З книжки "ІНШИЙ ЧАСОПРОСТІР"

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Шандора Петефі (2013)

 

З книжки „ІНШИЙ ЧАСОПРОСТІР“

 

                            БАЛАДА

                                   З

           КРИНИЦЬ НЕВТОЛЕННЯ

 

                                                                                Галі

 

…В саду серпневому мій голос не згубивсь,

Із стежки срібним їжачком не збивсь…

В саду серпневому він стишено моливсь –

За мить, як небокрило розповивсь…

В саду серпневому мій голос ґаздував,

З криниць невтолення околи напував…

Усяк, хто забажав з красою злитися,

Приходив і ставав між віт молитися…

В саду серпневому, де яблук, слив та груш,

Мій голос променився поміж руж,

Які також на голос надійшли –

Співродича в саду балад знайшли?..

В саду серпневому і ти була, і ти,

Вся зіткана з високості, з мети –

Така небесна і така земна,

У радощах просвітлених сумна…

Я заходивсь про сад розповідать,

А ти мені явила благодать…

А ти мені – пелюстку на вуста,

А ти була – мов бджілка золота…

Я ту пелюстку в книгу книг сховав,

Щоб сад серпневий і в югу тривав,

Щоб у баладах сонячно відбивсь,

Мов срібний їжачок не загубивсь

У тих снігах, які за нами йдуть

Ще й коней з двома сідлами ведуть…

01.08.2011р.

м. Січеслав.

 

   БАЛАДА БОЖИХ ПРОМИСЛІВ

 

…Не сумуй, перепілонько в житі,

Я приніс тобі пряники житні…

Мав, з фуршету, медову цукерку,

Та зустрів по дорозі Ликерку…

Вибачай, це дівча варте більшого –

Не стриба поміж яструбів білкою…

Гнучке станом, неначе мальоване,

Ще ніким до світань не миловане…

Перепілонько, матінко з жита,

Біла блузка на нім, сріблом шита…

Черевички на чемних підборах,

Певно, куплені десь в Медоборах…

В тому краї – геть всі хлібосільні,

А з пісень і козацькі, й весільні

Носять в серці статечні й малеча:

Край козаччини – волі предтеча…

Не сумуй, перепілонько з казки:

Вольний дух не надавсь для поразки –

Як і ти, він – Вкраїні належить,

Лиш од Промислів Божих залежить…

11.08.2011р.

 

                          БАЛАДА

     ДЛЯ ТИХ, ХТО НАРОДИВСЯ

                          В СІЧНІ

 

…Хто народився зимою,

Будь солідарним зі мною:

Топчеш піски ти чи глину –

Не забувай про калину:

Неня вона нам єдина –

І Батьківщина, й родина…

Хай днина хижа, суєтна –

Духом калина маєтна,

Неперебутньо багата

В будні і в свята…

Хто народився у січні,

Зваж на ці прописи вічні:

Підпомагай їй чим зможеш,

Цим – Україноньку множиш…

Адже без неї ми –  листя,

Котре зміта в урну Христя…

Адже без неї ми – блазні,

Котрі не бачили лазні…

Хто народився, щоб жити із вірою,

Не замахнись на ріднизну сокирою…

Будь кожним подихом за оборонця

Тій, що підносить Вітчизну до Сонця!..

18.08.2011р.

 

                            БАЛАДА

         З-ПІД ПЕРА АНТИЧЕКІСТА

                                   З

                               циклу

          „Харизма творчих мімікрій“

 

…Я – націоналіст, поет, античекіст,

Люблю дерева, коней, хуртовини…

За надживе мене взяв живокіст –

Його прозріння і його провини …

Я – у розробці, я – на лезі смут,

Я не бажаю чарувать задуху…

Несу свій хрест, а ви – старий хомут

В ім’я безчестя і Святого Духу…

Я – націоналіст, поет, античекіст,

Мої книжки – мої метаморфози…

Наружка йде по п’ятах – сучий хвіст –

А цинік шепче: „Авторські психози“…

Я на шептання всі поклав предмет

Ще й перцем прямодушності приправив…

А в результаті вийшов кулемет,

Який балади скрух моїх прославив…

Я не хотів ні слави, ні проклять,

Я не шукав безплатної шамовки…

Я в пройму неба вийшов погулять

З Всевишнім для душевної розмовки…

Вам би і це підслухать, записать,

Задиристо задокументувати…

…А потім уже кайлувать, кусать

Мою печаль з граніту, а не з вати…

06.08.2011р.

