Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

МИ - ЛІРНИКИ НІМОЇ УКРАЇНИ... Поэзия |

                                      Сучасна українська класика

 

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

 

МИ – ЛІРНИКИ НІМОЇ УКРАЇНИ...

 

І радісно, і болісно, і страшно:

Встаєм з колін, на котрих – мозолí.

За глум жебрацтва дякуємо красно,

Відродим дух, що жевріє в золі...

І радісно, і болісно, і мрійно

До сонця змерзлі очі підведем.

На шлях звелись, що пахне небом рвійно,

І так ідем...

І радісно, і болісно, й крамольно

Повірити у день, що – громобров.

Ще вчора жайвір був сум’ять невольник,

Сьогодні – князь дібров.

І радісно, і болісно, й велично

Нести громи, що коней битв пасуть...

Душа у сто сопілок грає клично

І в цьому – суть!

І радісно, і болісно, й убого

Сказати, хто ми є і ким – були...

Нічого не настарчивши у Бога,

З безодні болю чола підвели.

Обвуглились, та не сконали крила,

Знебувсь – пергамент наших безнадій...

Душа з Прозріння слово сотворила,

Сказавши: „Володій!“

І радісно, і вранішньо, й столезо

Болять при серці молоді мечі.

Та глянемо на суть, як є, тверезо:

Ми – сіячі...

Молитва наша – хліб, що не зчерствіє,

Молитва наша – сіль кривавих ран...

Молитва наша – суть, що тужавíє,

Хоч кинута на глум лихим вітрам.

І все ж ми є, як степ, як цвіт калини,

Як стріли у праюнім сайдаку.

Ми – лірники німої України –

Встаєм з колін

                            вже вкотре на віку!

 

          ПРЕСТОЛ ЧЕРНОЗЕМУ

 

О степе мій, столице мудрих трав,

О степе мій, престоле чорнозéму.

В ім’я твоїх дітей світ сіяв і орав,

Твій роботящий хліб вродив не для едему...

На рíллях на твоїх цвітуть чистосніги,

Але вони повік не вжалять плоду.

О вінценосний мій володарю жаги,

Благослови мій щит на вірність і на вроду.

Стою перед тобов зернятком з добрих рук,

Стою перед тобов не вбитий ворожбою.

Світ праслов’янських жнив сильніший від шаблюк,

Хоч серденько його і хрещене журбою...

О степе мій, прабатьку чистоти,

В світлиці у твоїй не вигасли криниці.

Джерельну їх зорю тому не осягти,

Хто зрікся раз хоча б своєї студениці...

О степе мій, бояне вічних жнив,

Всечасний оберіг – твій незборимий колос.

Наш правдочолий рід – лише тобою жив,

Ім’ям твоїх криниць і мій святився голос!

 

                    СТЯГ НАЦІЇ

    ПІДВОДИТЬ З БОЛЮ – НАМ!

 

Зійшов Спаситель з крижаного Неба

І правдочолу вість явив мені:

„Судьбу Вкраїни рятувати треба:

Лик голуба – в кривавому вікні...“

Я взяв її, немов окраєць, в руки,

Щоб понести зневіреним братам...

На радість, на труди, на смертні муки

Я клятву дав заобрійним світам:

Покіль в душі моїй живе калина,

Покіль у серці дзвонить гнів мечів,

Не вмре в моїх тривогах Україна,

Не змовкне соловей в юрмі сичів –

Він возвістить ошукану країну,

Він скаже нені, донечці, синам:

„Не замуруєм совість в домовину,

Стяг нації підводить з болю – нам!“

Зійшов Спаситель з грозового Неба,

Прорікши: „Обездоленим неси

Зерно, яке суспільно сіять треба

На кресах Україноньки-Руси...

Нехай пітьма ще в багатьох зіницях,

Нехай на полі честі – бур’яни...

Іди, козаче, ось моя Десниця:

Вкраїні з неї Хліб і Меч візьми...“

І я – пішов... І я – іду... Дорога –

Суцільні нетрі, урвища, яри...

А з Пранебес тече молитва строга:

„Сльозу печалі Матері утри...“

 

                           ОРДА

 

На кресах болю – вишкребки, полова,

На кресах болю – смíття, бур’яни...

