З циклу "ВІРШІ З ШУХЛЯДИ"

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Володимира Свідзінського (2014)

 

З циклу „ВІРШІ З ШУХЛЯДИ“

 

 

           НЕПРИСТОЙНІСТЬ

 

…Київ культивує непристойність:

Збайдужів до лірики душі…

…Нині що таке свята достойність?

Хадж у порнобізнес, в бариші?

Я на бруках київських – сторонній,

Я на бруках київських – чужак…

Не служу в команді похоронній,

Не точу на ближнього ножак…

Я – поет… І це моя робота,

Я – поет… І це моя судьба…

А якась, в цивільному, сволота

Біографію мою довба…

Моя доля – неполита грядка,

Моя доля – як і ця доба…

…Вийшла на поета рознарядка,

І відтак, йому, вважай, труба…

Марчуки, ще з тих часів чекісти,

І сьогоднішня смурна братва,

Як і вся босота, хочуть їсти:

Ось хто українськості черва…

Я це знаю, і вони це знають,

Я це знаю: смерть моя – від них…

А тим часом суші наминають,

Казячись від клопотів земних…

Київ – їхній… В нім вони татари,

Київ – їхній… В нім вони мордва…

Порядкують звично біля тари,

Сказано: з чекістських веж братва…

Все у них надійно і синхронно,

Все у них, конторських, на чеку…

Бруками ступають похоронно,

Мнуть в губах усмішечку глевку…

Я за сучу потерть всіх їх маю,

Знаю їх повадки, лоск, меню…

Але гордо голову тримаю:

Мій овес – не їхньому коню…

 

23.09.2015р.

 

 

                         БАЛАДА

 ДЛЯ ПРОВОКАТОРА З ОХРАНКИ

 

…Я більше не повірю й – не приїду,

Молітеся тепер, хіба що, сліду…

А наслідки – то інше резюме:

Нехай Господь вас хоч за фук візьмé…

Все, що було при вас „читалось“ мною,

Та я вважав це хибою земною,

Ба, більше: спротив мій ферзю охранки,

Ви впевнились, давно зайшов за рамки…

Та я дививсь на все очима ґлузду:

Його ж бо вистачило пану Русту?..

…А нині – все… Я більше не ходок

Ні в Київ золотавий, ні – в Моздок…

Чому – в Моздок? А певно ж що, для рими:

Без неї хіба ми боготворимы?..

…Розіп’ятий у сутінках охранкою,

Сиджу при слові, гейби за баранкою…

Автомобілі обганяють вітер…

А суки що? Лоскочуть мамі клітор…

Матуся діткам надзвичайно рада,

А „по цепи“ несеться: „Зрада! Зрада!“

До неї я – ні боком, ні пів боком,

Хіба що, матюкну всіх ненароком

 

22.09.2015р.,

м. Січеслав

 

                   НА СТЕЖАХ ДНІВ

 

     Балада античекістського розмислу

 

…Я – бачу вас… Ви – пси довкола мене,

Хоч рило ваше, звісно, безіменне…

Але, чи й так уже утаємничене,

Хоч вам і надане псевдо скалічене?

Я – бачу вас, холодних і напористих,

Та я – не з тих, щоб вербувать… Не з тих!

Аби вам це усім та й зрозуміти:

У ночах моїх ви – дрібні терміти…

Не гнівайтесь: сприймайте це належно,

І далі йдіть по мінах обережно…

Розтяжки ваші я переступаю,

Не хочете зі мною склянку чаю?

Я також з вами, вибачте, не хочу,

Я власний хрест на бруках не зурочу…

Усе, що можу і усе, що вмію,

Вкладу в Вітчизну, в невпокору Змію…

Ви ж до Вітчизни, певен, не належете,

Під олігархський кендюх стежку стежете…

На стежах днів – усякого є люду,

Мій вірш не вірить вашому верблюду…

І хоч він в шерсті і двогорбий навіть,

Та геть пропив у шинку й божу совість…

…З охранки баранам теж совість зайва,

А для компоту дозріва най айва…

…Я – бачу вас… Ви тут не випадкові,

Холопи ви у чомусь, мо’, й зразкові,

Та, все ж, по бруках потаємно стежити

Належиться вам Господом обмежити:

Все, що лягає на вівтар Вітчизні,

Не випада творити мертвичизні…

Я – знаю це… Ба більше, певен, в суті,

Ось чому й вчинки ваші в сморід взуті…

 

22.09.2015р.

 

                ЧОРНІ ПРЕСВІТЕРИ

 

      З циклу „Бронтозаври на бруках“

 

…Київ збайстрючився до неможливого:

Здав на поруки злу вірша дражливого…

Київ на бруках належить охранці,–

Так, як мені – кава  з смородом в шклянці…

Кавою вечір мій ледь замасковано,

Ось і черговий гріб вже оцинковано…

Ось і могила вже вдосвіта впорана:

Світла дорога в ста мрій переорана…

Київ занедбано, Київ зурочено,

Істину цю – з ста томів переочено…

А тільки що з цього вийде? Побачимо!

