Сделать стартовой     Добавить в избранное
 

ДІАЛОГ ЧЕРЕЗ РОКИ Поэзия |
ДІАЛОГ ЧЕРЕЗ РОКИ
(поема)

1
У споришах шовкових стежка вруниться,
чарує нас вишневий хуговій,
над садом хмарка бродить, хмуриться
і сльози проливає із-під вій.

В розмаї травня заховалося село,
весняна прохолода від ріки…
Люблю до забуття, що в серце залягло
й любов оця переживе віки.

У травах росяних прожив щасливу мить,
мить зустрічі, що обпекла, мов жар.
В розлуці серденько і тужить, і болить,
і в млосний бран щоденно поспіша.

Ясніє теплий день чи тиха ніч прийшла,
а серце догорає у вогні
і ми з тобою, люба, човна два весла,
і все життя нам явлене у сні.

Цей сон мені – гаряча радості сльоза
і нескінченний великодній дзвін…
Його відлуння не стиха і не згаса
його проміння чистих кольорів.

Вже й сон – не сон, а ява чиста і свята.
У ній багато світла, різних див,
що палять серце й душу спрагою життя
і живлять квітів повінню завжди.

2

Явилась ти мені така п’янка –
закалатало серденько шалено,
кружляє лист із молодого клена
у нашому весільному танку.

Ти вся була з того ясного сну.
Ти вся світилась променем із щастя.
І я, і ти з весільного причастя
поринули в заквітчану весну.

Мені світились очі, як сонця,
обійми дарували насолоду…
І ось у лоні молодої вроди
заграли два поріднені серця.

Ставали зайвими усі слова,
що ти моя утіха і надія,
а серце б’ється, серце молодіє,
життя нового пагін розвива.

Радію я і сонцю і траві,
стаю багатшим і стаю чистішим,
і тішусь погладом я наймилішим,
яскравим, чистим з-під проміння вій.

3

Відійшла засніжена зима
Із морозом, щедрими святами…
Наче казка, що була й нема,
тільки сонце угорі над нами.

Поспішає молодий ручай
з келиха всю землю напоїти;
вруняться жита і молочай,
і гаї, і трави розмаїті.

Тільки схід вогнями майорить,
розливається вино вогнисте…
Свічка пам’яті щодня горить –
лихо бродить чорне, голосисте.

Квітка затремтіла у росі,
у росі-сльозині захиталась:
постріли, ридання голосні –
це зі мною казка розпрощалась.

Ми жахнулись, бо торкнулась трав
не наточена коса щербата,
у багряних спалахах заграв
хижо наступає брат на брата.

Перевтілився у змія син
і проліз у душі сліпуваті,
у вогні земля і неба синь,
тільки байдуже сусідській «ваті».

Це від їх правічної брехні,
рук загарбницьких і ворожнечі
покотило димом по стерні
і осінній золотій хуртечі.

Мить прощання і туман в очах,
пустка болю в серці скрижанілім,
а в душі мій пломінь не прочах
і веде мене на битву німо.

Ти не плач, кохана, відпусти
боронити землю. З тихим болем
я прошепочу тобі: «Прости…»
і поїду в далеч битим полем.

Йдуть дощі, а серце у вогні –
ти сама душею самотієш;
йдуть дощі уже чотири дні,
ти крізь дощ і світиш, і яснієш.

4

Це не осінь вогні запалила,
розлила кров червону в гаю…
Це журба умива горобину
і печаль удовину свою.

У тумані багряно палають
терикони, будинки, сади…
Шлях і поле вітри пролітають
і до тебе несуть чорний дим.

Чорний дим фронтової дороги…
Чорний біль і прогірклий туман…
Осідають на рідні пороги
чорний попіл, журба і обман.

День минає… А ніч громовито
поливає осколками сад
і лунає прокльоном сповите:
«Ти – не брат! Ти – не брат! Ти – не брат!»

Умивається воля і доля
у крові молодих вояків
і свобода стоїть напівгола
у чеканні щасливих років.

А чекання розстріляно в лоба
на межі. Тільки де та межа?
На одній стороні – спить утроба,
а на іншій – конає душа.

Де ота золота середина,
де розквітнуть і праця й слова,
повним колосом стане зернина
і прихилиться син до чола?..

5

Обстріл із градів… Дерева зрубали немов…
Наче під пилку… Усе повалили й спалили.
Тихе село… В ньому кожним квітчастим двором
димне лахміття вітри знавіснілі котили…

Гавкають пси на чужинців, зі сходу заброд,
згарище в скрежеті танків похмуро димиться…
У побратима крізь кров’ю наповнений рот
стогін зривався й до губ пересохлих тулився.

Я на руках безпорадності тихо згасав
і на смертельний рубіж вже була переправа,
коси спітнілі вогонь гребінцем причесав,
стежка в цю мить під ногами зробилась кривава.

Ми відпливали… Змішалися ночі і дні.
Ти залишилась в тумані, як вишенька біла…
Раптом я весь стрепенувся, немов у вогні –
«Я повернусь! Повернусь! – закричав сторопіло.

Білі сади попливли у туманному сні,
подих мій став такий тихий, якийсь безтілесний.
Десь унизу ще палала земля у вогні,
ми ж підіймались під купол ясний піднебесний.

Руки твої проступили мені із імли,
губи торкнулися ніжної шкіри маляти…
В день отакий тобі янголи сина дали,
тільки дозволили батька у нього забрати.

6

Така глибока ніч настала у душі,
така загусла і затужавіла.
Стежину долі рясно вкрили спориші
і в серці рана геть не відболіла.

Любов горить, палає квіткою в росі,
жалем пробита, зганьблена й розп’ята,
та не зломить її пощербленій косі,
бо є для кого відродитись свято.

Як вірилось мені, що світ увесь на двох,
що сонце світить тільки нам з тобою,
мої страждання-муки знає лише Бог
і вічна туга лине наді мною.

До тебе йшла із сином. Йшла із ним туди,
де думи гріло серце незрадливе,
де душу спогади бентежили завжди,
де із очей не сльози – ціла злива.

Чекала я тебе, але прийшли жалі…
Тебе гукала, аж зірвала голос…
Нема війни. Квітують весни на землі
й без тебе жито наливає колос.

Онуки виросли і квітами цвітуть,
мов сонячні ключі дзвенять щосили.
Мені гукають: « Не лишай нас, ще побудь…
Зустрінь із нами ще й весняну днину.»

А я присіла на краєчку самоти,
де спить на підвіконні втома сива,
щоб стало сил пройти дорогами сльоти
до тебе, любий, крізь осінню зливу…
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • НОВИЙ РІК
  • Осіннє
  • ЗАПАХИ ПАМ’ЯТІ
  • Падають сяйно дощі золоті
  • СТИХИ УКРАИНСКИХ КЛАССИКОВ


  • Информация
    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

    • Войти

      Войти при помощи социальных сетей:


    • Вы можете войти при помощи социальных сетей


     

    «    Декабрь 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Гостиница Луганск, бронирование номеров


    Планета Писателей


    золотое руно


    Библиотека им Горького в Луганске


    ОРЛИТА - Объединение Русских ЛИТераторов Америки


    Gostinaya - литературно-философский журнал


    Литературная газета Путник


    Друзья:

    Литературный журнал Фабрика Литературы

    Советуем прочитать:

    Новости Союза:

         

    Copyright © 1993-2013. Межрегиональный союз писателей и конгресса литераторов Украины. Все права защищены.
    Использование материалов сайта разрешается только с разрешения авторов.