ЗЕМЛЯ НАС НАРОДИЛА ДЛЯ ДОБРА

ЮРІЙ КИРИЧЕНКОлауреат Міжнародної літературної премії

 імені Тараса Шевченка (2009)

 

З циклу „ЗЕМЛЯ НАС НАРОДИЛА ДЛЯ ДОБРА"

 

                                  ЗЕМЛЯ

                    НАС НАРОДИЛА

                        ДЛЯ ДОБРА

 

…Земля біжить в невпинність: їй – пора,

Аби не впала тінь журби на лиця…

З благословенних берегів Дніпра

На плеса щирості сідає птиця…

А ґранослов – у праці, у трудах,

Натхнення – його зболена турбота…

За обрій крила розпросторив птах,

Йому болить – лиш нефальшива нота…

Вона – непогамовні ручаї,

Така лунка – не вийти з її брану…                          

Їй заздрять паперові солов’ї

І ті, що колупають давню рану…

Комусь вона – не надто показна

І, може бути, де в чому – буденна…

Але, як Перебенді жар-струна,

Ця пісня, вірте слову, дерзновенна…

Її не розуміть – красу згубить,

Її не вчути – лиш, хіба, глухому…

Не всім, брати, дано не відлюбить

Небесність колоскового огрому…

Не часто при святковому столі

Так урочисто княжить паляниця…

І сходить сонце в слова на чолі,  

І вдячністю тужавіє десниця…

Чи віє прохолодою з Дніпра,

Чи колосом видзвонює пшениця,

Земля нас народила для добра,

Аби не впала тінь журби на лиця…

 

                 УКРАЇНЕЦЬ ДУХУ

                             Балада

             про провідника з пітьми

 

…Франко й сьогодні провідник з пітьми,

Франко й сьогодні Українець Духу…

Він той, за ким у бій пійдем і ми,

Аби розвіять морок, тлін, задуху…

Франко чолом в безодню не поник,

З ідеями борні не припізнився…

Він чину і завзяття трудівник,

Його рядком лан честі зазернився…

Франко не Бог, та божий дар у нім

Всевишній вияскравив достеменно…

Ми з ним усі у колі вогнянім

І нас назвать не важко поіменно…

Ми – ідемо! І голос наш гучить,

І відблиски звитяги – на знаменах…

Чого народ безсмертний ґеній вчить, – 

Не віднайти в безтямних шоуменах… 

Франко – пророк… Його всезрячий крок

Не вичерпав себе, свою натуру…

А ви мені про сатанинський рок,

Якому поклоняєтеся здуру…

Я розумію: всяк – шука своє:

Безликий – до безликого тяжіє…

Рука мерця – мерцю гріш подає,

Та в слові ще нещерблені ножі є…

Тож повторю: лупайте сю скалу,

І правдовияв совісних збудéться…

…Ніколи не явити Бога злу,

Най у бескеттях згуби западеться!..

А мій Франко – мої суремні дні,

А мій Франко – невичахле багаття…

Він – правдочолець з словом на стерні,

Яке безликість не пірве на шмаття…

Я це збагнув не вчора, і тепер,

Коли не гоїть правда поклик болю,

Франковим серцем власний дух підпер,

І виродків безчестя ніц не бою…

Бо що вони? Більмаві кажани,

Їм гнів мечів збороть і нині годі…

…Каменяреві доньки і сини

Несуть вогонь, що бурхає насподі…

04.09.2013р.

 

                          БАЛАДА 

      ПРО МАТЕРИНСЬКИЙ ХЛІБ,

ПЕРЕДАНИЙ МЕНІ ГОРОБЧИКОМ

 

                                       Якби мати знала,

                                              Яка в мене бíда,

                                              Була б передáла

                                              Горобчиком хліба...

                                             (З пісень мого народу)

                                           1

Горобчику, горобчику, чорночубий хлопчику,

З яких ярів, з яких борів під вікно прибився,

Чи, може, ти, так як і я, казна-де вродився?