Грінку, під каву, ледь перцем присмачимо…

Київ не той, до якого я – з совістю,

Чорно хизується п’яною повістю:

Став проростати і він тимчасовістю,

Чим він хизується? Злою грозовістю?

Бруки його повноважень потріскані,

Дні заплямовані – в сморід відзискані…

Хряк і художник – в одному парадному:

Перший і другий – в безчесті трьохрядному…

Що їм до совісті? Що їм до літери?

Правлять на покуті чорні пресвітери…

 

22.09.2015р.

 

              БАЛАДА

    КРИВАВОЇ ОЗИМИ

 

…Мої приязні хлопці,

Я – і досі „в розробці“?

Що ж ви таке знаходите,

Що в моїх тінях ходите?

Я ж бо ні в якім чині

Не служу мертвичині:

Ані вам, ні сусіду

Досі в диню не в’їду…

Мої приязні хлопці,

Знов вас бачу на тропці…

Що вам, скажіть, від мене?

Світ – досьє поіменне?

Я це, приязні, знаю:

Йду з сідого Дунаю…

Там – також не без люті:

Дні – в безґлуздя озуті…

…Мої приязні хлопці,

Смерть для мене в коробці?

Знаю: вірш сповістили,

Коли бруки мостили…

Мої, мічені хряком,

Жити як з переляком?

Жити, немов не жити:

Суче вим’я спожити?

Хай воно для вас буде,

Як ти до цього, блуде?..

…Мої приязні хлопці,

Світ затявся на кнопці…

…Кат знов сіє під зиму

Всім криваву озиму?..

 

22.09.2015р.

 

                   * * *

 

…Мої книги вас годували,

А ви їх – у тісні підвали?

Як же сміли ви? Як посміли?

Певне, іншого ніц не вміли…

Мої книги – безправні діти,

Їм, як щастю,  смерті радіти?

Як же сміли ви? Як наважились?

Лезом зради безтямно врізались…

Струни болю пекельну грають,

Рани зради не заживають…

…Як же сміли ви, дивні діточки?

В чорнім полі – пекельні квіточки…

…Ще не всі з квіток осипаються,

А блудниці вже в храмах каються…

Ще не всі з квіток в небуття зійшли,

А бездушні вже свій паслін знайшли…

Залишається розкусити лиш,

Любий Господи, карність зрад наближ…

Хай не буде двом холодно в снігу,

А в мить смертоньки звесели нудьгу…

 

23.09.2015р.

 

                    * * *

 

…В кочегарці спалюють трупи,

Але сморід заледве чуть…

Хто привозить? Криваві групи,

Що свою політику тчуть…

В кочегарці чекіст з резерву,

Після чаю, „Всесвіт“ чита…

Що тут коять злочинну мерву,

Хто повіда: язик, вуста?

В кочегарці – як у каюті,

Хочеш, кактуси поливай…

Тихо й тепло в морози люті,

Душу – в чоботи слів? Стривай!..

Тут за вами ніхто не стежить,

Тут – блаженствує благодать…

…А що спалювать щось належить,

Так чи варто за бліх ридать?..

…В кочегарці спалюють трупи?

Побрехенька і – суєта…

…Не побачите і крізь лупи,

Як ніч сморід в мокву сота…

 

23.09.2015р.

 

                        * * *

 

В гуртожиток – валом наркотики,

Наче з криги під воду – котики…

Ви прийшли вже по третю порцію?

Запит створює пропозицію…

В гуртожитку – араби, ненці,

В гуртожитку – китайці, фіни…

І „сніжок“ поблискує в жменьці:

В Україну йдуть переміни?

Кажуть, горе нам: зайві люди

В нас з’явилися не з учора…

Хоч, здавалось, і не верблюди,

А душа в уркаганів чорна…

МВС їх веде по ниточці,

СБУ їм творчо кришує…

Алевтині, Соні, Микиточці

Зло потворність смерті мікшує…

Це – спочатку… А потім горе

До затравлених душ дорветься…

…І заклякне в нестямі море,

І сльозою в льодах озветься…

…В гуртожиток – валом наркотики,

Безневинні до смерті дотики…

 

23.09.2015р.

 

 

                    НА ГЛИНИЩАХ

          ЗЛОЧИННОГО ПОТВОРСТВА

 

…Всі добре знають: жити так не можна,

Але мовчать, мов з ночі кажани…

І жодна душенька, свята й вельможна,

Ніц не завважила на власних снах вини…

Жулинський, Драч, Павличко, навіть Дзюба –

Усі вони з кошари, де жують…

А я питання нині ставлю руба:

Яке меню вам нині подають?

