Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Коли ти думками злітаєш до зір... Поэзия |

 

Ольга

Мусієнко

 

 

НА ЗИМОВІ ВІТИ СІЛИ БІЛІ КВІТИ

 

На зимові віти сіли білі квіти,
Заіскрились сяйвом в промінцях ясних.
Та холодний вітер, невблаганний вітер
Без жалю зриває пелюстинки з них.

 

Ой, не дми так, вітре! Дай нам порадіти,
Дай зігріти душу свіжістю краси.
Бо у цьому світі всі ми, наче діти,
Прагнемо казкових відчуттів рясних!

 

 

Бувають хвилини...

 

Бувають хвилини, що небо так близько:
На відстані душ, чи твоєї руки.
Сніжинною ніжністю стелиться низько
І падає час, як з гнізда ластівки.

 

В ці миті ясні світ ти любиш до трему,
До щему, до болю, до серцебиття.
І вже й не вгадаєш хто: ангел, чи демон
На білому білим малює буття.

 

Є ангели падші, є демони світлі.
Є час і безчасся, безмежжя й межа.
Ніщо лиш не варте журби в цьому світі,
Не коштують сльози й дрібного гроша.

 

Бувають хвилини, що небо так близько,
І райські сади ваблять ніжністю зір.
Воно лиш тоді опускається низько,
Коли ти думками злітаєш до зір.

 

 

В ЧУЖОМУ МІСТІ

 

В чужому місті, що колись було моїм,
Старі будівлі дивляться знайомо,
Юрмиться люд і квапиться додому.
Я не спішу. Я в ньому – пілігрим.
У склі вітрин, де лоск, як в Фаберже,
Себе помітила, та миттю одвернулась.
Здалося, тінь чужа в нім промайнула,
На мене глянуло щось дивне і чуже.
Аж знітилась... Сховалася в пальто.
Та через хвильку випрямила плечі
І збайдужіло затаїлась в вечір.
Ховайсь, чи ні – хіба впізнає хто?
Куди поділась дівчинка смішна,
Що виростала із думок і суконь,
Несміло клала і слівцем, і звуком
Рядки пісень, що в серці віднайшла...
Невже це я? Куди тепер іду?...
Зоря крізь серце пролетить нічийна,
Блакитним веретенцем біль мій вийме –
Без неї я в цім світі пропаду...
В чужому місті, що колись моїм було,
Я думи виколисую крилаті.
Тут ще живуть мої і батько, й мати,
І я здіймаюсь тільки на крило...
Усе пройшло... Постмодерновий світ.
Неонових реклам б
є мерехтіння...
Моя душа тут звідала цвітіння
І звідси почала свій зореліт.
Туди, де ніжно плавають хмарки,
Тоненький човник Місяця сріблиться,
Де Сонця диск у небі золотиться,
Де зорі пролітають крізь роки...

 

________________

© Ольга Мусієнко

 

 


Ключевые теги: лирика
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Думками я полину в зоревії...
  • Зорі,та думки про світ
  • Чуже місто
  • Я порівнюю з ніжністю
  • СТИХИ УКРАИНСКИХ КЛАССИКОВ


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Февраль 2020    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    242526272829 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Мегалит


    Лиterra


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Сегодня, 00:11
    Кёльнская яма
    16 февраля 2020
    РОЖДЕНИЕ БРАТА

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2019. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.