Чи ти жива ще, гей, вкраїнська мово,

Чи віднесли на цвинтар пси-сини?

Гай-гай, сини, в душі – скрегочуть центи,

Гай-гай, онуки, де ви, в опельках?

Вкраїнській книзі – лише два проценти,

А хто ж пробудить лицарство в дядьках?

На кресах болю – вільно пастись козам,

На кресах болю – мулам благодать...

Несолодко живеться лише босам –

Спішать до цурки світ скупить-продать...

А як же з совістю, Верховночола Радо,

А як з порядністю, паночку депутат?

Та зверхники не чують – скопом крадуть,

На жебри мові – нікому й подать...

Хова очиці в пуп своя ж облрада,

Язик міськради – мов реп’ях сухий...

Довкіл, куди не кинь, повсюду – ЗРАДА,

На покуті – не Кий, а Пес Лихий...

На кресах болю – цурпалки, обноски,

Де мав буть льон, гарцює блекота...

Лжекласик з СПУ – геть свій у доску,

Та чи отверзлись щирістю вуста?

Гай-гай, вуста, вони – не зовсім ложні,

Гай-гай, вуста, вони – не кам’яні:

Фарбують їх і так, і сяк вельможні,

Та цемент проступа – як на стіні...

На кресах болю, де кривавлять маки,

На кресах болю, там, у полині,

Бредуть без слів нащадки гайдамаків:

Де став їх чобіт – ратиці свині...

О Господи, народ це чи – отара?

Куди не глянь, лиш ратиці, лиш – ра...

А над усім оцим – чорнюща хмара,

Мов чорна клякса – з чорного пера...

 

                          ОРДА В ОРДІ

 

…Чекісти – орден зла, орда в орді, колона,

Яку нумерувать мені не випада…

Це ті, що сотні літ кістьми лежать „у трона“,

Через яких в світах біснується біда…

Хтось знає їх зблизька, а хтось, як я, – здалéка,

Хтось служить їм за гріш, а хтось – зле потерпа…

Лиш праведна душа, мов із громів лелека,

Основи цього зла в словах і днях лупа…

Чекісти – орден тьми, ганебище в ганебі,

Розпуста, де хробак халепствує в олжі…

…І зирить на все це, Той, хто живе на Небі,

І тіні од злих душ Йому навік чужі…

 

16.06.2012р.

 

ВІКНО БОЛЮ, ПРОРУБАНЕ В ПІТЬМІ

 

І шабля – козацька, і шапка – козацька,

Козацький жупан і кунтуш...

А доля – жебрацька, а мова – жебрацька,

А де ж український грім душ?

І врода – козацька, і кобза – козацька,

Козацькії вус і – чуби...

А доля – жебрацька, а мова – жебрацька,

Невже-бо і досі – раби?

І рада – козацька, і зрада – родацька,

Козацькі, святі кольори...

Та родить не воля – картопля кодацька,

Продажні нас хрестять вітри...

Є – степ і раїна, а де ж Україна?

Є – свята, святині ж – катма...

Душа – ледве квилить, мов свічечка блима:

Пітьма нами править, пітьма...

 

             ЧУЖА НАЦІЯ

 

     Двадцять рядків печалі

 

...Поети – провидці нації

Навіть в часи стаґнації…

І коли їх темні вбивають,

Джерела не прибувають –

Ідуть в глибини земні,

Знеможені і сумні…

А ті, які в тьмі народжуються,

В безмовне бидло вироджуються

І служать при кураїні

Чужій, заморській (?) країні…

Поети, ті, що за морем,

Не схмарені нашим горем,

Хоч пробують декларувати

Щось там крізь товщу вати:

Так вони вже навчéні

Служити віскі й печені…

Для них, митців, чужа нація –

Спотворена номінація…

…І коли це все зрозумієш,

Мовчати більше не смієш…

 

12.11.2014р.