 

                        БАЛАДА

                            ПРО

       ВІРШ З МУХОЮ НА ЧОЛІ

 

                           Парані з третього під’їзду

 

…Почуття не склалися, а жаль,

Чорна муха сіла на скрижаль…

Що вона залишила по сόбі –

На рекламних вивісках у Сотбі…

Але най йому шляхетний шляк –

Так би відсякався Сапеляк…

Нам робить такого не належить,

І дарма, що на півсвіту – нежить…

Почуття не склалися і – квит,

Почитаю Антоніну Цвид…

Але від читання дохнуть мухи,

Бракне хисту в цеї цокотухи?

Хисту не належно в сповитку?

Чи ви бачили печаль таку?

Три запитання – в одному тексті,

А мушинка – вже куня на кексі…

Почуття не склалися? Ну й хай –

Потяг мчить мій подив у Шанхай…

А в Шанхаї, люба, а в Шанхаї

Вітер гілку клена колихає –

Майже так, як в рідному селі,

Лише муха інша на чолі…

Я її під ляпас підгадаю,

А опісля – тричі заридаю:

Славна будь у гробі і над гробом

Та, що вірш зладнала таким робом!..

12.09.2011р.

 

                               БАЛАДА

                                   ПРО

                       СВІТЛО ПЕЧАЛІ

     З ЧЕМНІСТЮ В КІНЦІ ПОСЛАННЯ

 

…Не карлики, не голіафи – люди

Прийшли, аби спаскудить лик землі…

Вони – бездарні, щоб писать етюди,

Вони – безсилі не служить імлі…

Господь – в тривозі… Світ – не годен втнути:

Це ж дітища Його, а – мов чужі…

Як дар дання такого міг сягнути?

Невже і цих, мов бидло, – на ножі?

Але ж проллється кров, а це – не конче,

В добу, що занедбала тріолет…

Але й Отець, збагнувши брак, не змовче,

Обізветься – бодай крізь часолет…

Що скаже Сину? Важко передбачить,

Можливо, щось із древнього письма…

В кінці послання чемністю присмачить

Печаль, якій аналогів нема…

05.09.2011р.

 

                      БАЛАДА

    ПРО ПОЛУМ’Я ТА ПОПІЛ

 

…Письмак, що спалив свої книги,

Живе на околиці Риги…

П’є каву з холодними грінками,

Не знається із метерлінками…

І хай вони всі ґеніальні, –

Пан клав на їх чола реальні…

Що саме? – уточнень не треба,

Ну, а як творча потреба?

Та нам і без неї відомо,

Як думаєш, пані судомо?

Мовчить, мов роси в рот набрала,

Від ґлузду в пітьму дала драла?

Спинилась в страхів за межею:

Це світ – з золотою іржею?

Письмак, що відрікся від слави,

Не водить більш лави на лави,

Не свариться з маршалом Франції –

В парламенті служить, у фракції,

Яка другий рік в опозиції –

Виборює здані позиції…

…А книги згоріли, мов свічі:

Не міг їм дивитись у вічі…

…А полум’я й попіл – то кара

За невідворотність Ікара…

19.10.2011р.

 

            БАЛАДА ПРО ВОВКІВ –

  НЕНАВИСНИКІВ ПОСТМОДЕРНУ

 

                            …пасуть овець постмодерністи…

                                                                 П. Вольвач

 

…Вовки постмодерних овець не пасуть –

Вовки лиху здобич до лісу несуть…

Зготують із них для лисиць шашлики,

На те вони сірі та ще й вояки…

Що це „проти правил“, сіром не гнітить,

В очах мряка й пíтьма не в риму ряхтить…

Вовки – злі естети: без рими їм як?

Їм ліс – вже не батько, а лише свояк…

Творці постмодерну їм ніц не болять,

Могли б ще якийсь час в словах погулять,

Тим паче, що світ – і широк, і велик,

Та, кляті, не хочуть купляти ярлик…

Вовки ж – не братва, що кружляє меди,

Вони – золоте представництво орди…

…Творці постмодерну – що пси при свічі,

Які із них виростуть в біса Драчі?..

