Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Антологія одного вірша Поэзия |

Антологія одного вірша

 

 

Михайло

ЛЄЦКІН

 

ПРАВО

НА БЕЗСМЕРТЯ

 

 

Парадокс: говорити прозою значно легше, ніж віршами (та ніхто поезією і не говорить, навіть імпровізатори), однак найдавніші пам’ятки словесної творчості людства (Пісня про Гільгамеша, Веди Авеста, Біблія) є творами поетичними. Чому? Тайна сія велика єсть… Можливо, тому, що всі ці тексти є «богодухновенними», в них викладені основи чільних релігій світу, а Бог з самого початку являв Себе людям як Творець в усіх аспектах. Навіть наука наприпочатку

зодягалася в поетичні шати (скажімо, трактат «Про природу речей» Лукреція Кара), давні великі мислителі були водночас і науковцями, і лікарями, і поетами.

Крім того, первісне мистецтво було синкретичним – просто м и с т е ц т в о м, з якого пізніше вичленовувалися поезія, музика, спів. Згадаймо біблійні Псалми Давидові (псалом по-грецькому – пісня), Пісню над піснями закоханого Соломона. Давньоруський Боян, як і його грек-попередник Гомер, був і автором слів та музики своїх творів і співаком. Ось чому впритул до нашого часу «піснею» називається і вокальний твір, і нерідко твір суто поетичний (відповідно й термін «співець, співачка»).

Не дивно, що й символом поезії стали назви музичних інструментів: арфа (серед друзів у Фейсбуці є талановитий поет Арфіст), кимвал (звідси – цимбали), лютня… Але найпоширенішим символом поезії в усіх європейських народів стала л і р а. Ще давній грек Анакреон(т) просив, мріючи взяти участь у тяглості поетичної творчості й ще не зовсім відірвавши символ від першооснови: «Дай мені Гомера ліру Без струни, що зве до бою». І юний Пушкін писав: «Итак, мой жребий пал: я лиру избираю».

На українському ґрунті показовою в цьому плані є поезія О.-Ю. Федьковича:

 

                   ДО ЛІРИ

 

Сидить леґінь, сидить зажурившись,

Головою на ліру схилившись.

«Чиж маю я на гуслех заграти,

Чи до ліри як гай заспівати?

Заспіваю я радше до ліри,

Бо на гуслех нема мені віри.

А та ліра все серденько знає,

Струна струні правду вповідає.

 

Доробок Грицька Чупринки містить поезію «Ліра», яка фіксує амбівалентність сприйняття її звучання: «Ліра стогне, ліра б’ється// І ридає, і сміється: // – Засмучу і звеселю!». В Україні з її специфічною історією до ліри приєдналася ще кобза (завдяки «Кобзареві» великого Тараса), але між ними відбулося розмежування: кобза стала символізувати поезію бунтівну, а ліра (з нею, до речі, теж ходили та співали переважно сліпі лірники) – ту, яка взяла свою назву від ліри, – ліричну… Пор. у того ж Чупринки: “Тихо, так тихо, жалібно грає, Ліра за щастям розбитим ридає, Чайкою квилить В горі, в знемозі…”. Тепер же, в наш час, «ліра» стала майже терміном і фігурує часто як назва то видавництва, то журналу чи альманаху, то збірки – але обов’язково чи переважно поетичної.

І от, дорогі колеги – поети інтернетної групи «Перевесло», які ексклюзивно, чи головним чином, чи хоча б зрідка пишете – переносите на папір вихлюпи своєї ліричної душі, звершилося: у світ виходить альманах із промовистою назвою «Лірник», в якому зібрано найкращі ваші здобутки на поетичній ниві. Нехай те, що досі бачили небайдужі очі тільки ваших друзів по Фейсбуку, тепер стане надбанням більш широкої громадськості й через бібліотеки отримає, як писав Генріх Гейне, п р а в о  н а  б е з с м е р т я.

В добру путь!

 

 

 

Ганна

ЩИДЛОВСЬКА

 

 

* * *

 

Моя українськість не вишита на сорочках,
вона не волає, не б`є себе в груди публічно.
Вона − у непевних моїх поетичних рядах,
як паростки мови, яка, вірю, − житиме вічно.

