Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

Вінок сонетів. Нина Трало Поэзия |
Сама крізь бурі у світи широкі –
Торкнутись серцем видива нового.
Лишились там і предки, і пророки,
До прагнень асфальтована дорога.

Свята ця мить, а я в ній Сонця квітка.
Пелюстками надії і довіри
На часі швидкоплиннім ставлю мітки
То сміхом, то слізьми із риком звіра.

Любов моя пробуджує світання
У спразі, у цвіту, в промінні сивім,
Дарує мить розлуки і стрічання,
Нагадує, де ми були щасливі.

Світами йшла я крізь бурани й зливи,
Упевнившись, що світ таки мінливий.



1.
Сама крізь бурі у світи широкі
І через крик лункий бажання БУТИ
До оніміння, до зупинки кроків,
Спіймати щастя у знімілі руки.

А серце йде до дня, що в росах зріє,
У голоснім кручанні журавлинім,
Яке збудило цвіт земний і мріє
У квітах завесніло калини.

І доки те цвітіння сяє ясно,
Мов з небуття прокинусь я і лину
Туди, де повниться плодами рясно,
Де губимо мелодію полинну.

Я у ВЕЛИКЕ йшла з того малого
Торкнутись серцем видива нового.



2.
Торкнутись серцем видива нового:
Набутись, надивитися, напитись.
Коли душа поверне до земного –
Не дати їй гріховністю налитись.

Тоді у тиші спогадів присяду,
Прислухаюсь до шелесту колосся,
Побачу всі утрачені принади –
Моє життя у осінь одяглося.

Я все ще прагну бути молодою…
Отак, мабуть, виброджуються вина,
Виброджують і сяють золотою
Зорею у старі побляклі вікна.

Шкода, назад не повернути років.
Лишились там і предки, і пророки.



3.
Лишились там і предки, і пророки
Вертати пам’ять у давно минуле,
Бо вийшли з хати дивні юні роки,
До весен переблуканих майнули.

Усе пройшли: брехні і правди кола,
Золу і дим, і втраченість надії.
Усе повториться, але ніколи
Весна моя не зійде. Лише мрії.

А на стежках твердів і репавсь бітум,
В щілини проступала твань зі сміхом;
А я продовжувала світ любити,
Хоч він змішав життя із сірим снігом.

Тепер веде від рідного порога
До прагнень асфальтована дорога.



4.
До прагнень – асфальтована дорога,
А до душі – лише колюче терня.
Якого ж я чекаю епілогу
І чи відвію із полови зерня?

Мої жадання й помисли прозорі,
Але про це відомо тільки Богу.
А поруч: висота – небесні зорі
І марево пекельного острогу.

Немов у сні засяє і згорить
Любові цвіт… Це сяйво неземне
Можливо вічно, а можливо мить
І в небутті шукатиме мене.

От тільки я не можу знати скільки.
Свята ця мить, а я в ній Сонця квітка.



5.
Свята ця мить, а я в ній Сонця квітка.
Горить мені і дивно промениться
Зоря любові – райдужна лелітка,
Як дивний цвіт, як вічна таємниця.

Любов свята пов’яже перевеслом
Осінні зливи і вітри шалені,
І цвіт малини в розпашілих веснах,
І лист залений гордовитих кленів.

А ранок зійде чистий променистий
На квітку Сонця, на усе, що є;
Засвітиться у росах урочистих
Блакить небес, де сонце устає.

Засяє квітка у любові вирі
Пелюстками надії і довіри.



6.
Пелюстками надії і довіри
Засяяла червонов диво-росах,
А джміль насіяв спогадів без міри,
Що стали сивиною в її косах.

А квітка сяє.Сонце по долині
за вітром полетіло у паланні,
у віковічній тіні тополиній,
сховавши час нестерпного чекання.

Рожевий квіт пелюсток вигорає,
Ховає часу почуття тремтливе…
Перед очима в мареві спливає
Усе прожите плетивом мінливим.

Я облітаю пелюстками квітки –
На часі швидкоплиннім ставлю мітки.



7.
На часі швидкоплиннім ставлю мітки,
Сховавши в береги життєву повінь,
Та іноді відкрию дверці клітки,
А там – снігів палає білий пломінь.

Стискає тишу боляче до щему,
Аж меркне світ мені і тихо гасне.
Невже не прийде весняна дощина?
Чи стане поміж нами літо красне?

Печаль така глибока і містична.
А я гублю пісні свої і вірші
Серед снігів по колу все дотичнім,
Мов міти на долині чи узвишші.