20.09.2011р.

 

                               БАЛАДА
               ПРО РАНОК ВІДЧУЖЕНЬ

 

…Драча й Мовчана, а ще Павличка й Голоту

Не люблю, не сприймаю – за фальш, позолоту…

І що тут робити? І що тут казати?

Химер доби – вишуканістю вперезати?

Комусь вони – любі, комусь – ґеніальні,

Для мене ж їх лики – пакети блювальні…

Жорстоко? Цинічно? Не знаю… Можливо…

Та мовить відверто, все ж, архіважливо:

Аби не вдавали із себе героїв,

Презирство й огуду я творчо потроїв…

…Стою перед сповіддю – праведник правий?

А ранок відчужень грімкий і – яскравий…

10.09.2011р.

 

                            БАЛАДА

           ПРО ҐЕНЕРАЛА З КОНЕМ

 

…Чекістський ґенерал купив з торгів коня,

Були вдоволені і серце, і матня,

А над усе – червиве честолюбство,

А щоб йому ні ночі, ані дня!..

Чекістський ґенерал в юнацтві був жокей,

Життя у нього склалося о’кей:

Від стукача – до ґенерал-майора

Проплазував: відома річ – лакей…

В шкатулці достобіса орденів –

Доважок до калічкуватих днів…

І тридцять два синочки – поза шлюбом:

З усього видно, хист – не відвогнів…

А коні – його втіха і порив,

Таким Господь, либонь, його створив…

Чи, може, в знак дались батьківські ґени:

Той з огиром по-польськи говорив…

Коли, бувало, шоколад жував,

Покуштувати й конику давав…

Цю звичку, певно, передав і сину,

Щоб він в стременах часу невгавав…

Чекістський ґенерал війну пройшов,

У Швабії кохання був знайшов,

Та Берія, завваживши красуню,

Подружню стежку звично перейшов…

Той час, бува, спогадує з жалем,

Як вився перед квіткою джмелем…

Але у сорок сьомому, в морози,

Підпер судьбу крамольним костилем…

Що за цією фразою стоїть,

Сургуч з печаткою секрет таїть…

…А коні, як і кралі, долі варті,

На Колимі шість літ їх мав поїть…

06.08.2011р.

 

                          БАЛАДА

               ПРО ТРЬОХ ІВАНІВ

 

…Вернулися розвідники „з роботи“

Ще й язика на спинах притягли…

За їхні, з крові й мороку, турботи

Безкриленки медалі здобули…

А цим сказали: „Ви – не ті, за кого

Молилися радисти й замполіт…

Ви, бачте, діти злочину тяжкого,

Під вами – тричі провалився лід…“

Поставили під мур і – розстріляли,

А матерям – ні звістки… Так – було:

Як зорі кулі злі не замовляли,

Лягли на місце зірочки – в чоло…

Минулось – як змигнулося, та – вижив

Ґер оберст, що з розвідки принесли…

Він правду-неньку з крем’яхів і вижав,

Хоч що слова його тоді були?..

А через роки вийшли мемуари,

У них ґер Фріц, син фактів, розповів

Про трьох Іванів і про ті кошмари,

Які Господь від грішного відвів…

17.08.2011р.

 

                      ВІРШ І СВОБОДА

 

…І що таке вірш і свобода насправді,

Як у милій Вітчизні не моляться правді?

Сокровенність запитання нудиться світом,

Начинивши класичність рядків динамітом…

Небезпечно стає і трудитись, і жити,

Навіть з кавою м’ятну цукерку спожити…

Так воно є насправді чи лише здається?

Серце, зрадивши бруствер, догідливо б’ється…

Його чують-не чують, його обминають,

А при стрічі, потиснувши руку, не взнають…

Це – покара за зраду, за малодушність,

Що, зітерши обличчя, збезчестила слушність…

Хтось поправить: не слушність, колего, – доречність…

І матиме рацію…

Тисну руку вам, Вроджена Незаперечність,

Вітання моє з даху вірша Ґорацію…

Цікаво, що мовив би він, усміхнувшись наразі:

Шануймося друзі, чи – братаймося, вразі?..

20.10.2011р.

 

 

 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.