З циклу "СЮЖЕТИ НЕНАРОКОМ"

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Томаса Еліота (2014)

 

З циклу „СЮЖЕТИ НЕНАРОКОМ"

 

                          * * *

 

…Надпить з долонь любові чашу зла?

Таке – трапляється… О так! Буває…

Це – як презирства зачерпнуть з весла

В мить, коли човен в бездну відбуває…

Надпить з долонь любові, а тоді

Утвердитися в ненависті, в слові…

Куди вас вимчать вороні й гніді?

Назустріч вулканічній лаві? Злові?

Надпить з долонь любові?.. Я – надпив,

Я знаю всі смаки цього потворства…

Змій чарами мій смуток окропив,

Та кінь мій не згубив свого проворства…

Я був поранений в лихім бою,

Та рани майже всі позаживали…

Тепер я з іншими в святім строю,

І кличуть нас альпійські перевали…

А та, якою посланий на смерть?

А та, яка ославила мій поступ?

А що вона? Вона – для хряків дерть,

Для помсти не заказаний мій доступ…

…І ось я перейшов небес пітьму,

Як переходять сонячну Орільку…

Хотів було… Та камінь не здійму

На срібну рибку – з юності замрійку…

Нехай пливе… Чи ждуть її в Дніпрі?

Не відаю, не знаю, не гадаю…

…Дейкують, що пошилась в упирі,

Та я це вам лиш переповідаю

 

24.11.2015р.

 

                         * * *

 

…До містики мій вірш не є причетний,

Ну, майже зовсім, от, хіба що, та…

Одного дня, що так мені прикметний,

Я в мальвах цілував твої вуста…

Ти – не чинила опору: навіщо?

Ти – вся була порочна і свята…

А місяць з неба в трави лився віщо,

Мов то була жива його мета…

До містики мій вірш не надто вдатний,

Скоріш за все, гадаю, навпаки…

Була любов, мов храм семипалатний,

Та купола обгадили граки…

І хоч дощі його з небес обмили,

Та, все ж, лишúлось враження бридні…

…О ні, його красу не натомили

В уявах безхребетно-брезклі дні…

Стоїть і нині… Сови його знають,

І не минають хтиві кажани…

…Але вуста мої хіба пізнають

Те, що лишилось в ночах од мани.?..

 

24.11.2015р.

 

                        * * *

 

…В любові очі хвойди, потаскухи,

Але на вид не скажеш: голубі…

Вона продасться за шматок макухи,

І що тоді тобі, і що тоді тобі?..

В любові губи, як дива лисиці:

І хтиві, і облесливі, й чумні…

А горнуться, мов тінь хмільної киці,

Яку купив господар на три дні…

В любові ліжники такі шляхетні,

Така конкретна їх сліпа жага…

До неї вхожі в ніч лиш еполетні,

І їх вона стріча, як є, нага…

В любові плоть не вивітрила зваби,

Та тільки не любов то, а – мана…

Її шанують урки й баобаби,

І котрий з них? А той, хто ціну зна…

 

24.11.2015р.

 

                * * *

 

…Їсти яблуко з хлібом –

Це мовлення Пані…

Їсти яблуко з хлібом –

Це смак самоти…

А вже гуси кричать

У степу й на лимані,

І душа їм не в силах

Сказати: „Прости…"

Їсти яблуко з хлібом –

Сюжет ненароком…

Їсти яблуко з хлібом –

Озноб чистоти?..

…Я люблю тебе з кожним

Невичахлим кроком…

…І за це мене,

Місія смутку, прости…

 

24.11.2015р.

 

                        * * *

 

…Трава пожухла і посутеніла,

Трава пірнула в степову нору…

Як ти назвалась тої ночі? Ніла?

Слова вели між нас предивну гру…

Трава пожухла… Що їй в цьому стані?

Трава пожухла? І – нехай, нехай…

А ми з тобою вдвох на цім лимані,

І, душе, ти хоч плач, а хоч – зітхай…

Трава – травою, а роса – на мальві,

Трава – травою, а роса тремтить…

…Ми, вперше, цілувались не на Мальті:

Мов квітка – спогад цей палахкотить…

 

24.11.2015р.

 

                          * * *

 

…Нагідки, кохана, прагнуть тиші,

Як і ми, кохана, як і ми…

Почуття, що вивільнились з ніші,

Мов святі, стоять перед людьми…

Ми до них навпомацки належим,

Ми при них, мов гармаші й ґноти…

Досвід власних ста дурниць простежим,

Уникаючи сльози й сльоти…

…Нагідки, кохана, прагнуть волі,

Їм вона дана за всі жалі…

…Я цілую губи твої кволі:

Незборимі і – такі незлі…

 

24.11.2015р.

 

                         * * *

 

…Молитва ніжності мені відома,

Молитва ніжності тобі ще ні?..

Стискає горло страдницька судома

Усі ці дні, усі ці марні дні…

Молитва ніжності не чує грому,

Вона бездомна, хвора, крижана…

Вона прибилась до аеродрому,

Як в першу пору входила весна…

Молитва ніжності – моя надія,

Як хочеш, в дар бери її, сяйну…

Вона була в гостях у буревія:

Біду його сягнула в глибину…

Мені її належить шанувати,

Мені її належить розуміть…

…Вона не вміє в мальвах позувати,

Хоча, як подивитись, що тут вміть?..

…Молитва ніжності мені відома,

Молитва ніжності – м’яке вино…

Нехай її не покара судома,

За те, що з нею ми в житті давно…

 

24.11.2015р.

 

                          * * *

 

…Любисткової вроди – не сахайся,

Моя, зболіла в таїнствах, душа…

А якщо винна? Що ж, тоді – покайся,

Кривавлячись на вістрі палаша…

Любисткової вроди – не цурайся,

Моя, зболіла пісне в туманí…

На казку стиглих вуст знов розстарайся:

Без хтивості, з покоїв, що – в мені…

О, ці покої… Ці – нічні покої,

В них вірші відмовляються служить…

Ці вірші – вої… Так, ці вірші – вої,

Дано їм власну смертність пережить…

Любисткової вроди – не сахайся,

Моя, зболіла в таїнствах, печаль…

На човнику надії колихайся,

А втома вкралась в суть, тоді – причаль…

 

24.11.2015р.

 

                        * * *

 

…Ярами, полинами, манівцями

Вовки вели овечок на заріз…

Що робиться з пропащими серцями?

В очах – застиглі болі, повні сліз…

Я – спостеріг в тумані цю картину,

Я – спостеріг… Се бýло в туманí…

Злі хлопці били глеки біля тину,

А що робить накажете мені?

Писались вірші і ридали вірші,

Прохали в долі милості, але –

Господь в той день віддав всі булли віщі,

Без них було овечкам надто зле…

…Вовки – своє зробили: кров – пролúлась,

Або, як в нас говорять, пролилась…

…Душа пощади ніц не сподобилась:

Душа пропаща полум’ям взялась…

 

24.11.2015р.

 

 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.