Ми до тебе, Кобзарю, прийшли

Ми до тебе, Кобзарю, прийшли

 

Ольга МУСІЄНКО

 

 

КОБЗАРЕВІ

 

Память має свою глибину,
Вона вічна в скарбниці народу.
Осягнувши віків сивину,
Ми свого не цураємось роду.

 

Ми до тебе, Тарасе, прийдем
На Чернечу, звеличену гору,
І себе у собі віднайдем,
Перейнявши твою непокору.

 

Твої вірші то сповідь тяжка,
В них любов і прокляття до болю.
В них
бунтарська народна душа,
Та, що прагнула кращої долі.

 

Лихоліття минули сумні...
Ми,Тарасе, пройшли крізь століття.
Але знову зіткнулись в борні,
З підлих душ вимітаючи сміття.

 

Відпалала Вкраїна в огні,
Біль пекучий ховаючи в грудях,
Сповістивши усім на землі,
Що ми хочемо жити, як люди.

 

Від нестерпних страждаючи ран,
Голосили жінки за синами,
А живі прибирали Майдан,
На якому бісився лукавий...

 

Ми до тебе, Кобзарю, прийшли.
Вже епоха на зламі крутому.
Крізь затерплі од болю сніги
Ти вертаєш до рідного дому!

 

________________
© Ольга Мусієнко

 

 

 

Анатолій ШЕВЧЕНКО

 

 

Згадайте «Заповіт»

 

Чому ви, люди, мовчите?
Чи, може, ваша хата скраю?
Опам'ятайтеся, благаю!
Байдужість в кут нас заведе.

 

Ніхто тоді вже не спасе.
Загинемо усі в неволі.
Чекаєте такої долі
Чи вірите, що пронесе?

 

Ховатися у бузині…
Хіба в житті таке буває?
Біда нікого не минає,
Коли країна у вогні.

 

Дивіться, як ми живемо – 
Зухвалі стали і пихаті.
За так не буде щастя в хаті,
Воно не робиться само.

 

Чи ви забули про батьків,
Які життя нам дарували?
Вони за землю дуже дбали,
В страху тримали ворогів.

 

Отак було. А що тепер?
Чужинці відбирають волю,
Нав'язують заморську долю.
Невже козацький дух помер?

 

Згадайте, прошу, "Заповіт” –
Там про ворожу кров у сина. 
Ні, ще не вмерла Україна!
Хай не радіє Новий Світ.

 

За гріш країну не купить,
Козацьку шаблю не зламати,
Свободи дух не подолати,
В Дніпрі надію не втопить.

 

Чому ви, люди, мовчите?
Вкраїна всім як рідна мати.
Потрібно неньку рятувати,
Бо інше в світі все пусте.

 

____________________

© Анатолій Шевченко

 

 

 

Костянтин ВАСИЛЬЧЕНКО

 

 

ПОЧУЙТЕ!

 

Почуйте, як Тарас волає з домовини
До тих, що занедбали Україну
Та розрубали неньку на шматки!
Поки не пiзно, люди, схаменiться,
Не дайте ворогу думками пiдкориться,
Бо проклянуть вас дiти та батьки.
У єдностi народу вiчна сила
Змiцнити знов обвислiї вiтрила
Та знищити пiдступних пацюкiв
На жовтiм полi пiд блакитним небом -
Адже нам долi iншої не треба,
Нiж зберегти Вкраїну для синiв.

 

_______________________

© Костянтин Васильченко

 

 

 

 

 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.