Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Справжні ми лиш на суді у Бога… Поэзия |

 

Михайло

ЛЄЦКІН

 

 

* * *

 

Безсилий дощ на простір пада
Й калюжним бризкотом стає.
Сховала сонячна лампада
Проміння радісне своє.

 

Та це дарма: одвічній досвід
Підказує в цю сонну мить,
Що все, щó існувало досі,
Поверне й знову заблищить…

 

 

* * *

 

До тебе прагну дотягтись
І дотягнутися не можу,
Хоч кличу допомогу Божу
І простягаю руки ввись.

 

Любові щедрої вино
Колись пив я й не міг напитись.
Чого ж тепер мені жалітись
На те, що є у мóря дно?

 

Ми віртуально обнялись.
Здається, більшого й не треба.
…А руки тягнуться увись.
…А серце стукає до тебе.

 

 

* * *

 

В космічному величному безмежжі,
Де вимірів немає повсібіч,
Так недоречні послуги ведмежі,
Закладені практично в кожну річ.

 

Складні ракети чи простий штахетник –
Все, щó з людськóї виникло рук?, –
Позбулися одвічних рис шляхетних
І віддані на розмін залюбки.

 

Чи винний я? Так, бо людина єстем.
Я розгубив Божественний резон
І кожним словом каюсь, кожним текстом,
Аж поки не подамсь за горизонт…

 

 

* * *

 

Как дай вам Бог любимой быть другим

                                  Александр Пушкин

 

Щоб інший так кохав – нехитре діло,
Бо молодий він, а не лисий дід.
Змигнулись дýші, затремтіло тіло –
Й почався без закінчення політ.

 

Щоб інший так кохав… Шкодá, що я не інший,
А той… давнішній… той, щó був раніш…
І звідкілясь народжуються вірші.
Й ти, ними поцілована, мовчиш.

 

 

* * *

 

Це, мабуть, було не зі мною
(Чи, може, зі мною? Колись…).
Ти, мабуть, була не земною,
Бо ніби тяглася увись.

 

Ти, мабуть, була не земною
(Чи, може, земною? Хто зна…),
Бо пахло від тебе весною,
Хоча ще була не весна.

 

Ти танула в сні моїм ніби
(Чи, може, не танула ти?).
Плелись над чолом твоїм німби
Священної самоти.

 

Це, мабуть… Чи, може… І ніби…
То що ж це насправді було?
…Пішла ти. А ми ще могли би
П’янке скуштувати зело…

 

 

* * *

 

В висячому саду Семіраміди
Висів я не один десяток літ
І, мабуть, підхопив якісь флюїди,
Бо й досі не відклигався як слід.

 

А там такі стрункі каріатиди!
І почуттів такий стрімкий політ,
Що не утримає і острів Крит,
І найбагатші Міноса обіди…

 

А втім, і ця античність набрида,
В ній теж є втаємничена біда,
Якої теж уникнути не вдасться.

 

Тоді забудеш ти Харібд і Сцілл
І глянеш на сучасний небосхил,
Побачиш наше домоткане щастя.

 

 

* * *

 

Повільно піднімається ракета, 
Мов серце квітки з кола пелюсток,
І жодне вже табу, і жодне вето
Не стримає зростаючий с
трибок.

 

І десь далеко, де вселенську купіль
Заповнює невидима роса,
За ступенем скида ракета ступінь
І випуска супутник в небеса…

 

Ось так і тіло, молоде та дуже,
Розгублюючи ступені свої,
Готується підняти нашу дýшу
В небесні, ще не звідані гаї.

 

 

* * *

 

Ковтаючи років підступні зерна
І боячись лихої правди, ми
Життя третину мучимось в гримерній,
Щоб не собою бути між людьми.

 

І тільки так… Не вирватися з цього.
Така людська природа споконвік.
А справжні ми лиш на суді у Бога,
Коли спроможні бачить Божий лик…

 

 

* * *

 

У пошуках космічних квінтесенцій
Ми борсаємось, мучимось, рвемось…
Та просто ж все: майнула Жінка в серці –
На повив цей воно і повелось.

 

Чи справедливо, чи несправедливо
Із серцем нашим доля повелась, –
Не відаю… Та Жінка – це важливо.
Це віра. Це надія хоч якась…

 

 

* * *

 

Колись напишеш ти останнього вірша,
Не знаючи, що він уже останній,
Щоденно бо ще має сподівання
На існування завтрашнє
                                                душа.

 

Як добре, що про цей останній день
Заздалегідь нічóго ми не знаєм
Й милуємось собі липневим гаєм
З пташиною розкішністю пісень.

 

Під ці пісні тихенько відійти,
Вселенських не порушивши гармоній…
Нехай красивий, юний та сторонній
На зміну прийде й рушить до мети…

 

Все буде, як раніше, на осонні.
Якимось чином будеш навіть ти.

 

_________________
© Михайло Лєцкін


Ключевые теги: лирика; поэт. цикл
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Вселенських не порушивши гармоній…
  • Какая-то лирика
  • Театр боли
  • Счастливые! не нужен нам никто
  • Ты молился светло и неистово


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Июнь 2020    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    2930 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Мегалит


    Лиterra


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.