 

              СИВА БАЛАДА

       НА ЧОРНІЙ СТОРІНЦІ

 

                                            Пам’яті мого діда

 

…Розкуркулили, розпродали,

Сход кахикнув: „Соловки!“

Кістку розпачу обходили

За переярком вовки…

Сови, мов дівчатка, плакали,

Сад від горя – почорнів…

На котів – собаки гавкали,

Дід – цигаркою вогнів…

От і все: дорога стелиться

Через яр, за бур’яни…

„…В Соловках, Василю, стерпиться, –

На плечах у Сатани… “

Прощавай, село і вулиця,

Хата біла – прощавай…

Домовина хай не журиться:

По останній – наливай…

Ще до ранку маєш зáбавку,

Ще підводи не стоять…

В сулії – чортмає затички,

Годі з горя чуба м’ять…

Розкуркулили, розпродали,

Ніч зів’яне і – кінець…

„Ще ж учора був господарем…“ –

Гнітить душу каганець…

В гранчаку первак печалиться:

„Я ж і так віддав коня!“

Та комбіду – мало: зариться,

З Копанів геть виганя…

Самовар – і той загарбали…

„Соловки, ой, Соловки…“

…За похилими загатами

Матюкалися дядьки…

 

           В’ЯЗЕНЬ ЗІРКИ

 

                                                   В.Стусу

 

...Де останній із Могікан

Українського слова?..

Згас, мов обрію зболений кант,

А не стлів, як полова...

На обочині снів – колоски,

Мов запльовані діти...

Сонце – наче карась без луски, –

Як такому радіти?

Знак запитання – спротив блідий

З-під копірки...

...Впав останній стрілець молодий –

В’язень зірки!

 

    УКРАЇНСЬКА МОВА

 

Мені ця мова – органічна,

Вона – немов жива вода…

Така – земна, така – космічна,

У ній – і радість, і – біда…

Вона – сестра, вона – матуся,

Вона – невістка у журбі…

У неї – повнозерня вчуся,

Їй поклоняюсь – мов судьбі…

Вона мені – у спадок дана,

Мов оберіг у сповитку.

Душа її – все зряча рана:

Бог мав таку…

 

                       БАЛАДА

В УКРАЇНСЬКІЙ ВИШИВАНЦІ

 

                                               Л. Д. Горілик

 

Українська вишита сорочка,

А сказать простіше – вишиванка...

Китичка звисає із шнурочка:

Це – майстрині щира забаганка...

Привезли її з села – на свято

І при всіх мені подарували...

Серцю в ній так тепло і – крилато,

Наче слово – янголом назвали...

Я себе погордою не тішу,

Знаю: що я – мушу, скільки – важу...

Але радощам у грудях – тісно,

Розумієш, друже, чуєш, враже?

В поле йду, спускаюсь до ярочка,

Де ліщина тужить з осокором, –

Українська вишита сорочка

В душу загляда глибинним зором...

 

ТУГА ЗА ОДГАСЛИМИ ЗОРЯМИ

 

Дід Василь і баба Серафима –

Селіверстович і Григорівна.

Зірка їхня в долях негасима,

Мова їхня – не переговорена...

Поле роду – житом колóситься,

Радість роду – у серці ластівки.

Туга роду – в мені голóситься,

До надгробних каменів ластиться...

Подивлюся на фото і – згадую

Дні, які поглинула віхола...

Спогаданням осмуток радую –

Палить душу сережка вільхова...

Пам’ять – зіркою невгасимою,

Хоч про це вже немов говорено...

...Знов живуть десь Василь з Серафимою,

Тільки – не Селіверстович, не Григорівна...  

 

      СИВИЙ ЧОВНИК СЛОВА

 

Білила хату моя біла матінка,

А я малий був, наче в полі маківка...

Просив матусю взять мене на руки,

Бо поруч дибуляли чорні круки...

Матуся круків квачиком шугнула,

І гвардія чорнокрилів спурхнула –

На вишняки, в ошаття зелен листя,

А день – на мене білим сяйвом лився...

Матуся, хату білячи, співала,

Де треба, вдатним жестом шпарувала...

На серці в мене біло миготіло:

Ще чорнокрилля в нього не влетіло...

...Дивлюсь на хату: де ж матуся, мати?

І нічим серця щем зашпарувати...

...Літа-літайленки, лелеки й круки з саду,

Ведуть мене на сповідь в цю баладу...

А неня бачить все, але – не чує:

Її душа – у безмірі кочує,

На сивий човник слова очі мружить...

...За сволоком – біленький квачик тужить...

 

                          * * *

 

Купіть мені, мамо, срібні чоботята:

Я піду в них в сутінь виглядати тата.