Горобчику, горобчику, безталанний хлопчику,

Що несеш у дзьобику, що аж піт на лобику?

Зупинись, перепочинь, скуштуй, брате, супику!

Горбчику, горобчику, неспокійний хлопчику,

Обізвися, помолися, в люстерко причепурися...

                                     2

І радий би, так ніколи – тікаю од віхоли,

Тікаю од віхоли, жалі в серце в’їхали.

В’їхали-прокралися, гостями назвалися,

Грізно так назвалися – ночувать зосталися...

А мені тра’ квапитись, неспокійно в світі щось,

Неспокійно в серці щось – потерпає в полі хтось:

Мо’, – козак, мо’, – чумак, а мо’, – й просто бусурмак,

Сьомий ранок, сьомий вечір – забув хліба смак...

                                      3

Отака-то, брате, пригодонька-біда:

Передала сива мати горобчиком хліба.

А я не признався – зайдою назвався,

Через те гостинцю нені дальній шлях прослався:

За моря, за гори, за степи, за ріки, – 

Де булані коні, де козацькі піки.

Де душа бурлацька, де земля кодацька,

Де без хліба ниньки пухне слобода бідацька...

                                    4

Спасибі тобі, горобчику, чорночубий хлопчику

За сережку в усі, за хліб від матусі...

Але є місце, де він ниньки потрібніший – 

Є ще брат безхлібніший...

А я маю силу сам зорати ниву,

Долю пракозацьку тримаю за гриву.

Доле ж моя, доле, несходиме поле,

Вточи на всіх правди-моці, воле наша, воле!

                          

                       БАЛАДА

В УКРАЇНСЬКІЙ ВИШИВАНЦІ

 

                                               Л. Д. Горілик

 

Українська вишита сорочка,

А сказать простіше – вишиванка...

Китичка звисає із шнурочка:

Це – майстрині щира забаганка...

Привезли її з села – на свято

І при всіх мені подарували...

Серцю в ній так тепло і – крилато,

Наче слово – янголом назвали...

Я себе погордою не тішу,

Знаю: що я – мушу, скільки – важу...

Але радощам у грудях – тісно,

Розумієш, друже, чуєш, враже?

В поле йду, спускаюсь до ярочка,

Де ліщина тужить з осокором, – 

Українська вишита сорочка

В душу загляда глибинним зором...

 

                                * * *

 

                Святійшому Патріарху Київському

                   І всієї Руси-України Філарету

 

...У Біблії, видрукуваній Вами в Білорусії,

Очі синії, коси русії...

Душа щирая, непідкупная,

Українська суть – волелюбная...

24.05.2008 р.

м. Січеслав

 

СМЕРТЬ БЕЗ’ЯЗИКОГО СИНА

 

Біжать хорти, намордники згубивши,

Біжать хорти – на те вони й хорти...

Товариша по шерсті в полі стрівши,

Стурбовано спинились: „А хто ти?"

Та хорт мовчав: язик його не слухав,

Його втяли песиголовці злі...

Зустрічний, він хортівське кодло нюхав,

На зорі позираючи в імлі...

Стояла ніч. Хорти були голодні,

Стояла ніч. Хорти були не злі.

Та в мізках їх, мов у пекельній бодні,

Думки стрибали, мов зайці малі:

„Він – наш... Він – наш... Але ми – хочем їсти...

Він – в шерсті... Як і ми, при пазурях...

А що, коли всім кодляком насісти, – 

Так, як пірати чинять на морях?.."

Сіпнулось кодло. Вождь – поперед нього,

Рвонулось кодло. Ікла – як мечі. 

І кревняка свого, братка земного,

Прикінчили... Се бачили сичі...

Втоливши голод, вийшли на дорогу,

Шерсть відригнувши, подались у ліс.

Біг батько хорт із тічкою не в ногу:

Він – сина без’язикого загриз...  

