Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Шукаючи до істини ключі… Поэзия |

 

Богдана

ГУСАК

 

 

* * *

 

Весна сьогодні зачепила нас.
Ви чуєте мотив меланхолійний?
Будь ласка, запросіть мене на вальс
за покликом душі – не офіційно.

 

Звільніться від набридливих образ.
Погляньте, нам весна дарує квіти!
Є тільки ви і я. Лунає вальс...
Рука в руці... Не треба говорити...

 

Чи так було у вас в житті хоч раз?
А втім, яка тепер уже різниця.
Минає все... Цей неповторний вальс
колись вам неодмінно ще насниться.

 

І цей майдан у пахощах весни,
нестримний шал граційного кружляння...
Я знаю, ви полюбите ці сни,
як наш танок уперше і востаннє.

 

 

* * *

 

Давно колись на березі ріки
цілунок твій, солодкий і п’янкий,
мав бути подарунком... В повній тиші
ти ніжно пригорнулась (і не більше),
скуйовдила грайливо білий чуб...
Під зорепадом почорнілий зруб
для мене став ковчегом, ти – святою.
Бентежні хвилі Сейму – і нас двоє..
В полоні стін, віконця і стропил
красу твою очима спрагло пив,
руками пестив коси (і не більше)...
та захмелів і був найщасливішим.

 

 

* * *

 

На скронях яру – цівочки води,
а десь насподі – сніг і прохолода...
Обіднє сонце наддає ходи:
слід відзимків шукає, мов заброда...

 

На землю пильний погляд (аж пече!):
ну що б іще в зими-бідахи вкрасти?!
І пнеться ряст до неба під корчем.
Ну, слава Богу, ще потопчем рясту!

 

 

* * *

 

Шукаючи до істини ключі,
йдемо по лезу, часто затупілім,
і плями залишаємо на білім,
з ганьбою вкупі правду кленучи.
Таке життя: у сумнівах, борні...
Найтяжча – з лінню, страхом і собою,
аби в рішучу мить не дати збою,
не схибити і бути на коні.
У божий день замало нам свічі,
аби таки розгледіти Людину,
яка підступно не штовхне у спину,
шепнувши застережливо: – Мовчи...
Аби... Аби... нам не забракло сил
і мужності ( що б інші не казали)
свій дім не дати й землю на поталу,
як чинять це безрідні підлі пси...

 

 

* * *

 

Хрипить – немає писку ані крику –
( не чули! – зверху скажуть. – Не було!)
розчавлене, мов кузька черевиком,
забуте і покинуте село.
Хто ще живий, до рук – лопату, вила.
А там – зерно чи гроші за паї.
Не до пісень у душах спорожнілих ,
ото хіба виводять солов’ї.
Угіддя пригребли м’якенькі лапи.
Липкі – усе на світі пристає.
Село конає - порожніють мапи.
Кому це треба? Кожному – своє?
Одні стоять під кулями на чатах,
а інших не відтягнеш від каструль.
Чи звикли, згодом плачучи, втрачати
під носом – шито-крито і без куль?

 

________________
© Богдана Гусак

 

 


Ключевые теги: лирика; поэт. цикл
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • ДЛЯ ЛАРИСЫ – ГРЕШНОЙ И СВЯТОЙ !
  • ЗАНИМАТЕЛЬНЫЙ СЛОВАРЬ
  • ВЕСНІНА
  • МАЙДАН
  • Плекайте мову


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Февраль 2020    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    242526272829 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    14 февраля 2020
    Стихи о любви

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.