 

Я вчуся складати яскраву мозаїку слів,
шкодую, що не ювелір: кожне слово – коштовне. 
Лишили у спадок поети − творці, вчителі
незграбній мені розмаїття її віршомовне.

 

Криниця її невичерпна − втамує жагу,
та як підступитись, мені, недосвідченій, грубій…
Щоб стиглі слова, як плоди, набирали вагу,
живою водою поезії змочую губи.

 

 

 

Михайло

ЖАЙВОРОН

 

 

* * *

 

Ми люди лишé – ні на йоту не примха природи.

Так само оголені душі вкриває снігами.

То сік молодий під корою дерев колобродить,

То чорною кішкою ніч пробігає між нами.

 

Ніщо не чуже нам людськé – від провин до спокути,

Де нас розділяє всього лиш півкроку, півслова.

У вирвах очей цілий світ може легко втонути,

Або ж спалахнути зірками над плесами знову.

 

Все знаємо ніби уже про погоду й негоду,

На все є прогнози і навіть вагомі причини.

Маленька планета давно вже під Господом ходить,

А ми вже зарано забули, як світить лучина.

 

Від помаху крил десь угору здіймаються хвилі,

І вітер спросоння роздмухує сонце, що сходить.

Відкритися дню не потрібні великі зусилля,

Для цього ні в кого не треба питатися згоди.

 

 

 

Ольга

МУСІЄНКО

 

 

Сестрі

 

Такі ми схожі – і такі ми різні,
У світ знялися з одного гнізда.
Просякнуті гостинністю наскрізно,
Та хто ж ту доброту тепер згада?

Я – вільна. І живу собі, як хочу.
Дивлюся в небо і папір псую.
Сама собі і думкою пророчу,
Сама себе в собі не впізнаю.

Ти стелишся дрібненькою травою
Під гострим лезом долі
і мовчиш.
Поділишся хіба що лиш зі мною
Прожитим днем. Й сама собі простиш
Оте шукання вічної турботи,
Що висотає силоньку без меж.
Тяжке ярмо селянської роботи
Ти тягнеш на собі. Так і живеш...
Мурашкою
від досвіта до ночі.
Безпросвітно. В шаленому танку.
Я бачу твої втомленії очі,
 
Ти ж не хотіла доленьку таку.
О сестронько, о любонько ти мила,
Вже тануть, наче свічка, наші дні.
Спинись на мить!

                Глянь: хмарка легкокрила,
Мов первоцвіт, всміхається весні...

 

 

 

Анатолій

ШЕВЧЕНКО-ЗУРНАДЖИ

 

 

Незалежність

 

Віками ти була в неволі,
І врешті-решт це відбулось – 
Ти вільна, як той вітер в полі.
Та з цього все і почалось:

 

Хоч стала вільна Україна – 
Вінець зусиль, турбот, надій! –
Та тільки гірше стало сину:
Скорились люди волі злій.

 

З труни не хоче уставати,
Як в «Заповіті» написав,
Бо вже не та країна-мати,
Яку Кобзар благословляв.

 

Нема любові, розуміння,
Враждують сестри та брати.
Тримають в пазусі каміння
Для особистої мети.

 

А та мета – пограбувати
Та розділити на частки,
Бо всім сьогодні наплювати, 
За що боролись козаки.

 

Усюди панство розквітає,
Ворожі правлять вчителі,
У Раді злагоди немає –
На язиках вже мозолі.

 

А незалежність як прикраса,
Як зайвий аркуш на столі.
І ллються сльози у Тараса
Від болю на його землі.

 

 

 

Ірина

ЖУРАВЕЛЬ

 

 

ДІВЧИНА

ІЗ ПРИСМАКОМ ОСЕНІ


Вона йшла легко, сонячно, дівочо,
Зігріта літом, спогадом п'янким,
Їх погляди зустрілись неохоче,
Вона пішла в осінню даль за ним...


Її тримав за руку він так ніжно,
Вже не юнак, та з трепетом горів,
Осіннє листя вкрило землю сніжно
І день заснув в обіймах вечорів...


У роздумах не спало її серце,
Всього лиш зустріч, що змінила все...
Вдивлялись зорі в осені озерце:
«Хай місяць цю тривогу віднесе...»


Вона ввійшла в життя його нежданно,
Весняним сміхом, бісиком в очах
І так спокійно, ніжно і спонтанно
Дівочий образ жив в його ночах...