 

     ЯНИЧАРСЬКА

       КОЛИСКОВА

 

Усміхнися, чуєш, сину,

Годі сльози лить.

Гарячіше за калину

Мак горить!

То – маківка, то – маківка,

Ген, в огнях, – село...

Томаківка, Томаківка – 

На мечах – чоло!

Усміхнися, чуєш, сину,

Годі сльози лить.

Будем стоять до загину,

Якщо хочем жить!

То – маківка, то – маківка,

Січене зело...

Вставай з колін, Томаківко,

Освяти чоло!

Нащо тобі чужі чари,

Чорна кров зорі?

Тихше, синку: яничари

Гонять ясирі...

То – маківка, то – маківка,

Де ж – мати, де ж ма?..

...Сива бранко, Томаківко,

Страднице німа!

 

МОЛИТВЕННИЙ МОТИВ

 

...На скелі віри і надії

Стоять не можуть лиходії,

Які уподобали злото:

Веде їх стежка на болото...

 

                                 * * *

                                                                Галі

...Культура мовлення та спілкування

Примножує духовні поривання...

Із нею ми непереможні й вічні – 

Наструнені на герць мечі двосічні...

07.06.2008 р.

м. Січеслав

 

   БАБУСЯ СЕРАФИМА:

БАЛАДА З ХРЕСТИКОМ

        НА ПОЛОТНІ...

 

У душі – каганчик блима,

Сутемінь, а видно – все:

Ось бабуся Серафима

Полотно на став несе...

Босі ноги, гожа врода,

Ув очах живе Христос:

Щира гілочка народу,

Котрий вийшов з чистих рос...

Днина бабці – серцю зрима,

Полотно її – святе.

В небі грім на хмарку грима,

Льон в очах ясних цвіте...

Гей, бабусю, гей, бабусю,

Наче лід – в ставку вода.

А в одвіт з небес: „Юрусю,

Молода я, молода..."

Спогадання, як ридання:

Очі витер, і – нема.

Забарилось виглядання:

Бабця в зорях – не одна...

Зірка Долі – незгасима:

Глянеш в душу, там – вогні...

...Світить бабця Серафима

Хрестиком на полотні. 

 

      СИВИЙ ЧОВНИК СЛОВА

 

Білила хату моя біла матінка,

А я малий був, наче в полі маківка...

Просив матусю взять мене на руки,

Бо поруч дибуляли чорні круки...

Матуся круків квачиком шугнула,

І гвардія чорнокрилів спурхнула – 

На вишняки, в ошаття зелен листя,

А день – на мене білим сяйвом лився...

Матуся, хату білячи, співала,

Де треба, вдатним жестом шпарувала...

На серці в мене біло миготіло:

Ще чорнокрилля в нього не влетіло...

...Дивлюсь на хату: де ж матуся, мати?

І нічим серця щем зашпарувати...

...Літа-літайленки, лелеки й круки з саду,

Ведуть мене на сповідь в цю баладу...

А неня бачить все, але – не чує:

Її душа – у безмірі кочує,

На сивий човник слова очі мружить...

...За сволоком – біленький квачик тужить...

 

   КАЗКА ПРО КАЗКУ

 

Мама для втіхи дітвóрі

Щедро натопить черінь:

Холодно ниньки надворі,

Тільки у просі – жарінь…

Піч в нашій хаті – окраса

І порятунок – в югу…

Хліб, що у ній випікався,

Зна, перед ким я – в боргу…

Шиби морозяно-сині

Манять мене до вікна:

Там, у снігах, в хуртовині,

Ружа цвіте неземна…

Кольором ружа черлена,

Наче жупан в козака…

Ось він стоїть біля клена – 

Хлопця з вікна виклика…

Я – одягатись і – ходу,

Я – на поріг і: ,,Ти – де?"

Матінка, вносячи воду,

Синьо очима пряде…

Що відказати матусі,

Може, що хустка – в снігах?