Вийду за окілля, стану коло дуба:

Чи не скресне в зорях постать його люба…

Прогарцюють коні, пройдуть богомільці,

Задріма надія в лозах при сопілці…

Але я чекати ні, не перестану,

Перед самим ранком тата в сні застану…

Йтиме він, статечний, у новій чумарці,

Чорний вус заледве умочивши в чарці…

Я гукну щосили, але він – чи вчує:

В хаті, що під цинком, тато наш ночує…

Але, мо’, сьогодні схаменеться татко:

В срібних чоботятах його ж янголятко…

Мо’, візьмé за руку, витягне цукерку:

,,Маєш, хлопче, тата, ще й сестру Ликерку.

Хоч живе Ликерка не у вашій хаті,

Та родинні риси щирістю багаті…“

Скреснув сон-дрімота: спи, мала босота,

Голоп’яті ніжки скривдив коло плота…

Татко твій не прийде, в сон твій не загляне,

Чому так і за що, то – невтішна рана…

І все-таки, мамо, хоч на треті свята

Купіть чоботята, купіть чоботята…

 

 

                         * * *

 

На зеленому клені – сльоза золота,

Ти до неї наблизила змерзлі вуста.

Ти хотіла надпить ту сльозину, а я

Взяв за руку тебе: „Не твоя – солов’я...“

На зеленому клені зітхав голубок –

Традиційно вкраїнський, говорять, лубок...

Ти хотіла пташинку шугнути, однак

Схаменулась: „Нехай, то – розкрилення знак“.

При розкриллі отім – і сльоза, і душа,

І зоря, що з крайнеба до нас поспіша.

Поспішає, спішить, а не може прийти,

Не згубивши підківку на схилі версти...

Ти підківку ту, люба, до рук не бери,

Ти мене за журбу золоту не кори.

Що поробиш, як гублять підкови літа...

...На зеленому клені – сльоза золота.

 

            ЕММА АНДІЄВСЬКА:

       МЕТАФОРИ В КОЛЬОРІ…

 

Шукає барва пензель мій, шукає,

Як сіроманець, що в югу втікає.

Шукає барва пензель, світла просить,

Душа ж, мов юна покритка, голосить.

Про що – голосить і за ким – голосить? –

Мо’, за серпом, що жмуток сонця косить,

Мо’, за зорею в сні на оболоні,

Яка вагітна вовком в чеснім лоні…

Шукає барва пензель швидко, кволо –

Так зéрнятко шука пташине воло,

Шукає так гачок форель в лагуні,

Як хтиві губи – недостигло-юні…

Шукає барва настрій, тягне нитку,

Мов дід і баба на городі ріпку:

Мозольний труд, та він – не є принука,

Важка ця барва – наче каменюка…

А чим її, стокляту, розлупати,

Щоб в час і простір сходи прокопати?

Аби весь світ примружив гострі очі:

Ця жінка, справді, знає, чого хоче…

Не лише знає, вибачте, а й – МОЖЕ,

Тримать цей хист в запасниках негоже…

Цар-образ виривається із плями,

Мов немовля, що хоче циці мами…

Ще в мозку, на горі, не чути світла,

А барва, мов язичниця, розквітла.

Іде вона, не знаючи доріг,

Несе в саквах з калиною пиріг.

Що ж, може, будем ниньки з пирогами –

Раз ґрати рвуть стокольорові гами…

Шукає барва пензель мій, шукає,

А слово збоку дивиться й – зітхає…

 

 

                          БАЛАДА

  НА ЧЕСТЬ КАРТИНИ „ВЕЛИКА МАТІР“

              ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ

 

…Везуть картину… Ой, чи вже й везуть?

Везуть картину… Ой, чи й по дорозі?

Аж бовдури, мов пси з-за хмар, іржуть,

Від дивовиж утриматись не в змозі…

Везуть картину? Із Галичини…

Везуть картину? З Мюнхена, від пані…

Її талант – на крилах сяйвини,

Її талант – в черленому жупані…

Везуть картину? Майже привезли,

Що значить майже? І чому – на Київ?

 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • И только не завыть бы волком!
  • Плекайте мову
  • БАЛАДА НЕПОНИКЛИХ СВЯТИНЬ
  • Какая-то лирика
  • Театр боли


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Июнь 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.