А осінь йшла холодною ходою,
З кимсь розділяла радість і печаль.
І стала враз незримою стіною
Для двох людей, які дивились в даль...


Ця дівчина – весна чи, може, літо,
Він розгадати так і не зумів,
Її читав задумою прожитий,
Осінній день в польоті журавлів.


Вона весною бути лиш хотіла,
Та сива осінь сковано прийшла,
Відплакала тужливо і прозріла,
І мудрістю у дім її ввійшла.


Ця дівчина із присмаком осіннім
Будила щире серце в дивних снах,
Не бісиком, не сміхом, а спасінням
І глибиною в молодих очах.

 

 

 

Михайло

ЛЄЦКІН

 

 

А ВТІМ…

 

Містких не накопичивши пожив,
Хоча божкам накланявшись доземно,
Я думаю, що все-таки пожив – 
Гадаю, що не зовсім і даремно.

 

Не всі мої ровесники живі.
А я живий (бува таке в природі),
І все-таки у лисій голові
Ще є таке, що стане у пригоді

 

Тим, хто тепер, в оновленім краю,
Намацує стежину під ногами.
Можливо, я під вітром ледь стою,
Та розумію щось в життєвій гамі.

 

А втім, про що я? Так, про все… А втім,
Хвалитись особливо і нема чим.
В прийдешньому, у віці золотім,
Я буду вже… не теплим, не гарячим…

 

 

 

Ірина

ЮРЧУК

 

 

Колискова для матусі

 

З хати мама вийшла: сяду ж бо під вишню,
По-під черемшину
трошки відпочину.
Спохопилась мати: ніколи сідати

Піду для ягнички накосю травички.

 

Ой, горе та й годі! Сухо у городі.
Жар надворі, літо. Ой, пов'януть квіти.
Пішла до криниці, принесла водиці.
Квіти поливала, пісеньку співала.

 

Спам'яталась мати піду до теляти,
Бо воно ж саменьке, бо йому ж сумненько..
Ще знайшлось роботи
буряків три соти.
Треба ж їх сполоти, бо живі істоти...

 

У садку на диво яблука вродили.
Заходилась мати яблука збирати.
Пішла до ставочка кликати синочка,
Бо ж він рибку вудить, про обід забуде.

 

А тоді низала для дочки намисто
Прала, прасувала, вимісила тісто.
Та прибігли діти, почали галдіти:
Нагодуй млинцями, ти ж бо обіцяла...

 

Млинці готувала, діток годувала,
В хаті прибірала та пісні співала.
Отак клопотала, а за черемшину
Сонечко сідало, наче та жоржина.

 

До ночі під вишню присісти не вийшло.
Каже дочці й сину
завтра відпочину.
Повела до хати діток укладати.
Поки колисала, пісеньку співала.

 

І під колисанку спали до світанку
Вишня, черемшина й рожева жоржина...

 

 

 

Микола

СТАСЮК

 

 

БЛАГОСЛОВЕННА

БОГОМ МИТЬ


                          За Л. Гумільовим


Благословенна Богом мить:
В чертогах бабиного літа,
Калина,
золотом зігріта,
Між осокорів пломенить!

 

З любов’ю жовтень для землі,
Діставши перли квітів з скрині,
Гойднув на срібній павутині
Промінчик,граючись в теплі.

 

І я,мов лист, затріпотів:
Хоч вередун, а таки в темі,
Раз пише сонячні поеми
Під час бенкету кольорів.

 

Танцюють жваво у гіллі
Із вітром сонячні розливи,
Де хризантеми творять диво
У танцях буднів та землі.

 

Так прагне міць старих дубів
Окреслить полум
ям шипшина…
Бринить непрохана сльозина,
Бо для чуттів бракує слів.

 

За це і дякую Йому:
За дар великий –
просто жити,
Любити, мріяти, творити
Та буть Людиною тому.

 

Існують світ та Бог вовік,
Людська миттєва лиш дорога…
Та любить світ і славить Бога,
Усе ввібравши,чоловік.

 

 

 

Ірина

БУЛАХОВА

 

 

* * *

 

Сюжет класичний: квітне м`ята,
повільно суне череда,
старенька хата, сива мати
дітей у гості вигляда…

 

А от мої матуся з татом
(такі колізії в наш час!)
живуть на поверсі дев`ятім
і теж чекають в гості нас.