Серга, не сріберна, в усі

Світиться сріберно жах…

 

    КРИНИЧЕНЬКА ЛЮБОВІ

 

                   Мамі в останню дорогу...

 

Господи, як ноги – находились,

Господи, як руки – наробились...

Серце – наче рукавичка з казки,

У якій – всі радощі вмістились...

Господи, як крила – налітались,

Господи, як губи – наспівались...

Слово – мов криниченька любові,

При якій – жар-птиці парувались...

Господи, як скроні – посивіли,

Господи, як зорі геть змертвіли...

Пам’ять – мов задавнена зарубка,

При якій – Архангели говіли...

Господи, як радощам – без нені?

Цвинтарна земля – стікає з жмені...

Стопечальна пісня – мов зигзиця

В сина на рамені...

 

                                 БАЛАДА

          ПРО БЕРЕЗИНСЬКУ ГАЛУЗКУ

 

На масив Березинський, де мами душа спочива,

Галя й Даша учора возили від мене слова...

А сьогодні я Галю і Дашу, обох, дотикав до щоки,

Відчуваючи дивну енергію серця й – руки...

На масив Березинський вони подалися ледь світ,

Цілували за мене галузку березових віт...

Та галузка веліла три бруньки мені передать,

Аби сад мій віднині не смів більше ридма ридать...

Я три бруньки галузчині в серці відтак поселив,

Аби в ріст подалися, живою водою полив...

І хоч шлях мій блукав, мов хортисько, в околах мети,

Березинська галузка мені додала чистоти...

На масив Березинський я, нене, небавом прийду,

Заповітну галузку, що з серця твого, віднайду...

Упаду на коліна, торкнуся листочком чола:

Дяка Господу щира, що ти в мене Є – не була...

 

                   * * *

                                     Галі

 

...Жовтолист у саме тім’я

Вжалив тишу вечорову...

...Перехід на передзим’я – 

На Покрову, на Покрову...

 

          КОРОНАЦІЯ СВІТЛА

                     Монолог

 школярочки з сріберним голосом

 

                                           Одарочці

 

Я хуга, хвища, хуртовина,

Душа світань моїх безвинна...

Я хуртовина, завірюха,

Мої слова морозець слуха.

Мої вуста з живого льоду,

Щонайжагучіші на вроду...

Моя корона срібноцвітна,

Я наречена царства світла!

 

                               * * *

 

Трудомозольний наш горобчик, Даша,

У голові у тебе – мудра каша...

Куди летиш, що бачиш з-під крила?

Твій овид – не рілля, але й не паша...

Лети, лети, ще до гнізда – далеко,

При котрому – жива вода із глека,

Якою кропить, смертних нас, судьба...

...Вона за нами стежить іздалéка! 

 

                            * * *

 

Ці сестрички – дві заробітчаночки,

З маминого цвіту любі панночки.

Посівальнички в літах неперецвітних,

Щирі жнички смутків непомітних...

Перша – Катя, – батьком наречена,

Друга – Даша, – нені мисль свячена...

Степом літ ідуть, житом-пшеницею,

Ніжки вжаливши ледь студеницею...

Першороси їх уже студені:

Мають сестри клопоти щоденні...

Хоч самі вони – з будення родом,

Чи назвеш безпомічним народом

Двох сестричок, двох заробітчаночок,

З маминого цвіту любих панночок?

Хай їх Доля хлібом колоситься,

Хай душа – красою ороситься...

...В час, коли мій вірш в жупан рядився,

В серці двох сестер Господь родився!

 

                     ПИРІГ

ДЛЯ БОГДАНИ НА СВЯТО...

 

Пиріг для Богдани на свято – 

Звичайної щирості святість...

Потреба єднатися з рідним,

Хоч нині це й рідкість...

Це – поклик душі з високості:

Прилинь до нас, пташечко, в гості...

Це – вияв Господньої волі:

Гостинність, якою – не кволі...

Це – зграбна краса благодаті:

Родинно так в батьковій хаті...

Це – радість, що сходить з долоні


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.