Ви – з тих, які пошились в демократи,

За Неню віддасте і каблуки …

Але на душу вам її начхати:

Ви – правнуки лукавого Луки…

Для ваших ста личин це не образа,

У вас же – захалявні образú…

Ви – та, злом декорована, зараза,

Яку назвуть екземою кози…

Я вас не поважав, не поважаю

І в чорну вашу не вступлю сльозу…

А ще… народу з панщини… бажаю

Рубать мечем зачумлену лозу…

Вона – хистка, вона – неблагородна,

Вона – потвора, котра не зника…

Що їй душа розіп’ята народна,

Що не вартує, навіть, п’ятака?

Є, кажуть, окрім цих, у нас ще Ліна,

Але й за нею зримий контур зла…

Її, кимсь декоровані, коліна

Сіяють нам не далі ремесла…

…Всі добре знають: жити так не можна,

Але мовчать, мов з ночі кажани…

…Літературщини орда вельможна

Жує свій харч край вовчої стіни…

 

25.09.2015р.

 

 

                 БАЛАДА

          З ПРИСВЯТОЮ

 ВКРАДЕНОМУ ТИРАЖУ

 

…Слова, заковані в міраж,

Вас цілували?..

…Чекісти вкрали мій тираж

І – заховали…

Я, шаленіючи, сказав:

„Душа – не з криги:

Світ – в часи зла – іхтіозавр,

Помстяться книги…“

Слова, заковані в сніги,

Вас обіймали?..

Хай знають ниці вороги:

Нас – не зламали…

Вірш і його товариші,

Це, в мить прозріння,

Життя і Смерті гармаші

В ста озаріннях…

…А книги треба повернуть,

Інакше – горе…

В бік зла мені і не сякнуть,

Ти чув, Єгоре?..

Душа, розкута і сумна,

Зрить зло в прицілі…

…Іде війна… Страшна війна,

Ті й ті – ще цілі?..

…Вже й Захід зна: і кум, і сват,

І – резиденти…

„Украли книги?.. Ну… Быват..

Вот, ведь, моменты…

Моменти, звісно, не нові,

Як тут не чхнути?

Зітха коршак на тятиві:

„Слід повернути…“

…Чекісти, знає хай весь світ,

Украли книги…

Мов обтрусили айву з віт

Якісь ханиги…

…Я цих ханиг ніц не лякав

І – не лякаю:

І не в таке мій вірш вклякав,

Я – в суть вникаю…

…Через коліно вербувать –

Лиха прикмета…

А так, скажу, козирну рвать –

Що мальви – з кулемета…

Я псам – не свій і не чужий,

Я – перехожий…

З моє у творчості пожий,

Я – посох божий…

Ось чому книги слід віддать,

І все – по всьому…

Віддать, неначе відридать

Аґента Ньому…

…Я вийшов янголом з ріки,

Вогнем – із криги…

…А вам і досі невтямки:

ПОМСТЯТЬСЯ КНИГИ!..

Р.S.

…Коли це буде? Бог свят зна,

І я це знаю…

…Ворожі вийдуть імена

Не з хвиль Дунаю…

 

29.09.2015р.

 

 

                                   БАЛАДА

                   ПРО СЛЬОЗУ БЕЗЧЕСТЯ

 

…Ти – торгувала тілом, а що з цього вийшло, люба?

Ти – торгувала честю, а що з цього нині є?

Душа, за всіма ознаками, ледь не врізала дуба,

А нині твій День Очищення з ста мороків постає…

Ти – торгувала тілом, а що ж ти собі надбала?

Хвороби, з якими лікар ради ніяк не дасть…

Цинічним і хтивим кайлом ти згубу собі длубала,

То чому ж не відпускає тебе химерна напáсть?

Запитання ходять босі довкола твого безчестя,

Запитання ходять босі довкола своїх розпук…

Мовчання – згуба ординців: криваве їхнє нашестя,

Мовчання – згуба безтямства: хміль з багатьох сполук…

Ти – торгувала болем, а він – вар’ят не з дешевих,

Ти – торгувала честю, як милом у будній день…

А на бенкет з олжею ходила в шапках смушевих,

А про продажність плоті милому – нітелень…

І ось тебе пов’язали на березі безголосся,

І кинули у захлання: сиди, нуди, спочивай…

А десь красується жито, а десь налилось колосся,

А ти сап’янці безчестя у ніч безсоння взувай…

І що це: судьба чи доля, чи зватрена мертвичина,

І що це: гріх чи покута, чи марення в дерезі?..

…Не скоро ще злізе з тебе продажніх безтямств личина,

І що сказати повії чи, хоч би, її сльозі?..

 

02.10.2015р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.