 

Йдемо, в руках несем гостинці.
Згори, з балконного вікна, –
нам усміхається в косинці
моя мадонна осяйна.

 

Снуються спогади нитками.
Щебечуть, ніби ті пташки.
Ось на гостину вносить мама
свої фірмові пиріжки.

 

Розповідаю про родину,
як вчиться правнучка мала,
які у місті є новини…
(
вона давно там не була).

 

Додому час. Уже сумненькі
згори махають в дві руки
мої два сонечка рідненьких,
два сивочолих голубки.

 

Та й ми уже – дідусь, бабуся…
сяйнула думка в голові.
Про себе Господу молюся:
– Спасибі, що батьки живі!

 

 

 

Ігор

МАРКЕС

 

 

* * *

 

...Я не бачу, мамо, не бачу…

Чую тільки – сльози течуть...

І солоні якісь, гарячі...

А іще – щось погано чуть...

 

Де я, мамо, чому так тихо...

Ти мовчиш чи сказала щось?..

Мабуть, осінь... Як важко дихать...

Там іде (чи здається) дощ...

 

Я не бачу, мамо, не бачу...

Де рука твоя, дай сюди...

Я не плачу, зовсім не плачу...

Дуже хочеться, мамо, води...

 

Кажуть, танк мій горів, мов свічка...

Але я все забув про те...

То є пам'яті дивна звичка...

Все минеться, і все пройде...

 

...Я не бачу, мамо, не бачу…

Чую тільки – сльози течуть...

І солоні якісь, гарячі...

А іще – щось погано чуть...

 

 

 

Людмила

НЕКРАСОВСЬКА

 

 

***

 

Ах ти, країно, мов дівчинка, милая! 
Шлях ти обрала занадто важкий!
Скільки охочих тебе взяти силою
Та обдурити, іще й залюбки!


Світло – попереду, дійсність – у відчаї.
Не вберегтись, не втекти від біди.
Ось би тобі меду крапельку живлючу
Дати у кожен ковточок води!

 

 

 

Володимир

СПЕКТОР

 

 

* * *

 

Ах, шкільні красунчики, лідери атак…
Очі в них майбутнім вигравали.
І здавався вічним юності п’ятак,
Щедрим – видзвін випускного балу.

Все старіє в світі – лùця та вино.
Мідь тьмяніє та минає мода.
Ми, мов Атлантида, падаєм на дно,
Відчуваєм важкість переходу
Чар краси та сили – в слабкість в’ялих щік,
Майбуття – у незабутні дати.
Ніби крізь рокù дзвінок до нас проник,
І годинник прагне поспішати…

 

 

Переклад із російської

Михайла Лєцкіна

 

 

 

Любов

ШЕМЧУК

 

 

ДОВГОЖДАНЕ ЩАСТЯ

 

Пташино моя, щиро дякую Богу,
Що він поєднав наші душі з тобою.
Прибилася доля до мого порогу
Ота, що так ніжно зоветься Любов’ю.

 

Стоїть на порозі, привіту чекає,
Шукає в очах моїх щирої правди…
Маленький конверт від грудей відриває:
– Візьми, це тобі я дарую… Назавжди.

 

Взяла. Відкриваю – там Щастя: маленьке,
Усміхнене й радісне, ніби дитинка.
– Ну, де ж ти так довго ходило, рідненьке?
Вже й вік повернув за свою половинку…

 

– Нелегко було на життєвій дорозі:
Топили у чарці, а я виринало…
І ось я тепер на твоєму порозі,
Зігрій… Пригорни… Бережи, щоб не впало.

 

Схопила… Цілую… Зігріть обіцяю…
Я буду тебе берегти від напасті.
І міцно до серця свого притискаю
Своє довгождане й так бажане Щастя.

 

Пташину свою все життя я чекала,
Нарешті вже можу подякувать Богу…
Так довго в житті тебе, Щастя, шукала.
Хай пізно, та все ж…
Ти прийшло до порогу.

 

 

 

___________________________

 

 


Ключевые теги: поэзия Украины
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Мы, как Атлантида, падаем на дно…
  • ВЕСНІНА
  • НЕ СТРІЛЯТИ!
  • СОРОК СЬОМИЙ
  • Какая-то лирика


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Сентябрь 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    16 сентября 2019
    Клеветникам России

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.