Гублю у почуттях, у правді, вірі
То сміхом, то слізьми із риком звіра.



8.
То сміхом, то слізьми із риком звіра
Лишився ГОЛОС у вінці терновім
У серці, наче пам’ять чи офіра
Й на нивах шовковисто-полинових.

Залишився із тими, хто зі мною
Ділився хлібом, словом у розмові.
Він не шукає жалю чи спокою,
Не губиться, мов зернятко в полові.

А ще ЗОРЕЮ світить у любові
До Всесвіту, до лісу і до ниви,
Запалює в мені вогні казкові.
Це світло, мабуть, до усіх долине.

І я живу у полум’ї жадання.
Любов моя пробуджує світання.



9.
Любов моя пробуджує світання
Крізь барв і звуків галасливий щебет
І оживає пломінке кохання,
І пробирає душу ніжний трепет.

Побачень перших миті найсвітліші
Прийшли сюди крізь видиво туману,
А він лежав у захмелілій тиші
І слід його в промінні швидко танув.

Усе зазнало дивних перетворень.
Тепер живе у тихому зітханні,
Ув осені, в моїй німій покорі,
З літами проминулими в єднанні.

А ще в лункому леготі з надривом,
У спразі, у цвіту, в промінні сивім.



10.
У спразі, у цвіту, в промінні сивім,
У осені я чую стихлі гуки,
Що кличуть до очей манких, знадливих,
Заманюють до тебе в сильні руки.

А я ще так погордливо й несміло
Пручаюсь, а єством в обійми лину.
І те пручання радісно відкрило
Мого кохання осеневу зливу.

Ріку бажань ми щастям оповили,
Воно пливло яскраве і барвисте…
Розлука раптом берег обпалила,
В долоні кинувши біди намисто.

Таке тривке й немеркнуче палання
Дарує мить розлуки і стрічання.



11.
Дарує мить розлуки і стрічання
Невидимий ВОГОНЬ поміж серцями.
Він палахкоче, аж до завмирання
І грає в сонмі блискіток сонцями.

Він ніби сон, неначе передгроззя,
Мов часу рвійного стрімка лавина
З’являється в поезії і прозі,
А то в проміння чи в пітьму відлине.

Від нього напинаються вітрила.
Ми плинемо в якомусь позачассі,
Душа у зблисках сяє оніміла
І мріє залишитися у казці.

І квітка Сонця тоне в диво-мливі,
Нагадує, де ми були щасливі.



12.
Нагадує, де ми були щасливі
У споночілому саду стежина,
Де всесвіт цілували несміливо,
Де мріяли й по зорях ворожили.

А ще стара багряна горобина
Отам, над річкою біля загати,
І джерело, що так співучо било,
І проліски весняні біля хати.

Сліпучі дні і маячливі ночі,
Танцюючи життя тривожний танець,
Дивились пильно в сірі мої очі,
Маскуючи і блідість, і рум’янець.

Ховаючи поразок біль квапливо,
Світами йшла я крізь бурани й зливи.



13.
Світами йшла я крізь бурани й зливи
До мрій, до сподівань. Тепер гадаю:
Чому ріка життя була бурхлива?
Поділися куди ключі від раю?

Шляхів стоптала стільки, що й не знаю,
Гадала про один і без дощинок.
Дивуюся: чом стомлена до краю?
Бо доля безліч кинула стежинок.

Все поспішала, рвалася затято
Змінити хід подій і дивних явлень,
А світ мінився швидко і завзято,
Манив оздобою нових обрамлень.

Хоча б себе ми зберегти зуміли,
Упевнившись, що світ таки мінливий!



14.
Упевнившись, що світ таки мінливий,
Вляглось на серці і добро, і лихо.
У ньому тонуть відблиски грайливі
І тільки пам’ять думи гріє тихо.

Вони притерті, здрібнені роками,
Поєднані з еволюційним дзвоном,
Розгойдані шалено між зірками
І вкинуті в життя новітнім клоном.

І благо геть змінилося із виду,
Душа іде в якусь пустелю німо,
Кривава доля стелеться по сліду,
Роки прийдешні мчать у далеч димно.

А я за ними, не змінивши кроків,
Сама крізь бурі у світи широкі.
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Вінок сонетів
  • ДІАЛОГ ЧЕРЕЗ РОКИ
  • «Я тобі кохана, подарую слово..»
  • Повернення
  • Що називають коханням


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Январь 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031 

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    15 января 2018
    Поэзия

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.