисейські Поля,
пишний Лувр, «Мулен Руж» і кав’ярні на кожному кроці,
мила вілла, авто і троянди в розкішнім саду
заступили їй школу сільську за ставком, на тім боці,
до якої коротше ходити було по льоду.
Ні відра, ні сокири не знатимуть ніжні долоні.
У новому житті – покоївка, лакей, двірники.
Лише інколи в снах промайнуть пишні мальви червоні,
помахають крильми з вишиванками їй рушники.

 

 

* * *

 

Гойдає у колисці сина мати.
Ще молода, але в косі – зима.
Дитя заснуло. Вийшла виглядати
на ґанок, чи не їде хто. Нема.
Порожній шлях. Зітхнула білолиця,
життя своє згадала: знов сама.
Заплакала. Утерлася. Молиться,
упавши на коліна, почала:
– Ріднесенькі, живими поверніться! –
...і на чоло печалі тінь лягла.
Писав коханий: "Хочеться додому
до сина, до роботи, до села".
"Не дай же, Боже, горя більш нікому,
Щоб рід не перевівся козаків!"...
Оцю молитву, змалку ще відому,
несуть жінки у серці з правіків.

 

_________________
© Богдана Гусак

 

 


Ключевые теги: лирика; поэт. цикл
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • ЗАНИМАТЕЛЬНЫЙ СЛОВАРЬ
  • жил-был кот
  • И только не завыть бы волком!
  • Плекайте мову
  • Март


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Январь 2020    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Новости Союза:

    24 января 2020
    Дорогие друзья!
         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.